Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 2. Класичний психоаналіз

Започаткований 3. Фройдом на початку XX ст, класичний психоаналіз і нині залишається найавторитетнішою всесвітньо відомою школою психотерапії. Основні його приписи дотепер не змінилися, тому буквальне наслідування фройдівської теорії і практики називають ортодоксальним психоаналізом. Цей підхід зосереджує увагу на проблемі рушійних сил душевного життя людини, мотивів і потягів, що керують її поведінкою.

2.1. Загальні засади психоаналізу

3. Фройд запропонував психоаналіз як метод дослідження несвідомого і водночас спосіб лікування неврозів та інших психічних розладів. Психоаналіз грунтується на виявленні прихованого змісту витіснених у несвідоме прагнень, психічних травм або змістів іншої природи. Його основними методами є інтерпретація, аналіз сновидінь та довільних асоціацій пацієнта.

Пацієнтам завжди непросто розповідати про свої проблеми, пов'язані з ними болючі відчуття, докори сумління, тривоги, провину і страх. Тому Фройд пропонував своїм клієнтам починати розповідь з будь-чого і розказувати все, що спадає на думку. Довільно плаваюча увага аналітика (його власне несвідоме) допомагала виокремити у такій розповіді моменти, які він коментував і витлумачував у контексті психоаналітичної теорії. Ще ефективнішою виявилася інтерпретація сновидінь, які пацієнти охоче розказували.

3. Фройд першим звернув увагу на велике значення взаємин між психотерапевтом і клієнтом для перебігу лікування. Він виявив, що специфічна пристрасть, яка спалахує у пацієнта до фігури аналітика (частіше - симпатія, захоплення, закоханість, дещо рідше - підозра і ненависть), пов'язана не з самим аналітиком, а перенесена на нього з ранніх дитячих стосунків, а відтак робить таке перенесення (трансфер) лікувальним фактором, а не перешкодою в терапії. Для цього обгрунтував необхідність у відносинах із пацієнтом строго дотримуватись принципу абстиненції (отримання) або, як його ще називають, принципу аналітичної фрустрації. Сутність фрустрації полягає в тому, що аналітик не відповідає на почуття і бажання клієнта, а тільки розтлумачує їх трансферентну природу. Л оскільки більшість проблем виникає у людей тому, що вони спілкуються, поводяться, роблять вчинки, не роздумуючи, автоматично, несвідомо, навичка аналізувати і розуміти свої справжні (не витіснені і не приховані) мотиви поступово допомагає подолати труднощі і розв'язати проблеми. Чим більше енергії (лібідо) вкладено у перенос, тим більше її витрачається на розуміння, роздумування і свідомий вибір. Розв'язання проблем та лікування невротичних симптомів у психоаналізі відбувається через усвідомлення витіснених змістів та відтворення симптомогенезу неврозів у трансферентних відносинах із терапевтом.

Теоретичним засадам психоаналізу найточніше відповідає формула "Доля індивіда - це його стать і його дитинство", бо саме початкові стадії психосексуального розвитку, на думку представників цього напряму, визначальні для всього подальшого життя. Враження перших п'яти років майже цілком належать до сфери несвідомого, причому співвідношення забутого і витісненого матеріалу (описове і динамічне несвідоме) є основою конституційної схильності людини до виникнення неврозів та інших психічних порушень.

Найважливіші аспекти раннього дитячого досвіду, що впливають на все подальше життя, - це насамперед негативні, болючі і хворобливі переживання та враження (психічні та фізичні травми), а також фіксація і регресія - психологічні механізми, за допомогою яких відбувається "повернення" дорослої людини в дитинство, у стан безпорадності і незрілих реакцій.

Загальноприйнятим є уявлення, що важке дитинство - причина психологічного і особистісного неблагополуччя. Найобтяжливішим його чинником є Аб'юз - нестерпні умови життя дитини (постійне жорстоке биття, сексуальне насильство, голод, відсутність елементарного догляду, турботи і медичної допомоги). Проте і звичайні сумні події цього періоду (втрати, образи, нездатність подолати проблеми і труднощі, гнів батьків, ревнощі, заздрість, розчарування) дуже впливають на психічний статус дорослої особи. А тенденцію повертатися до нерозв'язаних проблем дитинства називають залежно від контексту регресією, фіксацією на травмі чи інфантилізмом. Отже, одна група проблем, пов'язаних із психічним розвитком, може бути зумовлена недостатньою дорослістю (продовженим дитинством, незрілістю, інфантильністю).

3. Фройд поділяв психіку на три складники: несвідоме (Ід), свідомість (Его) та вищі почуття і цінності (Супер-Его). У класичному психоаналізі розвиток психіки і осо-бистісне зростання розглядають як диференціацію Его - свідомості і самосвідомості, власного Я індивіда, а також як процес становлення відношення Его де навколишньої дійсності, Его (Я) розвивається з Ід (Воно), і підвищення рівня усвідомлення будь-якого психічного процесу вважають прогресом, а зниження - регресом, занепадом.

Свідомість розвивається з несвідомого шляхом його диференціації - ускладнення і роздрібнення, розділення на частини. Відношення цих частин психіки не є антагоністичними: у здорової особистості вони гармонійно поєднані та взаємодоповнювальні. Щодо цього 3. Фройд наголошував: "Психоаналіз не може вважати свідомість суттю психіки, а повинен дивитися на неї як на якість, що може приєднуватися до інших властивостей, а може бути відсутньою". Суперечність між Его та

Ід регулює Супер-Его. До певної міри, вони є витоками особистісного зростання.

Ще одна група проблем зумовлена несвідомим і неусвідомлюваним функціонуванням, недостатньою регулювальною силою Его. До третьої групи належать труднощі, пов'язані зі слабким контролем Супер-Его над бажаннями, емоціями та поведінкою - таких людей називають аморальними, безсовісними, у клінічній термінології - "соціопатами".

Ця класифікація умовна, адже проблеми здебільшого мають комплексний характер: деякі аспекти життєвих труднощів конкретної людини можуть бути зумовлені й інфантильністю, і слабким моральним контролем.

За Фройдом, особистість формується в перші п'ять років життя, і в цьому процесі чільне місце належить фіксації індивіда на одній з трьох стадій психосексуаль-ного розвитку (оральній, анальній чи едіповій). Кожна стадія стимулює розвиток окремих психічних інстанцій і визначає відповідні психологічні проблеми особистості. Психоаналітична терапія сприяє регресії пацієнта до окремих стадій, на яких утворилися невротичні симптоми, а потім виліковує їх за рахунок розв'язання цих проблем у трансферентних відносинах із аналітиком. Це довготривале лікування, яке передбачає зміни особистості загалом, а не тільки роботу з окремими проблемами чи симптомами пацієнта. Його завжди проводять індивідуально, хоча нині практикують і т. зв. груп-аналіз, який не здобув визнання більшості фахівців.

Психоаналіз у всіх його напрямах є найпоширенішим і всесвітньо визнаним видом психотерапії. Психоаналітиків об'єднують національні і міжнародні професійні асоціації, які здійснюють навчання і атестацію спеціалістів. Ця професія належить до вільних професій, а кваліфіковані психоаналітики є високооплачуваними спеціалістами і мають високий соціальний статус.



Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 2. Класичний психоаналіз

Предыдущая | Следующая