Українське народознавство - Лозко Г. С - РУСЬ

О. Знойко наводить легенду, згідно з якою в III ст. н. ч. разом з русами проти флоту данів виступали кгуни (гуни). Зазнавши поразки в морському бою, флот русів під керівництвом ватажка Олімара вирушив до Швеції, де завоював кілька островів, а звідти нападав на Фінляндію. Цим, на думку деяких вчених, можна пояснити назву Швеції "Руотсі". Саме ці руси, які в IX ст. були вже поскандинавлені, повернулися до своєї прабатьківщини на запрошення новгородців. Використавши літописну розповідь про варязьких князів, історики великодержавницької школи (С. Соловйов, В. Ключевський та ін.) дотримувалися "варязької", або "норманської" теорії походження Русі. Всі вони стверджували, що назва Русь походить від назви шведського племені, але ніхто не задумався, звідки ця назва взялася у Швеції.

На думку Василя Татіщева, Рюрик був онуком новгородського князя Гостомисла, а не скандинавом ("варягом"). Деякі вчені вважають варягів різноетнічними професійними групами - "найманцями моря", які охороняли купецькі кораблі, а часом і самі грабували їх.

Ще Михайло Ломоносов виступив проти варязької теорії походження Русі. Михайло Максимович пов'язував назву Русь із назвою річки Рось. Хоча логічніше назву річки виводити від назви племені.

Порівнюють назву Русь ще із латинським северус - "народ суворого життя", а також русь, рустинкус, які в Західному Римі мали те ж саме значення, що й наші слова "русь", "русин".

Арабські географи писали про три царства Русі: Куявію, Славію, Артанію. Куявію одностайно визнано Київською землею, Славію - землею північно-західних слов'ян. Що ж до Артанії, то вчені довго не могли дійти єдиної думки і встановити територію царства. Араби писали про острів русів довжиною в "три дні путі", який належав Артанії. З цього острова руси вчиняли напади і брали данину з прикордонних областей Візантії (за О. Знойком). Назва Артанія, на думку сучасних поетів, походить зі слов'янського Ратанія (або Оратанія), тобто "Країна орачів".

Відомо, що греки купували хліб у русів, котрі вирощували його не тільки для власного споживання, але і на продаж. Грецьке слово артос (хліб) має відповідник в українській мові - так називають церковний обрядовий хліб, котрий випікають протягом тижня після християнської Пасхи і який нібито має цілющу силу. Отже, назва Арта означало "хлібне місто". Ця етимологія знаходить підтвердження і в згаданій назві Геродота "скіфи-орачі".

Де ж знаходився цей таємничий острів? Досить довго дослідники шукали його на морі, але їм нічого не вдалося знайти. Цікаву гіпотезу висунув Олександр Знойко. Він вважав, що в І тисячолітті н. ч. на

Дніпрі існував стародавній острів - там, де Рось впадає у Дніпро, річка розходилася на два рукави й утворювала острів, який простягався до сучасного м. Кременчука (тобто "довжиною три дні путі"). Нині цей острів можна побачити, якщо простежити на карті течію річок Ірдинь і Тясмин, які в давнину були одними із рукавів Дніпра. За даними археології, тут, у V-VI ст. н. ч., жили племена, які мали матеріальну культуру орачів: на цьому місці знайдені житла, зерносховища, печі, кераміка. Про давній острів місцеві жителі й досі розповідають легенди. Звідси здійснювалися військові походи, тут готувалися військові дружини.

Етнонім роксолани тісно пов'язаний із назвою Русь. Існує дуже багато гіпотез щодо його походження. Цікаві праці в цій галузі Григорія Василенка та Олексія Стрижака.

Плем'я роксоланів уперше зафіксоване Страбоном: "За Борисфеном живуть роксолани, останні з відомих скіфів... Південніше роксоланів живуть савромати (за Меотійським озером), а також скіфи, країна яких простяглася аж до східних скіфів"31. Римський історик Тацит згадує "сарматське плем'я роксоланів".

Більшість дослідників-етимологів доводять, що назва роксолани означає "білий, світлий" (пор. авест. aurusa, осет. ors). Автор "Київського Синопсису" вказує, що "роксоляни, акы бы "росси" и "аляны", тобто слово роксоляни складається з двох частин. Назву аляни (алани) пояснюють зі скіфського аіуапа - "арійський" (зміна р на л відоме в мовознавстві явище). Отже, значення цієї назви - "світлі арійці".

Олексій Стрижак також перевірив кельтську теорію походження назви Русь за картою Птолемея, і виявилося, що вона має певні підстави. Весь шлях "руських" племен із Галлії (Франція) до Придніпров'я позначений топонімією, антропонімією та гідронімією зі слов'янськими коренями рус-, рос-: Русільйон, Русціно, Русітон, Ру-сяна (Русіяна), які також нагадують українські Русанівки, Русани, Русанівці тощо. Це дає можливість пояснити корінь Рус - із галльського Ruth/Reuth, то в кельтів означало "поле" (пор. у літописі "поляне, яже ныне зовомая Русь").

Про кельтське походження назви Русь писав також і Григорій Василенко: "Є вагомі підстави вважати, що назва "руси" - кельтського походження. Матеріалами археологічних досліджень встановлено, що кельтські племена на території Західної України з'явилися вже у XI ст. до н. ч. Римському історику Тациту в І ст. було відоме в Прикарпатті кельтське плем'я бастарнів. Так їх називали германці".

У себе на батьківщині (в Провансі) це плем'я називалося Rutheni, тобто русини. Григорій Василенко вказує джерела, які мають назви русів у ту епоху, коли про норманів і варягів ще ніхто не чув33. Він стверджує, що назва Русь була відома в VII ст. й позначала Предків Київської Русі. Це є свідченням неспроможності варязької й норманської теорій.

Нині актуальним є також вирішення питання про так звану "давньоруську народність", яку з певних політичних міркувань було прийнято "плутати" з давньоруською державністю.

У зарубіжній славістиці етногенез східнослов'янських народів розглядається не як процес розпаду держави, а, навпаки, - як наслідок консолідації кількох споріднених груп племен, що жили поруч. Формування двох східнослов'янських народностей (української, білоруської) почалося з VI-VII ст., а не з XIV, як вважалося в радянській (імперській) науці; а російської - з XII ст. На думку П. Шафарика та Д. Зеленіна, східнослов'янських народів чотири: українці, білоруси, пі внічноруси та південноруси.

Нині існує півтора десятка концепцій походження Русі. Назви близькі до етноніма русь були відомі задовго до визнаних офіційною наукою. Заплутаність назв народів у далекому минулому стала причиною затемненості й незрозумілості багатьох біблійних текстів. Наприклад, назва "Рош" згадується у Біблії, де про рокується винищення цього народу богом Ізраїлю (наслання вогню) та наказ "синам Ізраїлю" убивати, палити, грабувати представників племені "Гога і Магога (князя Poca)", a тіла їхні викинути "звірині польовій", яка "буде пити кров аж до впоєння Моєї [бога Ізраїлю] жертви". Подібні накази в Біблії стосуються також і племені гіттеян (за М. Грушевським), гетитів - придніпровських34 та чорноморських гетів, яких наказується "понищити, конче учинити їх закланням" (тобто заколоти), а також дається наказ: "жертівники їхні порозбиваєте, а їхна святі стовпи поламаєте, святі їхні дерева постинаєте, а бовванів їхніх попалите в огні". Така біблійна програма щодо народу рос. За однією з гіпотез, плем'я Рош, згадане в Старому Заповіті, греки вважали назвою народу Pocт до якого належали кіммерійці й скіфи. Сучасне офіційне мовознавство визнає Предків руського народу в біблійному народі pouf'. Переважна більшість українських та зарубіжних славістів також визнає спадкоємний зв'язок українців з Руссю.



Схожі статті




Українське народознавство - Лозко Г. С - РУСЬ

Предыдущая | Следующая