Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Архетипічна школа у пост'юнгіанстві

Архетипічна школа, представлена роботами американця Джеймса Хілмана (нар. 1926), швейцарця Адольфа Гуггенбюль-Крейга (нар. 1923), Генрі Корбіна, досліджує і застосовує в терапії образи, що є базовим, первинним рівнем психічної реальності (образи сновидінь, фантазії, поетичні та художні образи), розглядаючи їх як прояв і спонтанну діяльність людської душі. Як стверджує Дж. Хілман, образи мають суто творчий характер і не є результатом відчуттів і сприйняття чи ментальними конструкціями, що в символічній формі представляють деякі ідеї та почуття. Насправді образ співвідноситься тільки із собою. За своїми межами він не пов'язаний ні з чим зовнішнім, семантичним: образи нічого не означають. Вони становлять тільки психічне в його імагінативній (образній) формі; як первинна даність образ існує сам по собі.

Такий погляд властивий багатьом людям: клієнти часто ставляться до створюваних ними образів із пошаною і любов'ю. Спроба терапевта порушити цей пієтет своїми інтерпретаціями може серйозно ускладнити перебіг терапії і зруйнувати взаєморозуміння і довіру до аналітика. Проте інтерпретації - невід'ємна частина аналізу. Проблема полягає в умінні бачити моменти, у яких представлені пацієнтом образи і мотиви потребують не тлумачення, а іншого ставлення. Іноді клієнти самі допомагають вирішити це завдання, але так буває нечасто.

Якщо К.-Г. Юнг виокремлював три рівні тлумачення несвідомої символіки, то Дж. Хілман надає образам значно більшого значення. За Юнгом, спочатку аналітик працює з явним значенням образів (каузально-редуктивне пояснення), відтак розкриває латентне (на межі свідомості) значення, а після цього занурюється у приховані, езотеричні аспекти символу, зумовлені базовим культурно-міфологічним досвідом колективного несвідомого. Дж. Хілман називає образ "матерією душі" і веде мову про абсолютне, апріорне значення образів, наголошуючи, що вони мають власну цінність, а не зводяться до зашифрованих повідомлень або клінічних абстракцій. На його погляд, душа формується з образів і переважно є діяльністю, представленою сновидіннями. Сновидіння уві сні є образом поряд з іншими образами, і тому можна стверджувати, що радше сновидіння перебуває в образі (а не навпаки - образ перебуває у сновидінні). А джерело образів - образів-сновидінь, образів-фантазій, поетичних образів - спонтанна діяльність душі.

Свідомо використовуючи слово "душа" замість термінів "психіка" або "психе", Хілман акцентує увагу на духовних, ціннісних аспектах психічного життя та індивідуації особистості, на безмежності, потенційній незавершеності і нескінченності психічних процесів, які реалізують особистісне зростання і розвиток. На його думку, семіотична специфіка образу полягає в тому, що він (образ) не фіксує значення, а радше вказує на нього, формує уявлення про невловиме, містичне, трансцендентне вимірювання буття. Тому робота з образами в архетипічній психології може бути і засобом, і метою терапії; інтерпретація образів сновидінь і фантазій не просто сприяє процесу індивідуації, а й певною мірою становить його сутність.

Представники архетипічного напряму вважають, що образи не тільки вказують на явища перенесення, регресії або інфляції, а й виконують роль засобу контролю їх динаміки. Крім того, робота з образами є чи не єдиним способом впливу на ту частину психе, яку в юн-гіанстві розуміють як "життєвий процес, що за своїм божественним характером виходить із часів віковічних і забезпечує прагнення до формування символів".

Дж. Хілман та його послідовники схильні розглядати неврози та інші психічні розлади як невідрегульовану патологічну взаємодію з архетипічними образами, що виявляються сильнішими за Его і "відбирають" психічну енергію в процесу індивідуації. Не задіяне своєчасно в реальному житті лібідо регресує в міфічний світ архетипів, де активує образи, які з давніх-давен відображають вороже людині, чуже і страхітливе життя богів чи демонів. Якщо така регресія відбувається в молодості, індивідуальне життя людини витісняє божественна архетипічна драма. її згубність посилюється тим, що свідомість не має засобів розпізнавання того, що відбувається, і не дає змоги позбавитися "зачарованості душі". В цьому виявляється життєво важливе значення міфів: вони пояснюють спантеличеній людині, що відбувається в її несвідомому і чому воно таке привабливе, трактуючи це божественним впливом. Проте особистість не завжди спроможна повернутися до людського неушкодженою, і в такому разі психотерапевтична допомога не просто бажана, а й необхідна.

Архетипічна психологія виходить із того, що образи як базові елементи психіки спонтанні, автономні і мають велику цінність. У цьому їх можна розглядати як одиниці структури особистості, її складові. Розвиваючи уявлення К.-Г. Юнга про базові архетипічні структури, Дж. Хілман у 1975 р. запропонував Парціальну теорію особистості. За цією теорією, кожна людина характеризується безліччю інтенцій, прагнень, бажань і намірів, у ній в різних пропорціях змішані творчість, користь, жадання нового, прагнення спокою, заздрість, самопожертвування, честолюбство, самодостатність тощо. їх можна уявити як самостійних персонажів, що послідовно або одночасно беруть участь в оповіданні під назвою "Життя". "Особа є театром архетипічних фігур, - зауважує Хілман, - частина з яких розташовується на передньому плані внизу і в центрі, інші чекають за кулісами, а саме дійство демонструє героїчні, комерційні, комічні, трагічні та фарсові теми"1.

Численні персоніфікації, з яких складається окремий суб'єкт, часто представлені у сновидіннях. У такій формі їх можна використовувати в роботі з клієнтами, оскільки образи, безпосередньо сприйняті і пережиті, викликають менше відторгнення і захисту.

Із такими парціальними (частковими) субособистостями у формі образів можна взаємодіяти по-різному: поговорити, побитися, висміяти, обійняти, намалювати, привітати, прогнати тощо. За бажанням клієнта з образами сновидінь можна не тільки розмовляти, а й танцювати, колекціонувати їх, давати імена або пригощати морозивом. Ці дії, віртуальні або реальні, є проявами як регресивної загрози цілісності Я, так і прогресивної диференціації, що сприяє розвитку Самості. Усе залежить від терапевтичної ситуації загалом і професійної інтуїції аналітика зокрема.

У сновидінні пацієнта парціальні особистості були представлені величними, могутніми фігурами з надприродними властивостями. Він споглядав образи демонічних чоловіків і прекрасних жінок, одночасно спокусливих і страхітливих. Персонажів сну клієнт бачив у динаміці, але не міг пригадати, що саме вони робили. "Там були приміщення, схожі на палаци, і якісь поля, або мисливські угіддя, ліс... Усе якось нечітко і розпливчасто, але по суті, а не візуально, якщо ви розумієте, про Що я кажу".

Спочатку аналітик запропонував ідентифікувати ці образи у межах певної міфологічної або релігійної традиції, давши їм відповідні імена. Клієнт щиро захопився цим, використовуючи грецьку міфологію, і раз у раз радився з терапевтом, як буде краще. У процесі роботи аналітик зауважив, що, назвавши образ будь-яким ім'ям (запис пацієнтом змісту сну містив необхідний для реконструкції матеріал), пацієнт надалі приписував йому відповідне заняття (Афіна пряла, Афродіта милувалася собою в дзеркалі тощо).

Т.: Проте ви не пам'ятаєте, що саме робили персонажі у вашому сновидінні?

К.: Ні... Однак вони повинні це робити?

Т.: Не знаю. Здається, образи сновидіння нікому нічого не винні.

К.: А навіщо ми тоді даємо їм імена? Адже це дасть змогу зрозуміти значення сновидіння, його послання.

Т.: Якраз значення сну ви і назвали розпливчастим, нечітким.

К.: А ви намагаєтеся його прояснити?

Т.: Так, напевно. Проте можна зробити й інакше. Це ваші образи, і їх значення теж має бути вашим. Кожна фігура у сновидінні - це частина вашої особистості. Отже, можна дізнатися, що вони роблять, і без допомоги міфологічних прототипів. Як ми можемо бути впевнені в тому, що образ вашого сну сидів за прялкою, бо ви бачили це насправді, а не через те, що йому так належить?

К.: Напевно, ви маєте рацію. Ніхто там у мене вві сні не пряв. Я це запам'ятав би.

Т.: Можливо, ви соромитеся розповісти про їх заняття? Виникає відчуття, що деякі моменти сновидіння кимось ретельно відредаговані.

К.: Ні, річ не в цьому. Та якщо вони - це я, то де тоді я сам? (Тут клієнт зробив спробу співвіднести який-небудь образ з Его, центром свідомості особистості. Після нетривалих роздумів він продовжував.) Дивно, але мене там справді немає. І я, здається, знаю чому. Це вони всі на мене там полюють... переслідують. Однак мені завжди вдається вислизнути - я прокидаюся.

Т.: А якби не вдалося?

К.: Тоді їх усіх не стало б. (Пауза). Ось воно в чому річ! Це не греки, це дике полювання1. Я полюю на них, а вони - на мене. Тому вони не можуть зловити мене там, уві сні, а я їх - тут, на терапії.

У процесі подальшої роботи клієнт дозволив собі (своєму Его, відповідальному за самоідентичність і просторово-часову безперервність особи) стати спійманою здобиччю, унаслідок чого став краще розуміти деякі власні інтенції, що суперечать свідомій установці. Водночас йому вдалося пом'якшити в собі ту частину, яку можна було назвати Диким Мисливцем. Зменшилася напруга, пов'язана з необхідністю підтримувати образ невблаганної досконалості, який він вважав абсолютно необхідним на роботі (клієнт був керівником фірми) і частково в сім'ї - у стосунках із сином.

Цей приклад ілюструє хілманівську вимогу не інтерпретувати образи, а взаємодіяти, "зближуватися" з ними. Юнгіанству не властива інтерпретація як редукція, пояснення значення образу і, відповідно, зведення його до чогось іншого, меншого, ніж він сам, як у психоаналізі. Навпаки, основним завданням тлумачення є збагачення асоціативних значень образів сновидіння шляхом включення їх у відповідний контекст.

Ще одну ефективну практику взаємодії з образами несвідомого Дж. Хілман описав у праці "Цілюща вигадка". На його думку, розповіді клієнтів про себе і своє життя можна розглядати як літературні твори (вони мають сюжет, образи, мовленнєві особливості тощо), а взаємини "аналітик - клієнт" - як відносини "автор - читач (редактор)" і працювати з розповіддю (дискурсом) клієнта за канонами літературознавства, заохочуючи при цьому його творчі здібності та уяву. Така форма роботи може не тільки бути високоефективною, а й надавати її учасникам естетичну насолоду, зміцнювати взаєморозуміння і позитивно впливати на трансфере н ти і аспекти аналітичних відносин.

Ідея про цілющі властивості вигаданих історій не нова, і Дж. Хілман сам вказує, що запозичив її у класиків глибинної психології - 3. Фройда і К.-Г. Юнга, які мали літературні здібності (Фройд навіть отримав літературну премію імені Гете). Хілман пропонує не стільки аналізувати продукти літературної творчості пацієнтів, скільки ампліфікувати (підсилювати, збагачувати змістом та фольклорно-міфологічними паралелями) образи або ситуації, які вони створюють. Продуктивною може бути також драматизація сюжетів, їх спільне закінчення, ілюстрування тощо.

Поширене нині віртуальне спілкування через мережу Інтернет а використанням фантастичних імен (нікнеймів) і образів автора (аватар, юзерпік), художніх фотографій, малюнків, анімації може бути прикладом такої активності (на жаль, зовсім не терапевтичної). Більший цілющий потенціал має т. зв. фанатська творчість (фенфіки), коли шанувальники певного автора (наприклад, В. Панова або В. Сорокіна) пишуть літературні твори, розвиваючи його сюжети і наслідуючи манеру письма.

В аналітичній роботі завжди корисно застосовувати літературні та міфологічні паралелі, фольклорні сюжети і мотиви, особливо для тлумачення образів сновидінь. Слід лише переконатися в тому, що клієнт володіє відповідним контекстом. За потреби легенду, історію або поетичний епізод, що співвідноситься з терапевтичною ситуацією, можна розповісти в процесі терапевтичного аналізу - усе залежить від ерудиції терапевта і пріоритетів клієнта.

Психотерапевтичний потенціал юнпанства та пост'юнгіанства невичерпний. Загалом серед інших психотерапевтичних напрямів аналітична психотерапія є най* більш універсальною. Вона ефективна для багатьох проблем та розладів, придатна для клієнтів аз різним рівнем інтелектуальної рефлексії і може бути використана в індивідуальній та груповій формах, навіть для самоаналізу. Терапевтичні пріоритети юнгівської теорії спрямовані більше на особистісне зростання і духовний розвиток, ніж на власне допомогу та лікування.



Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Архетипічна школа у пост'юнгіанстві

Предыдущая | Следующая