Загальна психологія - Павелків Р. В. - 7.2. Фізіологічні механізми уяви

Виникнення образів фантазії - результат діяльності мозку. Уява, як і всі інші психічні процеси - функція кори великих півкуль. Як ми вже вияснили, фізіологічну основу пам'яті складає замикання тимчасових нервових зв'язків та їх наступна актуалізація (відтворення, поновлення, розгальмування). У процесі ж уяви утворені протягом життя зв'язки розпадаються (дисоціюються) і об'єднуються в нові системи.

У результаті чого стає можливим це поєднання? Це поєднання стає можливим у результаті виникнення в корі головного мозку сильного осередку збудження, викликаного пробудженням потреби або якого-небудь безпосереднього враження.

Але уява має складну структуру і пов'язана з емоціями. Передбачається, що вона є функцією не лише кори великих півкуль, але й функцією глибинних відділів мозку, зокрема гіпоталамо-лімбічної системи (гіпоталамус у зв'язках його з древньою корою і підкірковими ділянками, що утворюють "лімб", або межу, навколо передньої частини ствола мозку і входу в півкулі). Це припущення експериментально підтверджене. При пошкодженні гіпоталамо-лімбічної системи виникає враження, що поведінка людини не регулюється певною програмою і складається із серії окремих ізольованих актів, самих по собі досить складних і цілісних. Якщо такого хворого відправити до магазину і дати йому список того, що треба купити, то він виконає завдання досить акуратно. Але, закінчивши покупку, він уже не може зрозуміти, що з покупками потрібно робити, поки не одержить нової інструкції про необхідні дії. Такі хворі у змозі що-небудь повторити, але вони не в змозі намітити навіть простий план дій і передбачити наслідки, що є найважливішою функцією уяви (вироблення плану, "програми" поведінки).

У зв'язку з органічними процесами людський мозок, який продукує образи фантазії, має регулюючий вплив на периферійні частини організму, змінює процес їхнього функціонування.

Факти, що демонструють наявність зв'язку уяви з органічними процесами, полягають у такому:

1) у середні віки в деяких людей, які переважно страждали нервовими розладами (істерією), після міркувань про муки, яких зазнав на хресті Ісус Христос, з'являлися "знаки розп'яття" (стигмати - від слова рубець, знак) на долонях і ступнях ніг у вигляді синців і навіть виразок;

2) коли Г. Флобер писав сцену отруєння Емми Боварі, він яскраво відчував у роті смак миш'яку;

3) Вольтер щорічно захворював у річницю Варфоломіївської ночі: у нього підвищувалася температура, прискорювався пульс;

4) у Московському інституті психології піддавалася вивченню людина, яка мала феноменальну яскравість образів. Вона могла підвищити температуру правої руки на 2 градуси і знизити температуру лівої руки на 1,5 градуса. Для цього їй достатньо було "побачити", що її права рука лежить на краю плити, а лівою вона тримає шматок льоду. Вона могла прискорювати ритм роботи серця, уявляючи, що біжить за трамваєм, і уповільнювати його, уявляючи, що лежить у ліжку. Вона могла витримувати видалення зуба без наркозу, бачачи, що в кріслі сидить інша людина, і не їй видаляють зуб;

5) випадки, коли під впливом необережного слова лікаря пацієнт уявляв, що він захворів небезпечною хворобою і в нього розвивалися відповідні симптоми (так звані ятрогенні захворювання);

6) травмуючий вплив, який викликають страхи, можуть викликати і педагогічно нетактовний вчинок учителя, і його необережне слово. Так виникають, дидактогенні" розлади;

7) ідеомоторні акти - рухи, що виникають тоді, як тільки людина їх уявить. Досліди показали, що чітке і яскраве уявлення руху викликає нереєстровані рухи м'язових зусиль, що приводить в рух маятник (по колу). Відомий ефект В. Мессінга, який розшифровував ідеомоторні акти. Маючи неймовірно тонку чутливість, він приймав від людини, яка знаходилася в безпосередній близькості з ним, слабкі сигнали, які виробляються ідеомоторними актами, і таким чином вгадував напрямок її руху.

При аналізі фізіологічних механізмів уяви цікавим є питання про фізіологічну основу сновидінь. Саме цей феномен, який є наслідком функціонування апарату уяви, здавна слугував предметом різних спекуляцій. У сновидіннях вбачається "таємна" і "містична" сторона людської психіки, що не підпорядкована закону причинності. Сновидінням часто приписувалося значення передвісток, які передбачають майбутнє. Багато людей до цього часу вірять у "віщі" сни. Більше того, стверджувалося і стверджується у деяких випадках зараз, що у сновидіннях може бути представлено зовсім нове, чого ніколи і ні в якій формі не було в минулому досвіді.

Першою теорією, що намагалася розкрити фізіологічний механізм сновидінь, була теорія нервових слідів І. М. Сєченова, який стверджував: "Сновидіння - небувалі комбінації бувалих вражень". Іншими словами, сновидіння зумовлені минулим досвідом людини, тому в них можуть бути лише нові комбінації елементів минулого життєвого досвіду. У сновидіннях не може бути нічого такого, чого ніколи і ніяк не пережито.

Подальший розвиток уявлення про механізм сновидінь одержало в теорії І. П. Павлова, який вважав, що в основі сновидінь лежить хаотичне розгальмування коркових нервових слідів різної давнини, які комбінуються найрізноманітнішим чином. Ці розгальмування можуть відбуватися:

- під впливом наявних зовнішніх подразників (наприклад, уві сні людина танцює піц музику, яка дійсно звучить поряд або в сусідній кімнаті);

- під впливом наявних внутрішніх подразників (з інтеро-і пропріоцепторів). Справа в тому, що саме уві сні імпульси, що йдуть від внутрішніх органів, м'язів, зв'язок, сухожиль досягають свого порогового значения, водночас як у стані неспання вони є "підпороговими", слабкими, і ми просто не звертаємо на них уваги, будучи зайнятими важливішими справами. Свідомість нібито придушує, витісняє їх у несвідому сферу психіки. Тому іноді ця імпульсація, стаючи все більш інтенсивною (особливо у випадку розвитку якоїсь хвороби) відчувається людиною як уже "знайома", і їй здається, що сон сповіщав про хворобу;

- при розвитку фазових станів (гіпнотичних фаз) в корі у випадку неглибокого сну;

- під час функціонального поділу гальмування коркових зон, коли одні з них загальмовані, а інші вільні від гальмування (наприклад, у матері, яка має маленьку дитину, незалежно від глибини сну, завжди функціонує "сторожовий центр", і вона чує навіть легкі порухи своєї дитини, незважаючи на те, що інші, навіть сильніші подразники, не відчуваються нею);

- за різних комбінацій указаних умов.

Встановлено, що формування сновидінь можливе і на засадах так званих послідовних (переважно зорових) образів, тобто образів, які залишаються на сітківці ока після припинення дії подразника.

Підтвердженням теорії відтворення нервових слідів є дані про особливості сновидінь у сліпих:

- повне випадіння зорових образів у осіб з повною сліпотою від народження;

- замість зорового аналізатора на перший план виступає слуховий і тактильний аналізатори, які компенсаторно розвинені у сліпих;

- у випадку повної сліпоти, одержаної в ранні роки життя, відбувається процес поступового згасання зорових слідів у сновидіннях;

- у тих випадках, коли зір було втрачено в більш пізньому віці, зорові сліди зберігаються у сновидіннях протягом багатьох років;

- у сліпих частіше, ніж у зрячих, зустрічаються сновидіння смакового та нюхового характеру;

- у сновидіннях сліпих нерідко зустрічаються елементи пропріочутливості, компенсаторно розвиненої в них;

- розвинуте так зване "почуття перешкод", яке грунтується на сприйманні рецепторами шкіри обличчя повітряної хвилі, відображеної від перешкоди.

У сновидіннях відбувається відтворення слідів різної давнини (давніх, недавніх впливів, впливів, що були до сну). Для дітей характерне відтворення недавніх слідів і тих, що були до сну. Сновидіння дорослих бувають найчастіше зіткані з елементів життєвого досвіду різної давнини і відповідають якому-небудь одному періоду особистого життя або комбінуються найфантастичнішим чином без дотримання рамок простору і часу.

Іноді під час сну ми бачимо образи, яких нібито ніколи не зустрічали в житті. Але це тільки так здається. Як ми вже говорили (у випадку інтероцептивної стимуляції), ми часто не усвідомлюємо подразнень із зовнішнього світу. Однак вони фіксуються в корі великих півкуль і можуть відтворюватися у сновидіннях з великою яскравістю. Це відбувається на тлі негативної індукції, у ділянках загальмованої кори, коли ми на чомусь зосереджені і не помічаємо цього зовнішнього подразника. Під час сну може виникати в корі парадоксальна фаза, тоді слабке слідове подразнення, зафіксоване в зоні негативної індукції, може набути сильної яскравості. Тому нам здається незрозумілим, звідки ж узявся цей яскравий образ у сновидіннях?

У людей похилого віку спостерігаються сновидіння, пов'язані з враженнями дитячого та юнацького віку. Цей факт відповідає психологічному закону зворотного розвитку пам'яті. Т. Рібо відзначав, що в ході старіння послаблюється пам'ять на недавні події і краще зберігається пам'ять на давні події, які пов'язані з враженнями дитинства і молодості.

Фізіологічною основою цього є зниження реактивності кори великих півкуль при старінні. Внаслідок цього пізніші нервові сліди, як менш міцні, легше загальмовуються при поширенні сонного гальмування. Тоді на сцену виступають ранні, більш міцні коркові тимчасові зв'язки. Крім того, тут має значення і те, що люди похилого віку часто в стані неспання згадують свою молодість.

Виникнення підкоркових слідових подразнень під час сновидінь пов'язано з емоціями, афектами та інстинктивною діяльністю.

Отже, сновидіння є виявом хаотичної безсистемної вищої нервової діяльності. У процесі сну взаємостосунки між корою, підкіркою та нижчими відділами центральної нервової системи змінюються, послаблюється і навіть зникає корковий контроль над функціями нижчих відділів.

Спостерігаються випадки неповного пробудження. Це відбувається тоді, коли підкірка звільнилася від сонного гальмування, а кора ще загальмована і не в змозі нормально регулювати діяльність підкірки. Наприклад, людині приснилося, що вона бореться з ведмедем, ії почали в цей момент будити, і вона продовжує "оборонну атаку", прийнявши людину, яка її будить, за небезпечного звіра.

Панування підкірки над корою спостерігається також і в жахливих сновидіннях. У їх походженні велику роль відіграють інтероцептивні імпульси. Нерідко причиною таких сновидінь є утруднення дихання, порушення кровообігу або певні больові подразнення. Має місце у даному випадку і функціональна дисоціація між окремими частинами кори, коли одні її відділи глибоко загальмовані, а інші - вільні від гальмування. На певних фазах сну, коли кора загальмована, а підкірка ще ні, може відбуватися регресивний зсув у бік протопатичної (древньої) чутливості - у сновидіннях тоді виникають переживання неясних почуттів приємного і неприємного без розпізнавання якості і джерела даного подразника (на відміну від епікритичної коркової чутливості, для якої характерне диференціювання якості подразника та його джерела).

Нервовим механізмом "стереотипних" і "нав'язливих" сновидінь є інертність і патологічна інертність нервових процесів.

Схожі статті




Загальна психологія - Павелків Р. В. - 7.2. Фізіологічні механізми уяви

Предыдущая | Следующая