Українське народознавство - Лозко Г. С - Мокоша

Єдина представниця жіночих Божеств у пантеоні князя Володимира Мокоша (інші варіанти імені - Макош, Мокша) пов'язана з жіночою сферою діяльності у господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням тощо. У давні часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіночої життєвої сили і достатку, покровителькою полів і домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів, то Мокоша вважалася і Богинею долі. Мовознавці висловлюють думку, що її ім'я дослівно означає "Матір долі" (пор.: ст. сл. къшь, кощъ - жереб, доля, удача). Тому Мокошу можна вважати тотожною грецькій Тихе і римській Фортуні. Атрибутами цих Богинь був ріг достатку. З таким же рогом постать Мокоші зображена на статуї Збруцького Світовида

Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників, пучків вовни (прядива). Мокоша, вірогідно, була близькою до Рожа-ниць (Дів Життя) - покровителькою пологів, захисницею породіль. Тому віра й поклоніння Мокоші найдовше існували серед жінок: навіть у XVI ст. попи зобов'язані були на сповіді запитати жінку, "чи не ходила до Мокоші". На Новгородщині культ Мокоші зберігався аж до XIX ст.

У Києві до Мокоші на Старокиївську гору (пантеон Володимира) приходили поклонятися жриці, ворожки, знахарки. Хоча вона й була покровителькою жіноцтва, проте вшановували її всі, тому Володимир і увів Мокошу до свого пантеону. За переказами, саме Мокоша пряде нитку життя, тому вона вважається ще й покровителькою пряль. Ще одним обов'язком Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це й знайшло свій вияв у імені Богині. Деякі дослідники вважають, що воно походить вщмокрий, мокнути.

Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих Богинь, вона була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері. її зображення, значною мірою стилізовані, дійшли до нас переважно на рушниках: Богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти), на голові має "рогату" шапку. Обабіч Мокоші - два вершники на конях. На деяких вишивках під кіньми зображені свастики (прадавні символи щастя), іноді головний убір Богині нагадує квітучий кущ. Статуетки скіфських Богинь (VII ст. до н. ч.) нагадують позу Мокоші та Оранти з піднятими вгору руками, як під час моління. Вірогідно, що і в Київській Софії ранні християни бачили свою правічну Богиню з піднесеними до неба руками. А відтак, Мокоша походить ще від давнішого культу води - Богині Дани. Християни не могли забути свою давню Богиню, тому що досить довго вшановували її в образі "святої Параскеви" (П'ятниці).

Дана.

Всеслов'янська Богиня Води - втілення жіночого першо-початку життя. Слово дана уже в скіфо-сарматський період перестало бути ім'ям Богині, а стало позначати просто річку. Таке ж значення має й слово дон ("вода", "ріка"); Донець, Дністер, Дніпро або Дунай - назви річок, оспіваних у багатьох слов'янських піснях.

Культ Дани був поширений на теренах Слов'янщини ще з передісторичних часів пізнього палеоліту.

Переказ про Богиню Дану записав Геродот: вона незрівнянна красуня, непорочна діва і мати всього живого, Богиня родючості. її днем вважалася п'ятниця, в цей день вона суворо судила тих, хто порушував звичаї. До таких порушень належало прядіння та шиття у п'ятницю, яка вважалася святом. Дані приносили жертви, кидаючи коштовності у води річок та озер, криниць та джерел. Вірогідно, і слово данина походить від жертви Богині Дані. Цей звичай і нині побутує в багатьох народів у вигляді кидання монет у воду, щоб знову повернутися до тих місць на землі, де людина була щасливою.

Дана-Вода складає пару протилежностей з Вогнем-Сварожичем, що є чоловічим першо-початком життя. В українських міфах розповідається, як "цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили". Вода обожнювалася нашими Пращурами, бо вона є цілющою, очищаючою, родючою силою природи, справді Живою Водою, про яку розповідається у народних казках. Оспівана в українському фольклорі Богиня Дана і досі живе у підсвідомості народу. Недаремно їй присвячено кілька свят у календарі (як взимку, так і влітку). її свято відзначали у перших числах січня, коли наша планета Земля перебуває на найближчій відстані від Сонця (1-2 січня). Християнська церква у зв'язку з відставанням юліанського календаря від астрономічного, святкує 19 січня, так зване "хрищення" - освячення води річок - вже тепер пов'язуючи його з охрищенням Ісуса.

Збереження Води завжди дуже важливе, бо без неї немислиме життя людей. Воду слід шанувати, не засмічувати річок, криниць, джерел. Тому й Богиня Води мала неабияку пошану серед людей. Ім'ям Дана називають дівчаток, які народилися на свято Води, або у п'ятницю, яка є жіночим днем, присвяченим водним Богиням: Дані, Мокоші, Рожаннцям (8-9 вересня). Існує і чоловіче ім'я Дан.

Богині, тотожні українській Дані, існували у багатьох слов'янських народів: Дуна, Дойна, Діана На думку Олександра Знойка, до цієї ж когорти належить Ма-Донна, тобто "мати-вода", а також Тана (Дана). Б. Рибаков стверджує, що Мокоша є спадкоємицею найдавнішого хліборобського культу "Матері Врожаю", пов'язаного насамперед з водою - Даною.

Приспівом до багатьох народних пісень є праіндоєвропейська форма, яку вже сам народ не розуміє, але виконує як певний ритмічний елемент, просто за традицією:

Сіді, ріді,

Сіді, ріді,

Сіді, ріді,

Схожі статті




Українське народознавство - Лозко Г. С - Мокоша

Предыдущая | Следующая