Риторика - Олійник О. Б. - 2.3. Місце риторики: відношення до граматики та стилістики

Риторика традиційно протиставляється поетиці, граматиці та стилістиці. Вважається, що поетика і риторика відштовхуються від різного емпіричного матеріалу текстів, а тому вони мають суттєві розбіжності. Зводити риторику до якого-небудь приватного виду мови: ораторики, гомілетики, наукової прози не можна, оскільки це теж різновиди художньої або розмовної мови. Звідси можна визначити поетику як приватну риторику художньої мови, специфічною особливістю якої є мінесис. Відношення риторики до граматики має абсолютно інший характер. Принципом граматики є виділення і опис тих елементів мови, які достатньо регулярно і за певними правилами відтворюються в різних за авторством і аудиторію мовних умовах без урахування того, ким, коли, для кого, на яку тему і яким чином було створено вислів. Граматика слугує для створення можливості побудувати будь-який вислів, щоб він був адекватно сприйнятий носієм даної мови, тобто зробити мовну дію. незалежно від його задуму та призначення. Це властивість граматики як окремої категорії лінгвістики зазвичай обгрунтовується тим, що кожний з тих, хто говорить, одночасно і слухає. Це припущення лінгвістики є джерелом побудови таких її категорій, як: синхронія - діахронія, мова людини - мова суспільства, норма - відхилення від норми. Для пояснення своїх категорій лінгвісти вдаються до шифрування і дешифрування, коду і повідомлень.

Риторика аналізує мовну дію, граматика говорить про те, яким чином можна забезпечити доступність і однозначність слів і виразів, складових мовного впливу.

Роль стилістики полягає у поєднанні риторичних і граматичних уявлень про мову. Отож, виникає оформлений вислів як граматично, так і стилістично. Існують риторична і поетична стилістики, з одного боку, і лінгвістична - з другого. Види мовної стилістики становлять єдність, кожен її вид здатен розглядати стиль мовної дії або стиль вислову з певної, самостійної точки зору. Стилістика застосовує граматичний метод спостереження та опису риторичного використання законів мови. Дана наука складає те, що поєднує і розрізняє риторику та граматику. Співвідношення риторики, граматики та стилістики заставляє ритора прагнути до досконалості і форми, і змісту мови, а отже, ритор має досконало володіти граматикою і мовною стилістикою. Ритор, який не володіє красномовством, не зможе правильно оформити свій виступ і донести основну його тему до того, хто слухає.

2.4. Література та риторика

Риторика належить до філологічних предметів разом з лінгвістичними та літературознавчими. Філологія вбирає в себе всю глибину людського буття, буття духовного, крізь призму слова і мови. Проте таке визначення відображає тільки лінгвістичний аспект; функції риторики ширші: мета мови, що визначається залежно від ситуацій життя, вибір теми та позиція того, хто говорить, чинник адресата, логіка доказу, адекватність розуміння слухачем. Тим самим риторика нерозривно пов'язана з літературою. Багато ораторів і риторів були водночас письменниками та літературознавцями: Аристотель, Цицерон, Буало, Ломоносов.

Письменники В. Гюго, В. Я. Брюсов, ОС. Пушкін, В. Гете відомі нам як блискучі імпровізатори. Всі освічені люди в різні епохи повинні були володіти усним словом і пером: цьому вчили в риторичних школах античного світу. Всі учні Царськосельського ліцею писали вірші. Європейська традиція налічує понад 100 моделей епістолярного жанру.

У період класицизму в Європі потрібно було дотримуватися не тільки єдності місця і часу, чітко слідувати законам жанру, а й використовувати теорію "загальних місць". Логічна послідовність стежки: рід і вигляд; ціле і частини; властивості, признаки, якості; порівняння і зіставлення; причини і наслідки; обставини тощо. Логіки дотримувалися не тільки в міркуваннях і доказах, але і в оповіданні, описі.

Літературна практика неусвідомлено використовує риторичну систему. 1 навіть романтики, які оголосили війну риториці (XVIII ст.), за кількістю вживаних орнаментальних фігур не поступаються античним авторам. Література, фольклор і повсякденне спілкування безперервно поповнюють запас крилатих фраз, ідіом, афоризмів, алегорій, іносказань, антитез, що використовуються в письмовому та усному текстах.

Найбільші складнощі виникають у системі жанрів - літературних, риторичних, та в побутовій мові. Влада жанру то наближалась до диктатури, то наступали періоди відлиги. Жанр завжди слугував стабілізуючим, регламентуючим засобом поетики, а сама поетика належала одночасно і теорії літератури, і риториці. В історії європейської риторики відомі спроби всю риторику звести до поетики, культури та виразності мови. Риторика впливала на теорію жанрів, вводила жанри приватних риторик: судової, воєнної, політичної, застільної, ділової.

Є і новонароджені жанри - продукти ділення традиційних, запозичень з Діалектів; жанри змінюють свою функцію і призначення, з'являються "жанрові гібриди".

Багатовікова суперечка про першість форми та вмісту в пізнанні, в літературі, в різних видах творчості то виникає і розгорається серед сумішних наук, то згасає. Сторони, що сперечаються, згодні в тому, що форма і зміст можуть існувати тільки в єдності. Одна без іншого так само немислимі й абсурдні.

Схожі статті




Риторика - Олійник О. Б. - 2.3. Місце риторики: відношення до граматики та стилістики

Предыдущая | Следующая