Психологія людини з обмеженими можливостями - Бочелюк В. Й. - 3.2. Основні завдання психологічної реабілітації людей з різними психофізичними порушеннями

В процесі психологічної реабілітації психолог чітко визначає мету та основні завдання реабілітації. Особливого значення, на нашу думку, психологічна реабілітація набуває в дитячому віці, адже саме для цього віку характерний інтенсивний розвиток психічних пізнавальних та емоційно-вольових процесів. Чим раніше буде виявлено той чи інший дефект, тим ефективніше пройдуть реабілітаційні заходи.

Розглядаючи основні завдання психологічної реабілітації необхідно зазначити загальну систематизацію завдань В. І. Лубовського [196,15-16] в межах спеціальної психології, який згрупував ці завдання за науковим змістом та практичною направленістю. Перша група завдань - загальнонаукові теоретичні завдання, які торкаються проблем розвитку психіки аномальної дитини:

- розкриття закономірностей розвитку та прояв психіки загальних для нормальних та аномальних дітей;

- розкриття загальних закономірностей розвитку, які властиві всім аномальним дітям;

- розкриття специфічних закономірностей розвитку та проявів психіки різних груп аномальних дітей;

- встановлення залежності розвитку та проявів психіки від характеру, механізмів та ступеня вираженості аномалії.

Друга група завдань - вивчення аномалії формування и розвитку конкретних форм психічної діяльності та її психічних процесів у різних груп аномальних дітей, тобто вивчення закономірностей формування особистості, розумової діяльності, мови, сприймання, пам'яті.

Третя група завдань - виявлення шляхів компенсації дефекту та розвитку психіки в цілому.

Четверта група завдань - розробка наукових основ, методів и засобів навчання різних груп аномальних дітей, теоретичне обгрунтування конкретних шляхів їх навчання.

Одним із напрямів психологічної допомоги дітям з порушеннями в розвитку є психологічна корекція. На думку І. І. Мамайчук [124,57-58], формулюючи завдання психологічної корекції, доцільно виділити три основних психокорекційних блоки, які взаємозалежні. Це діагностичний, власне корекційний і прогностичний блок.

У діагностичний блок входять діагностика психічного розвитку дитини й діагностика соціального середовища. Діагностика психічного розвитку дитини містить у собі:

O всебічне клініко-психологічне вивчення особистості дитини та її батьків, системи їхніх відносин;

O аналіз мотиваційно-потребностної сфери дитини й членів її родини;

O аналіз розвитку сенсорно-перцептивних і інтелектуальних процесів і функцій.

Діагностика соціального середовища вимагає аналізу несприятливих факторів соціального середовища, що травмують дитину, що порушують її психічний розвиток, формування характеру особистості, і соціальну адаптацію.

Корекційний блок містить у собі наступні завдання:

O корекція неадекватних методів виховання дитини з метою подолання її мікросоціальної занедбаності;

O допомога дитині або підліткові у вирішенні психотравмуючих ситуацій;

O формування продуктивних видів взаємин дитини з навколишніми (у родині, у класі);

O підвищення соціального статусу дитини в колективі;

O розвиток у дитини або підлітка компетентності в питаннях нормативної поведінки;

O формування й стимуляція сенсорно-перцептивних, мнемічних і інтелектуальних процесів у дітей;

O розвиток і вдосконалювання комунікативних функцій, емоційно-вольової регуляції поведінки;

O формування адекватних батьківських установок на хворобу та соціально-психологічні проблеми дитини шляхом активного залучення батьків у психокорекційний процес;

O створення в дитячому колективі, де навчається дитина з особливими потребами, атмосфери прийняття, доброзичливості, відкритості, взаєморозуміння.

Прогностичний блок психокорекції направлен на проектування психофізіологічних, психічних і соціально-психологічних функцій дитини. В ході корекції перед психологом постають наступні завдання:

O проектування можливих змін в розвитку пізнавальних процесів та особистості в цілому;

O визначення динаміки цих змін.

Загальною метою при роботі з дітьми з обмеженими можливостями є відновлення й розвиток пізнавальних та емоційно-вольових процесів, забезпечення максимально повної психологічної адаптації особистості в суспільство. Зазначимо деякі завдання психологічної реабілітації, які можуть бути поставлені у відповідності до порушених функцій організму дітей.

І. І. Мамайчук психологічну допомогу дітям і підліткам із церебральним паралічем розглядає як складну систему реабілітаційних впливів, спрямованих на підвищення соціальної активності, розвиток самостійності, зміцнення соціальної позиції особистості хворого із ДЦП, формування системи ціннісних установок і орієнтації, розвиток інтелектуальних процесів, які відповідають психічним і фізичним можливостям хворої дитини. Важливе значення має рішення приватних завдань: усунення вторинних особистісних реакцій на фізичний дефект, тривале перебування в стаціонарі й хірургічне лікування. Ефективність психологічної допомоги дітям із церебральним паралічем у значній мірі залежить від якісної психологічної діагностики. Процес психологічної діагностики дітей із ДЦП рекомендовано розділити на наступні напрямки: психологічна діагностика розвитку моторних функцій, сенсорних функцій, мнемічних, інтелектуальних, а також особливостей мотиваційно-потребностной сфери й індивідуально-особистісних характеристик

[124,119].

Основними напрямками корекційно-педагогічної роботи з дітьми з ДЦП раннього та дошкільного віку, вчені С. П. Дуванова, Т. Ф. Пушкіна, Н. Б. Трофімова, Н. М. Трофімова [186,222] вважають наступні:

O розвиток емоційного, мовленнєвого, предметно-дійового та ігрового спілкування з оточуючими;

O стимуляція сенсорних функцій. Формування просторових та часових уявлень, корекція цих порушень;

O розвиток передумов до інтелектуальної діяльності (уваги, пам'яті, уяви);

O формування математичних уявлень;

O розвиток зорово-моторної координації та функціональних можливостей кисті й пальців, підготовка до оволодіння письмом;

O виховання навичок самообслуговування та гігієни. Завданнями психологічної реабілітації в роботі з дітьми з порушеннями опорно-рухового апарату є:

O психологічна діагностика й корекція пізнавальної та емоційно-вольової сфер особистості;

O стимуляція сенсорних функцій організму;

O формування мовного, предметно-діючого й ігрового спілкування в дітей з навколишніми;

O формування адекватної самооцінки та рівня домагань;

O зняття психічного травматизму у зв'язку з лікувальними процедурами (операціями) через невідповідність надії дитини на швидке лікування;

O формування позитивних рис особистості;

O психологічна адаптація до змінених умов; Психолого-педагогічна реабілітація дітей із психічними розладами, на думку Л. Нижник та О. Сагірової [139,14], здійснюється на базі динамічного функціонального зв'язку між збереженими елементами особистості та медико-педагогічним впливом. На початковому етапі планування корекційної роботи необхідно включити в дію компенсаторні механізми, диференціювати розлади психічних функцій від збереженого ядра особистості. Форми й засоби виливу зумовлюються характером психічних змін та ступенем вираженості патологічних учинків. Необхідно враховувати основні індивідуальні особливості, структуру особистості, патологічні зміни у хворої дитини:

O які основні патологічні зміни у хворої дитини;

O які основні розлади психіки у хворої дитини, що підлягають виправленню шляхом проведення психологічної і виховної роботи;

O на яких позитивних сторонах особистості такої дитини та залишкових можливостях можливо будувати вплив;

O які стримуючі фактори - психологічні й виховні засоби - можуть бути найрезультативнішими в процесі коригуючої роботи з кожною дитиною;

O динамічне простеження стану психічних процесів у ході психолого-педагогічної реабілітації;

O необхідність у тривалому проведенні вправ не тільки стосовно порушених функцій, а й усієї особистості.

Також вони вважають, що при вирішенні питання організації, вибору засобів і форм впливу необхідно враховувати особливості реактивності дітей з психічними розладами, їх змінену психіку. Будуючи корекційну роботу, необхідно враховувати чинники:

1. Включення в навчальні й педагогічні загальні заняття відбувається поволі, пристосування дітей до того чи іншого виду діяльності вимагає тривалого часу.

2. Навчальні заняття проводяться у двох напрямках. З одного боку, вони здійснюються як форма для одержання знань, з іншого, сам навчальний процес й навчальні форми спрямовують, розвивають, коригують процеси мислення, уваги, направляють поведінку.

3. Робота з виправлення порушень індивідуалізована для кожної дитини та кожної групи захворювання [139,14].

Багаторічний досвід роботи М. М. Ільїної та І. І. Мамайчук [123,20] показує, що правильно підібрані методи психологічної допомоги з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей дітей і підлітків із проблемами в розвитку впливають на динаміку їх розумового й особистісного розвитку. Вони розглядають психологічну допомогу дітям і підліткам дітям із проблемами в розвитку, зокрема із затримкою психічного розвитку (ЗПР), як складну систему клініко-психолого-педагогічних впливів, що включають у себе як загальні, так і приватні завдання. До загальних завдань відносять:

O розвиток гностичних процесів дитини зі ЗПР, які відповідають її фізичним і психічним можливостям;

O зміцнення соціальної позиції особистості дитини зі ЗПР у колективі однолітків і в родині;

O формування адекватної самооцінки, самостійності й активності в дітей зі ЗПР.

Велике значення має також рішення приватних завдань:

O усунення вторинних особистісних реакцій на наявний дефект;

O діагностика й корекція стилю сімейного виховання;

O запобігання розвитку госпіталізму або його наслідків та інше.

Завданнями психологічної реабілітації в роботі з дітьми з порушеннями інтелекту та психічними захворюваннями є:

O психологічна діагностика й корекція пізнавальної сфери;

O психологічна діагностика й розвиток емоційно-вольової сфери особистості;

O формування позитивних рис особистості та розвиток комунікативної сфери особистості.

Розглядаючи завдання психологічної реабілітації в роботі з дітьми з порушеннями слуху такі вчені як Т. Г. Богданова, Л. С. Ви-готський, Т. В. Розанова, І. М. Соловйов, Н. Д. Ярмаченко та інші [19;31] звертають увагу на своєрідність психічного розвитку дітей з недоліками слухової функції та встановлення шляхів компенсації порушень різної складності. Основи психологічної реабілітації дітей з порушеннями функцій слуху базуються на розкритті завдань, що ставить перед собою сурдопсихологія. Ряд авторів, Н. М. Тро-фімова, С. П. Дуванова, Н. Б. Трофімова, Т. Ф. Пушкіна [186,137] виділяють наступні завдання:

O виявити закономірності психічного розвитку людей з порушеним слухом;

O вивчити особливості розвитку окремих видів пізнавальної діяльності особистості;

O розробити методи психодіагностики й психокорекції відповідних порушень;

O вивчити проблеми інтегрованого навчання й інтеграції людей з порушеннями слуху в суспільство.

Завданнями психологічної реабілітації в роботі з дітьми з порушеннями слуху є:

O психологічна діагностика й корекція пізнавальної, емоційно-вольової сфер особистості;

O розвиток комунікативної сфери особистості;

O формування адекватної самооцінки та рівня домагань;

O формування позитивних рис особистості;

O встановлення можливостей і шляхів компенсації порушень різної складності.

Завдання психологічної реабілітації з дітьми з порушеннями функцій зору спираються на основне завданням тифлопсихології - вивчення психіки сліпих і слабозорих. Це завдання повинне вирішуватися в цілому ряді аспектів:

O розкриття основних закономірностей розвитку й проявів психіки, властивих як особам, які нормально бачать, так і особам з дефектами зору;

O розкриття специфічних закономірностей психічних явищ, властивих тільки сліпим і слабозорим;

O встановлення залежності розвитку й проявів психіки від ступеня й характеру патології зору й часу виникнення дефекту;

O виявлення шляхів і механізмів компенсації й корекції вторинних відхилень;

O теоретичне обгрунтування педагогічних впливів (методів і засобів навчання й виховання) на дітей з аномаліями зорового аналізатора [119,5].

Окрім цих завдань, провідний вчений А. Г. Літвак [119,34] вважає, що основним завданням реабілітаційної роботи з метою інтеграції інвалідів по зору в суспільстві є встановлення або відновлення соціальних контактів, тобто соціально-психологічна адаптація (у піздноосліпших - реадаптація).

Завданнями психологічної реабілітації в роботі з дітьми з порушеннями зору є:

O психологічна діагностика й корекція пізнавальної, емоційно-вольової сфер особистості;

O формування адекватної самооцінки та рівня домагань;

O формування позитивних рис особистості;

O встановлення можливостей компенсації порушень за рахунок інтенсифікації роботи інших аналізаторів;

O формування "почуття перешкоди";

O виявлення шляхів і механізмів компенсації й корекції вторинних відхилень.

В основі ефективної реабілітації онкологічного хворого, як зазначає С. А. Місяк, лежать творчість, духовність, вони не тільки відновлюють його здоров'я, але й забезпечують їй еволюційний шлях розвитку. Попередження подальшого розвитку пухлинного процесу - важка для досягнення мета - як для хворого, так і для лікарів, соціальних працівників. Але саме творчий і духовний аспекти дають змогу спростити мету, умовно розбивши її на кілька фрагментів. Пацієнту необхідно допомогти визначити стратегію свого розвитку - конструктивну, пов'язану з відновленням тілесного здоров'я і розвитком психологічного здоров'я, з прагненням до гуманістичних цілей, формуванням духовної культури [129,514].

Завданнями психологічної реабілітації в роботі з дітьми з порушеннями роботи внутрішніх органів є:

O психологічна діагностика й корекція пізнавальної, емоційно-вольової сфер особистості;

O зняття конфліктних емоційних станів;

O зняття психічного травматизму у зв'язку з лікувальними процедурами (операціями) через невідповідність надії дитини на швидке лікування;

O психологічна адаптація до змінених умов.

Похожие статьи




Психологія людини з обмеженими можливостями - Бочелюк В. Й. - 3.2. Основні завдання психологічної реабілітації людей з різними психофізичними порушеннями

Предыдущая | Следующая