Риторика - Мацько Л. І. - Горгій

Слово - величний владика: на вид мале й непомітне, а творить чудесні справи

Наступним з великих сицилійських ораторів був Горгій (483 - бл. 375 рр. до н. е.). Його слава почалася тоді (427 р. до н. е.), коли він прибув до Афін як посол міста Леонтіни, що потерпало від Сіракуз, просити допомоги і захисту. Горгій так майстерно виступив, що викликав у афінян неймовірне захоплення. Тут ще так ніхто не говорив: вишукані антитези понять з евфонічними співзвуччями, поетичні образи у фігуральних висловах ткались на словесному полотні в неймовірно вигадливі малюнки. Пізніше сам Горгій назве в таких промовах два прийоми - чарування духу й обман думки. А поки що під враженням цієї промови Горгія афінські Народні збори (еклесія) вирішать негайно надати Леонтині військову допомогу у її боротьбі з Сіракузами.

Горгій переїжджає до Афін і відкриває школу риторики. Звичайно, він успадковує все те, що вже відкрили в риториці попередники, бо ланцюжок оратор - учитель - учень - оратор був у риториці святим: учні пишалися вчителями, вчителі - учнями. Проте Горгій відкриває чимало нових можливостей у риториці. Зокрема, він уважно проаналізував звуковий лад мови, шукаючи в ній гармонію. Звукові прийоми народної поезії, молитви, голосінь, закликань, чарувань апробує те, як звучання впливає на думку: "Закликання просякнуті божественною силою мови, і радість наводять, і печаль відводять, тому що сила заклинання, стикаючись з людською думкою, чарує її, переконує і переінакшує її засобами своїх чар. Існує ж два способи чаклунського чародійства: чарування духу і обман думки".

Ця ідея Горгія є фактично реалізацією одного з основних постулатів філософії софістики - релятивізму: все відносне - як зачаруєш, а звідси - як переконаєш, так і буде.

Платон (про його риторику йтиметься далі) різко критикував софістику, шо не шукала істину, не прагнула до пізнання правдивого, і відповідно засуджував софістичну риторику. На думку Платона, оратор, який не володіє істиною про предмет промови, не знає розмежування правдивого і неправдивого, може принести не користь, а шкоду. Софістиці (софія - вміння, досвід, вправність) Платон протиставляв філософію (прагнення мудрості, любов до мудрості). Риторика має бути істинною - правдивою і моральною (стос), але така риторика може бути тільки на основі знань, пізнання природи речей і людей, а це, за Платоном, доступно тільки для філософів. Вже тут намічається розходження риторики і філософії, але ще якийсь час вони йтимуть поряд.

Щоправда, парувальна риторика Горгія шкоди не приносила, тому що він не займався політичним та судовим ораторством. Його риторична сфера - похвальне красномовство (за термінологією Арістотеля - епідейктичне).

Саме Горгій утвердив принцип "риторика-майстер переконання" і розробив ряд засобів, якими оратор може, насолоджуючи душу слухача і трошки приспавши розум ("обман думки"), вести його за собою. Ці засоби згодом одержали назву горгійські (горгіанські) фігури: антитеза як поєднання протилежностей, рівночленність, або ізоколон, тобто вирівнювання синтаксичних частин (блоків, конструкцій) речень та співзвуччя кінцівок (гемеотелевти), яке досягається повторами асонансів і також посилює улюблену горгійську антитезу: "Чи була вона силою вкрадена, чи речами улещена, чи любов'ю охоплена; вони воздвигли трофеї над ворогами, Зевсу на прикрашання, собі ж на прославляння [пор. У "Слові о полку Ігоревім": шукаючи собі честі, а князю - слави]; вони не були незнайомі ні з дарованою їм від природи доблестю, ні з дозволеною їм від закону любов'ю, ні з лайливим спором, ні з ясним миром, були благочестиві перед богами своєю праведністю і шановані перед батьками своєю відданістю, справедливі перед співгромадянами своєю скромністю і чесні перед друзями своєю вірністю"1. Горгій здобув славу майстра урочистої похвальної промови. Вміння хвалити містить такі складові:

- вміння знайти в об'єкті цінність, гідну похвали (за що хвалити?);

- вміння зробити предмет похвали близькими для тих, кому говориш (кому хвалити?);

- вміння надати мовному вираженню приємне звучання (як похвалити?).

Текст, основною темою якого є тільки похвала, називали енко-місю, шо в перекладі з грецької означало "для прославляння, у славу". На основі енкомії пізніше розвинулися такі літературні жанри, як ода, панегірик, слава, слово, тост. Похвала є також елементом епітафії, яка містить також плач і втішання.

Зразком епідейктичного красномовства стали два твори Горгія: "Похвала Олені" та "Виправдання Паламеда". Не одне покоління ораторів вчилося "грі розуму", "риторичним іграшкам", як писав Іван Вишенський, на цих текстах. В "Похвалі Олені" Горгій майстерно використав логічний прийом опозиції, за якої не можна одну річ пізнати й виразити без пізнання іншої, обов'язково протилежної їй. Оратор подає загальну схему опозиції: "космос" - це світ, лад, порядок, слава, прикраса (звідси "косметика") і "акосмос" - відсутність космосу, "хре" - належне, потрібне і "гамартія" - надумане, помилкове.

Відповідно "Похвала Олені" починається опозиціями:

"Славою (космос) служить місту сміливість, тілу - краса, духу - розумність, діянню - доблесть, мові - правдивість; все протилежне цьому (енантія) - лише безслав'я (акосмія)".

Моделі поведінки винуватиці Троянської війни Олени враховують чотири фактори:

- ірраціональний (веління богів, випадок (тюхе), неминучість);

- фізичний (насилля);

- інтелектуальний (переконання словом);

- емоційний (любов).

В опозиції "сильний - слабкий" Олена опиняється серед слабких, невинних жертв: "Бог сильніший за людину і силою, і мудрістю, як і всім іншим: якщо Богу або випадку ми вину повинні приписати, то Олену вільною від безчестя повинні визнати". Отже, Олену можна виправдати.

За Горгієм, виходило, що все можна виправдати, якщо знайти йому новий ряд опозицій. Пізніше наступний великий оратор Ісократ скаже, що Горгій фактично створив Олені не похвальну, а захисну промову. Це ще час, коли епідейктичне красномовство тільки намагалося відділитись від судового, тому Горгій не потрапив у такий шанований у Давній Греції "канон десяти ораторів".

Учень Горгія Ісократ був майстром урочистих, святкових промов. Він відкрив в Афінах школу красномовства (392 р. до н. е.), працював у ній майже 40 років, розробляв техніку красномовства, дбав про образне оформлення промов, введення ритмічних періодів. Над окремими промовами Ісократ працював роками. Вершиною його творчості є "Панегірик", який автор виношував 10 років.

Афінська школа Ісократа була першим навчальним закладом, що готував висококваліфікованих ораторів - професіоналів, політиків.

Тут вивчалося право, політика, філософія, мистецтво. Риторика в розумінні Ісократа поєднувала в собі ораторство з державною мудрістю і мораллю, збагачувалася досягненнями інших наук, конкурувала з любов'ю до мудрості - філософією.



Схожі статті




Риторика - Мацько Л. І. - Горгій

Предыдущая | Следующая