Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 7. Когнітивні напрями

До кінця 50-х років XX ст. психотерапія розвивалась винятково як глибинно психологічна. Невдоволеність психоаналітичною моделлю особистості (яку уявляли переважно хворобливою, невротичною, неспроможною свідомо контролювати свої імпульси) стала поштовхом до формування двох альтернативних напрямів - гуманістичного та когнітивного. Основні ідеї когнітивної парадигми сформулювали на початку 60-хроків XX ст. американські психотерапевти А. Бек та А. Елліс. І хоча надалі відбулася певна інтеграція когнітивної терапії з іншими підходами, їхні роботи вважають оригінальним напрямом теорії і практики психологічної допомоги.

7.1. Сутність і особливості когнітивної психотерапії

Когнітивна психотерапія зосереджена на свідомих мисленнєвих детермінантах людських дій і вчинків. На противагу несвідомому як провідному об'єктові психоаналітичного впливу вона працює зі свідомістю, але Не так, як гештальттерапія. Гештальтист навчає усвідомлення відчуттів та емоцій, а когнітивний терапевт стимулює свідомий розгляд і осмислення особистісної активності, навчає думати і приймати правильні рішення на основі всебічно проаналізованої інформації з навколишнього середовища.

Когнітивна (лат. cognitio - знання) психотерапія - сукупність психотерапевтичних методів, що грунтуються неуявленні про примат свідомого, раціонального аспекту психіки у розв'язанні психологічних проблем, зокрема особистих та емоційних.

Вона опирається передовсім на силу свідомого розуму і здорового глузду. її ефективність залежить від того, наскільки ця сила насправді потужна. Для застосування когнітивної психотерапії необхідні навички самоспостереження (інтроспекції), добре розвинуте логічне мислення, схильність до абстрактного розгляду конкретних життєвих ситуацій. Однак навіть дуже ефективний психотерапевт когнітивного напряму мало допоможе клієнтові, який має проблеми з абстрагуванням та узагальненням, не любить багато роздумувати.

Через спільну зацікавленість у поведінкових змінах когнітивну психотерапію інколи вважають спорідненою з т. зв. поведінковими підходами, які стосуються психотерапії лише опосередковано.

Американська психологія біхевіоризму (англ. behavior - поведінка) шукала можливостей надання психологічної допомоги. Прихильники цього напряму об'єктом впливу обрали поведінку, а техніки запозичали з методичного інструментарію біхевіоризму. Однак методи модифікації поведінки лабораторних тварин не годилися для впливу на людину. Спроби винайти психотерапію, основану на класичній чи оперантній зумовленості (формування умовних рефлексів за І. Павловим або Б. Скіннером), призвели до розвитку жорсткої і тренінгової моделей поведінкових змін.

1. Жорстка модель. Вона фактично полягає у дресируванні, коли людину за допомогою батога і пряника примушують змінити свою поведінку. Наприклад, Aeep-cuenuu (лат. versus - проти) Контроль, хронічному алкоголіку після чарки горілки роблять укол блювотного, так що насолода від сп'яніння супроводжується відразою і стражданням; і так його муштрують доти, доки у пацієнта не виробиться огида до алкоголю. Або гомосексуаліста карають електричним розрядом щоразу, коли в нього виникає ерекція при спогляданні фото оголених чоловіків.

Такі методи є повною протилежністю психотерапії. Проте їх досі використовують у пенітенціарних закладах і деяких психіатричних клініках. Про їхні наслідки розповів американський письменник Ентоні Берджес у своєму бестселері "Механічний апельсин".

2. Тренінгова модель. Клієнт домовляється з терапевтом щодо бажаних змін у своїй поведінці. При цьому відносини між ними не відіграють істотної ролі, не ставиться завдання змінити емоційно-ціннісну сутність особистості, скарги клієнта не розглядаються як вираження його проблем. Під керівництвом терапевта здійснюється тренування певних умінь і навичок, необхідних у складних життєвих ситуаціях. Таку діяльність кваліфікують як соціально-психологічний тренінг (СПТ). Вона розвинулась в окрему галузь практичної психології (і окрему навчальну дисципліну) та має багато видів: тренінг спілкування, тренінг креативності, тренінг професійної ефективності, тренінг жіночої привабливості тощо. Тому СПТ, як і поведінковий підхід загалом, навряд чи можна зарахувати до психотерапії.

У когнітивної терапії значний автопсихотерапевтич-ний потенціал, вона придатна для всіх, хто схильний аналізувати свої думки, відчуття і поведінку. Кваліфікований когнітивний терапевт не тільки навчає клієнта раціонального аналізу власних дій, думок і уявлень про реальність, що стали основою вчинків, а й пояснює, що цей процес не варто розглядати як "раціоналізацію" або "психологічний захист".



Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 7. Когнітивні напрями

Предыдущая | Следующая