Інформаційна безпека - Остроухов В. В. - 1.2.2. Світлові феномени

Сучасна людина не мислить вже свого існування без телебачення. Воно перетворилося в засіб, що ефективно захопив розум мільярдів людей на Землі. Світло підвищеної інтенсивності впливає на центри циркадних ритмів людини, усуває депсіхронізацію біоритмів людини, а також знижену центральну норадренергічну нейромедіаторну активність, змінює порушення секреції мелатоніну, викликає гормональні зсуви, має симпатикотонічну, а за рахунок теплового ефекту і парасимпатикотонічу дію.

Як засвідчили численні дослідження, на організм людини діють такі психофізіологічні фактори світлового походження: мерехтіння яскравих і колірних плям на екрані, часта зміна зображень тощо.

Мерехтіння яскравих і колірних плям впливає на зоровий апарат загалом, на функціонування серця і мозку, тому що частоти мерехтінь (чи точніше - деякі складові просторово-часового спектра цих коливань) діють за рахунок того, що вони можуть збігаються з частотами електричних коливань різних структур організму людини. Особливо сильний ефект виявляється, коли настає резонанс цих коливань. Але, як і кожен сильнодіючий засіб, телебачення залежно від дози і правильності прийому може викликати і позитивні, і негативні ефекти.

Відомо також, що на людину сильно впливає просторовий спектр зображення, яке нею спостерігається (усяке зображення можна скласти із сукупності горизонтальних і вертикальних "решіток", побудованих з "паличок" різної товщини, сукупність яких і являє собою просторовий спектр). Ілюстрацією негативного впливу визначених просторових спектрів, що пригнічують психіку людини, є спостереження одноманітних, побудованих з числа "решіток", зображень будинків сучасної "прямокутної" архітектури. І, навпаки, будинки з великою кількістю оздоблювальних елементів, як правило, створюють у спостерігача комфортний стан.

Телевізійні зображення, що формують різні спектри просторових частот, можуть створювати певні психологічні ефекти, зокрема підвищувати настрій та імунітет навіть незалежно від змісту зображення.

Ефект світлових спалахів

Усім відомо, що під час створення телевізійних програм досить часто використовуються різноманітні світлові спалахи. Вони застосовуються не випадково. їхній вплив має певну психофізіологічну природу. Справа в тім, що світло, чи суб'єктивна яскравість плями світла, що спостерігається людиною, визначається не тільки її фізичною яскравістю. Істотне значення для рівня сприйняття яскравості сигналу має цілий ряд його параметрів, а саме: площа, тривалість, спектральний склад, місце його проекції на сітківці, відстань до інших стимулів, що знаходяться в полі зору. Крім того, велику роль відіграють його яскравість, спрямованість уваги спостерігача на тестуючий стимул чи інший об'єкт, що знаходиться в полі зору, рівень світлової адаптації ока тощо.

Під час дії надпорогових світлових стимулів тривалістю 30-150 мс спостерігається цікаве явище - значне нелінійне зростання, а потім досить сильне зниження яскравості діючого сигналу, що відчувається людиною. У результаті цього дуже короткий спалах світла може суб'єктивно здаватися більш яскравим, ніж більш тривалий спалах, що має ті ж самі фізичні параметри світлового сигналу. Іншими словами, під час впливу світлової енергії значно меншої потужності можна отримати ефект збільшення відчуття яскравості сигналу. Таке явище перевищення яскравості визначається як ефект Брока-Зульцера (за прізвищами авторів, які в 1902 році описали цей ефект, - Broca та Sulzer).

Це відкриття використовується вже давно і має важливе прикладне значення для оптимізації тривалості спалахів морського чи річкового маяка, світлових комунікаційних сигналів, що мерехтять, навігаційних і дорожніх знаків тощо. Наприклад, точкове джерело світла тривалістю 75 мс здається яскравішим, ніж тривалістю 400 мс і може дати значну економію енергії за рахунок зниження її витрати на бакенах берегової охорони.

Специфічний нейрофізіологічний базис ефекту Брока-Зульцера поки що не до кінця зрозумілий. Для його задовільного пояснення допускають можливість взаємодії декількох фізіологічних процесів: локальних фотохімічних явищ у рецепторах сітківки, нелінійної відповіді нейронних ансамблів зорової системи, зворотного маскування, розвитку латерального гальмування тощо. Цей ефект виникає тільки як продукт узагальненої оцінки характеристик яскравості усієї сукупності стимулів. Гіпотези, що пояснюють природу цього ефекту, можуть бути розділені на дві основні групи. В одних постулюється велика інтенсивність збуджувальних процесів при відносно коротших тривалостях стимулу, а в інших - втручання гальмівних процесів при більш тривалих стимулах.

Феномен збільшення яскравості коротких стимулів, імовірно, є досить універсальним у функціонуванні нервової системи. Зокрема, багато авторів відзначають підвищення гучності за різних умов звукової стимуляції. Пояснення слухового ефекту, коли гучність серії коротких звукових стимулів е суб'єктивно сильнішою, ніж гучність постійного тону тієї ж самої амплітуди, базується на наявності складних енергетичних взаємин між центральними і граничними компонентами звукового стимулу. З огляду на викладене стає зрозумілим більш істотний ефект, здійснюваний на слухача короткими звуками, трансльованими в телевізійній чи радіопередачі.

Існує також просторовий аналог описуваного ефекту. Він полягає в тім, що при збільшенні розміру стимулу його надпорогова яскравість спочатку зростає, а потім знижується. Іншими словами, стимул меншого розміру може сприйматися суб'єктивно як більш яскравий, ніж стимул більшої площі за умови рівності амплітуди їх сигналу. Спостерігаються також ефекти перевищення змоги приймати рішення при збільшенні тривалості тестуючого стимулу, перевищення часу реакції за певної тривалості тестуючих стимулів тощо.

Таким чином, регулюючи параметри світлового і звукового сигналу, можна домогтися певного психофізіологічного ефекту, а отже, цілеспрямовано формувати спеціальні інформаційні впливи.

Ефект світлових мерехтінь

Ще за сивої давнини було помічено, що ритмічні мерехтіння світлових відблисків чи рівномірний ритм ударів бубна, що чергується через рівні проміжки часу з вигуками і співом, провокують епілептичний напад. Ще в стародавньому Римі на ринку рабів використовували обертання гончарного круга, що ритмічно відбивав сонячні промені, для виявлення в рабів епілепсії. Зараз стимуляція світловими мерехтіннями широко застосовується в медичній практиці з метою дослідження активності головного мозку.

Специфічні зміни електричної активності мозку зазвичай спостерігають у хворих з епілептичними нападами. Однак аналогічні ефекти можуть зустрічатися в людей з так званою "мінімальною мозковою дисфункцією".

Найбільш відомим масовим впливом мерехтінь на свідомість людей стала подія, що відбулася в Японії 16 грудня 1997 р. Увечері по телевізору показали анімаційний фільм "Покемон", у якому був п'яти секундний епізод з мерехтливим червоно-блакитним небом. Стробоскопічне мерехтіння викликало в багатьох глядачів цієї передачі блювоту та інші негативні симптоми. У 685 дітей і дорослих, що дивилися цей епізод, розвилися напади різного походження. Почалися виклики швидкої допомоги, 200 осіб було госпіталізовано.

Наступного дня про це явище заговорили засоби масової інформації і червоно-блакитний епізод знову показали по телевізору, звертаючи увагу на те, що дивитися його не можна. Повторний сеанс викликав нову хвилю нападів. Віковий діапазон жертв виявився дуже широким - від 8 до 58 років. У деяких людей унаслідок нападу почалася задуха. Згідно з наведеними у пресі даними Міністерства освіти Японії, симптоми різного ступеня важкості з'явилися після передачі в 12 950 дітей.

Надалі командою італійських нейропсихологів була виявлена причина нападів епілепсії. Виявилося, що напади викликані впливом світлових сигналів. Телевізійні та відеоігри можуть бути могутніми пусковими механізмами для розвитку подібних спровокованих епілептичних нападів.

Для розуміння явища розвитку коркових механізмів підвищеної збудливості авторами були досліджені особи, які страждають на фоточутливу епілепсію. Під час експерименту робилися записи викликаних потенціалів головного мозку, що були реакцією на пред'явлення модульованих з певною частотою візуальних стимулів з різним контрастом. У результаті була виявлена різниця в реакції організму на чорно-білі та кольорові стимули. Особливо виражені відповіді реєструвалися під час впливу стимулів з відносно низькою частотою і високим контрастом.

Професор В. Просіатті та його співробітники з'ясували, що коли мозок функціонує повноцінно, візуальна система постійно пристосовується до світлового контрасту. У природних сигналів цей контраст, як правило, не перевищує 20 %. А в мультфільмі він часом досягав 90 %o У результаті мозок не встигав обробити інформацію і пристосуватися до такої частої зміни освітленості. Якихось спеціальних ефектів для формування впливу аніматори не застосовували, причиною стала звичайна кольорова "блимавка".

Вважається, що надійність будь-якого ланцюга визначається міцністю його найслабшої ланки. У дітей, які відповіли епілептичним нападом на мультиплікаційні мерехтіння, слабка ланка знаходилася в одній з ділянок головного мозку, оскільки ці діти страждали на фоточутливу епілепсію. Причому в більшості з них напад під час перегляду мультфільму виник вперше В житті.

На сьогодні більшість учених дотримуються думки, що застосовувані на теле-, відеоекранах чи моніторах комп'ютера світлові ефекти найчастіше не викликають нападів епілепсії у всіх підряд глядачів. Однак для осіб, схильних до епілептичних нападів, контрастні зміни світла можуть становити реальну небезпеку.

Фахівцями встановлено, що швидка зміна світла і темряви чи контрастні образи впливають на нейрони, змушуючи їх виробляти електричні імпульси з більшою частотою, ніж це відбувається звичайно. У людей, хворих на фотосенситивну епілепсію, таке перевантаження може викликати м'язові судоми і навіть втрату свідомості. Більш того, зовсім не обов'язковим є миготіння яскравості. Зміна колірного контрасту чи різкі повороти зображення, фіксуючись свідомістю людини, можуть впливати непомітно для людини, подібно до ефекту "25-го кадру".

Нейрофізіологи вважають, що спазмоподібна активність виникла в процесі еволюції мозку як форма реагування на надмірні подразнення навколишнього середовища. У хворих на епілепсію характерна картина змін біоелектричної активності спостерігається й у стані спокійного пильнування, і під час сну. Це не просте відбиття порушень у діяльності мозку, а активний процес, в основі якого лежить механізм захисту.

Відомо, що фотосенситивна епілептична активність з генералізованими нападами виявлена в 2,5 % дітей. Серед людей з епілептичними нападами тільки в 2-5 % спостерігаються фотосенситивні напади. Дослідниками відзначено наявність реакції на фотостимуляцію в 3-4 % здорових досліджуваних у вигляді запаморочення чи нудоти, а в деяких випадках - заціпеніння чи короткого порушення свідомості. Однак останнім часом з'явилася інформація про збільшення випадків таких нападів, що пов'язують з масовим захопленням відеоіграми.

Поширеність фотосенситивної епілепсії залежить також від національності та спадкової схильності. Фотосенситивна епілепсія особливо часто зустрічається в дітей у віці від 0 до 15 років. Рідше перший приступ спостерігається до 5 років чи після 20 років. У дівчат такі приступи зустрічаються частіше, ніж у хлопчиків.

Необхідно підкреслити, що судоми не завжди є обов'язковим компонентом епілептичного нападу. Під час так званих парціальних простих нападах хворий лише на одну-дві секунди застигає, спрямувавши погляд в одну точку, одразу повертається до свідомості і продовжує почату справу. Тому в деяких випадках вплив на людину світлових мерехтінь досить складно встановити через мало виражений зовнішній ефект. Спираючись на цей факт, можна припустити, що у випадку з японськими дітьми постраждалих було значно більше, ніж зареєстровано офіційними органами.

Як було зазначено вище, схильність до синхронізації потенціалів мозку спостерігається не тільки у хворих на епілепсію, але і приблизно в 3-4 % здорових людей. Це обумовило необхідність застосування електроенцефалографічних досліджень у системі професійного відбору. Адже не тільки під час перегляду телепередач, але й під чає здійснення деяких видів діяльності доводиться стикатися саме з впливом різних ритмічно повторюваних подразників, що може спровокувати епілептиподібний напад у цілком здорової людини, наслідком якого буде зниження надійності її професійної діяльності.

На сьогодні стали широкодоступними методи впливу на глядачів і слухачів, користувачів персональних комп'ютерів так званих підпорогових подразників. Розроблені та з успіхом застосовуються засоби маскування відеозображень і звуку, для яких не є необхідним уживання окремих кадрів телесигналу (наприклад, "25-й кадр").

Призначені для прихованого впливу відео - й аудіоряди видаються на тлі сюжетного ряду. При цьому сюжетні зображення і звуки сприймаються звичайним чином через свідомість, а прихована інформація одночасно потрапляє у підсвідомість, не піддаючись оцінці та критичному контролю свідомістю. У результаті внесена в підсвідомість інформація стає ніби спорідненою власним думкам. Таким чином, створюється ситуація, коли "вбудовані" думки надалі збігаються з висловлюваннями тих, хто ці думки сформував.

Внаслідок цього сучасні цифрові технології формування теле-, радіо-, відео-, аудіо-, мультимедійной продукції та СD-записів виявилися могутнім інструментом для прихованого інформаційного впливу на великі маси людей. Подібний вплив досягається шляхом керування їх психоемоційним станом, формування зорового, слухового чи загального дискомфорту, що призводить до зниження функціональних можливостей і соціальної активності людей, маніпуляції їхньою свідомістю. Розглянутий інформаційний вплив на підсвідомість здатний спровокувати розвиток функціональних і органічних порушень у функціонуванні організму, а також загострення чи виникнення психосоматичних захворювань.

Вплив кольору

Головна мета використання кольору під час конструювання спеціальних впливів - правильне оформлення пропонованих інформаційних матеріалів. Побудована з урахуванням впливу кольору на людину колірна гама телевізійних передач може відповідним чином впливати на глядачів. Доповнюючи й емоційно збагачуючи гамою кольорів зміст зображення, можна спровокувати певні реакції суб'єкта, який його переглядає. При цьому керуються тим, що:

- Правильно обрана колірна гама дозволяє створити в спостерігача потрібний емоційний фон, що сприяє сприйняттю і засвоєнню зображення;

- кольори зображення, що неправильно підібрані стосовно його змісту, викликають невдоволення;

- сформована визначеною колірною гамою негативна реакція може поширюватися на зміст тексту, що знижує ефективність його психологічного впливу загалом.

Символіка кольору має давню історію. Люди з незапам'ятних часів надавали особливого значення різним кольорам. Так, вже у Стародавньому Єгипті лікували кольором. Кольоротерапія широко застосовувалася на Сході. Зараз лікування кольором відроджується.

Білий колір символізує чистоту, незаплямованість, безвинність, чесноту, радість. Однак він може набувати і протилежного значення. За своєю природою білий колір ніби поглинає, нейтралізує всі інші кольори і співвідноситься з порожнечею, безтілесністю, крижаним мовчанням і зрештою - зі смертю.

Чорний колір, як правило, символізує нещастя, горе, жалобу, загибель. Вважається також, що існує зв'язок між чорним кольором і статевою привабливістю. Таким чином, чорне може мати і сприятливе значення.

Червоний колір насамперед асоціюється з кров'ю і вогнем. Червоне символізує радість, красу, любов і повноту життя, а з іншого боку - ворожнечу, помсту, війну. Червоний колір здавна пов'язується з агресивністю і статевими бажаннями.

Жовтий - колір золота, що з давніх-давен сприймався як застиглий сонячний колір. Це колір осені, зрілого колосся і зів'ялого листя, але також і колір хвороби, смерті, потойбічного світу.

Синій колір у багатьох народів символізує небо і вічність. Він також може символізувати доброту, вірність, сталість. Крім того, синій колір близький до чорного й одержує подібні з ним символічні значення. V слов'янських народів синій служив кольором суму, горя, асоціювався з бісівським світом.

Зелений - колір трави і листя. У багатьох народів він символізує юність, надію, веселощі, хоча часом і незрілість, недостатню досконалість. Зелений колір гранично матеріальний і діє заспокійливо, але може справляти і гнітюче враження (не випадково тугу називають "зеленою", а сама людина "зеленіє" від злості).

Старовинна символіка кольорів та їхня інтерпретація в різних культурах знаходить підтвердження в сучасних теоріях взаємозв'язку кольору й емоційно-вольових станів людини.

Сьогодні уже ні в кого не викликає сумніву теза, що відчуття світла і кольору мають психофізіологічну природу, виникаючи як результат специфічної організації діяльності нейронних мереж мозку. Поширена трьохстадійна модель колірного зору, відповідно до якої світлове випромінювання спочатку аналізується на рецепторному рівні. Потім, на другій стадії, отримана інформація перетворюється в двох підсистемах (хроматичній і ахроматичній), налаштованих на аналіз певних фізичних параметрів випромінювання. Подальший аналіз відбувається в колірних детекторах (третя стадія), у яких формується сенсорний колірний образ, що характеризується колірним тоном, насиченістю і яскравістю. Тільки після цього колірний аналіз випромінювання закінчується, а отриманий образ надходить у систему зорового сприйняття для формування перцепта.

Багато особливостей психотропної дії кольору пояснюються трьохстадійною моделлю колірного зору. Зокрема, значимими є такі феномени:

1. Феномен Пуркіньє. за яким у процесі засвічування під час зниження інтенсивності випромінювання відбувається зрушення максимуму чутливості в короткохвильову область.

2. Суть Феномена Бецольда-Брюкке полягає у тому, що під час збільшення яскравості всі колірні тони зрушуються в напрямку до двох тонів спектра: синього і жовтого. Під час зменшення яскравості всі колірні тони також зміщуються в напряму до двох тонів: зеленого і червоного.

3. За феноменом колірної опонентності усе різноманіття колірних тонів можна охарактеризувати як похідне від чотирьох кольорів: червоного, жовтого, зеленого і синього, - які мають диференційований вплив навіть на окремі біологічні тканини, такі як кров, кора головного мозку тощо.

На сьогодні здійснюються активні спроби використовувати вплив кольору на працездатність людини. Так, виявлено дію різних хроматичних кольорів на зорову працездатність. Цей ефект був відкритий американською вчителькою X. Ірлен, однак дотепер не має достатнього обгрунтування. Під час обстеження учнів, які скаржились на підвищену стомлюваність при читанні, X. Ірлен виявила, що в багатьох з них це явище виникає при накладанні на текст різних кольорових плівок. Замість них можна використовувати кольорові окуляри.

Вплив кольору виявляється також у зміні емоційного стану людини. Як припускають учені, механізмами такого впливу є механізми синестезії. Феномен синестезії полягає в тому, що відчуття однієї модальності оцінюється й описується в категоріях іншої сенсорної системи ("оксамитовий голос", "кисла фізіономія" і т. п.). Фізіологічними механізмами синестезії є трансляція порушення, викликаного в одній сенсорній системі не тільки у власні проекційні зони, а і в проекційні зони інших сенсорних систем. Зазначена трансляція викликає розвиток відповідного відчуття.

Дослідження, проведені психологами, підтверджують наявний взаємозв'язок між емоційними станами людини і переважним вибором нею певних кольорів. Так, у ситуаціях радості, веселості особливу перевагу викликають енергонасичені кольори (жовтий і червоний), одночасно заперечуються кольори спокою і розслабленості (синій і коричневий), а також колір небуття (чорний).

Для ситуацій, коли людину переповнює почуття провини за різні вчинки, характерне навпаки заперечення енергонасичених червоного і жовтого кольорів та перевага сірого і синього кольорів. Синій, таким чином, відбиває не тільки безтурботний спокій і відпочинок. Він, особливо у сполученні із сірим, відповідає стану пасивної пригніченості.

У ситуаціях, що є небезпечними для людини, характерна перевага зеленого кольору, пов'язаного з вольовою напругою, і жовтого як енергонасиченого, пов'язаного з потребою у швидкій розрядці напруги. При цьому, якщо для страху характерна перевага зеленого та сірого кольорів і відкидання жовтого, червоного та фіолетового, то для агресивного порушення у відповідь на небезпеку властиве сполучення жовтого із зеленим і заперечення чорного та коричневого.

Білий люмінесцентний колір дратуюче діє на нервову систему, а жовтогаряче світло ламп сприяє творчому мисленню і гарному настрою. Блакитний колір сприяє кращому засвоєнню інформації і встановленню дружніх взаємин. А здавалося б близький до нього синій навпаки розпорошує увагу і знижує працездатність людини. Зелений колір заспокійливо діє на нервову систему, знімає головний біль, утому, дратівливість, знижує кров'яний тиск.

Червоний збільшує зміст адреналіну в крові, підвищує працездатність і тому особливо рекомендується для повільних, млявих людей. Однак надлишок червоного і зеленого на рівні підсвідомості будить у людині жадобу наживи, а червоний, крім іншого, ще й підвищує агресивність. Фіолетовий колір поліпшує роботу серця і легень, збільшує витривалість організму. Однак ним не варто зловживати: цей колір є підпороговим каталізатором утоми.

Кожний із кольорів несе певне емоційне навантаження, яке необхідно враховувати під час стимулювання трудової діяльності. Так, сполучення червоного і синьо-зеленого кольорів стимулюють загальну працездатність. Жовтий чи жовто-зелений з жовтогарячим знімають розумову втому, а жовтий колір окремо сприяє розумовій діяльності. Загалом під час роботи найбільш привабливі жовто-зелені тони в різних сполученнях і відтінках. Великі дози жовтого породжують зайву активацію, помірні ж стимулюють мозкову діяльність і підвищують ефективність розумової праці.

Підбираючи кольорову гаму телевізійних передач, комп'ютерних ігор, інтернет-сайтів тощо, можна програмувати ефект впливу зображень на людину.


Схожі статті




Інформаційна безпека - Остроухов В. В. - 1.2.2. Світлові феномени

Предыдущая | Следующая