Потенціал підприємства - Касьянова Н. В. - 14.2. Механізм розвитку потенціалу підприємства

Потенціал підприємства не може мати раз і назавжди визначену форму і зміст, тому управління розвитком не може бути зведене до досягнення поставлених цілей і мати чітко визначені тимчасові рамки.

Розвиток - це незворотна, спрямована, закономірна зміна матерії і свідомості, їхня універсальна властивість; у результаті розвитку виникає нова якість, стан об'єкта - його складу і структури.

Одним із перших питаннями розвитку підприємства займався Л. Грейнер. Він визначив, що шлях організації з однієї стадії свого розвитку в наступну лежить через подолання відповідної кризи цього перехідного періоду.

Теорія організаційного розвитку, висунута Л. Грейнером, підводить до думки, що всі зміни в організації немовби запрограмовані. Спочатку організаційні зміни обумовлені вибором стратегічного напряму. Потім випливає конкретизація функцій і структури управління організацією.

Наступним кроком буде їхня децентралізація. Далі виникає необхідність у розвитку внутрішньої організаційної кооперації і координації діяльності. На вищій стадії розвитку організації починає відчуватися гостра потреба в зміні форм колективної роботи, створенні команд.

Однак, рано чи пізно настає стадія "організаційної втоми", перебороти яку можна тільки через трансформацію організації в цілому. У процесі такої трансформації може виникнути організація, дуже схожа на ту, у надрах якої вона зародилася, тобто організація з "традиційною" структурою. Але може виникнути й організація з "рефлексивною" структурою, тобто структурою, у якій врахований весь попередній досвід і в якій може виникнути механізм самонавчання організації.

Необхідність змін в організаціях рано чи пізно виникає незалежно від того, якої ідеології розвитку вони дотримуються, яка парадигма управління визначає домінанту їхнього функціонування. Однак, від того, як будуть здійснюватися ці зміни в організації, залежить не тільки її "вік", але й ефективність функціонування.

Більш успішні компанії завжди зосереджуються на маневруванні своїми ресурсами. Вони завжди прагнуть використовувати те, що мають тепер, по-новому, впроваджуючи інновації, намагаючись досягти, здавалося б, недосяжних цілей. Головна увага в цих компаніях приділяється нетрадиційному і більш інтенсивному використанню наявних у їхньому розпорядженні ресурсів з метою створення нових відмінних здібностей в організації. Тут менеджери не просто пристосовують наявні в них ресурси до вимог середовища, у якому вони повинні використовуватися, залишаючи для інших ті вимоги, які їхні ресурси не можуть задовольнити.

Навпаки, вони творчо використовують свої ресурси, формулюючи вимоги оточення, що здатні цілком задовольнити, його параметри, яким вони можуть відповідати, постійно поновлюючи і трансформуючи свою організацію як з позицій її внутрішньої структури, так і з позицій її зовнішнього оточення. Іншими словами, розвиток таких організацій припускає наявність у них як механізму внутрішньої рефлексії, так і механізму самовизначення в зовнішньому оточенні. Знати, на що здатна організація, вміти матеріалізувати ці здібності, зрозуміти умови, при яких ці здібності стають затребуваними оточенням, і створити ці умови - це запорука успіху в сучасному світі.

Виявляється, що більш успішні організації не просто прагнуть пристосуватися до змін у своєму оточенні, вони активно діють у напрямі створення такого середовища навколо себе, якому вони максимально відповідають.

Міллер вважає, що багато організацій сучасності допускають ту ж помилку у своєму розвитку, стаючи заручниками своїх сильних сторін. Саме їхні сильні сторони потім виявляються причиною загибелі таких організацій. Він вважає, що досягнення успіху організаціями через використання їхніх сильних якостей породжує в таких організаціях процеси спеціалізації і росту, є причиною самовпевненості і самовдоволення, появи догматичних правил і ритуалів.

Різні за характером організації по-різному входять у подібну парадоксальну ситуацію. Міллер знайшов чотири траєкторії організаційного розвитку, що ставлять підприємство в таку ситуацію:

- організації, в яких основні конкурентні переваги будуються на їхніх виняткових інженерно-конструкторських досягненнях, розвивають стратегії поліпшення якості й економії на витратах (починають ігнорувати думку своїх клієнтів відносно продукції, що випускається);

- зростаючі організації, які керуються обдарованими лідерами, з добре організованим персоналом, розвивають стратегію експансії (виявляються залученими в такі види бізнесу, про які мають дуже слабке уявлення, що призводить до порожньої розтрати внутрішніх ресурсів);

- організації, які мають у своєму складі чудові науково-дослідні організації, що дозволяють їм досягти створення видатних продуктів, розвивають тільки цю сильну сторону (можуть виявитися заручниками для футуристичних проектів своїх провідних конструкторів і винахідників);

- організації з розвинутими маркетинговими здібностями, широкими ринками збуту і відомих торгівельних марок, зосереджуються винятково на розвитку цих якостей (втрачають мету свого існування, через що страждає дизайн і якість їхньої продукції, а все функціонування зосереджується на обслуговування замовлень).

Варто визнати, що підприємства можуть обходитися і без стратегії і стратегічного управління. Однак, у сучасних умовах стратегічне управління варто вживати дуже обережно, щоб дати організації більше сил для нормального функціонування і розвитку.

Сучасні стратегії підприємства повинні базуватися не на вивченні зовнішніх можливостей і небезпек, а на розвитку внутрішнього потенціалу організації з його максимальним вираженням і затребуваністю. Ті організації, що підуть шляхом реалізації пасивних стратегій або еволюційного розвитку, ризикують незабаром виявитися в організаційному вакуумі. Іншими словами, може виявитися, що в зовнішньому оточенні не буде відповідної їм ніші.

Процес розвитку промислового підприємства характеризується наявністю тісного взаємозв'язку між явищами стійкості і невизначеності, тому будь-яка економічна система лише частково є динамічно стійкою. Процес розвитку хоча і має безперервний характер, але містить у собі ймовірність виникнення кризових ситуацій, що спричиняє стан нестійкості. Порушення відносної стабільності відбувається не тільки через накопичення кількісних і якісних змін в елементах системи, але й у взаємозв'язках між ними.

Розвиток промислового виробництва реалізується на основі різних циклічних закономірностей. Прагнення до безкризисного поступального розвитку, його ідеалізація суперечить еволюційним механізмам розвитку. Відсутність криз тотожна затримці розвитку, тому що позбавляє систему удосконалювання.

Це підтверджується особливостями розвитку промислового виробництва в Україні. Значна частина вітчизняних промислових підприємств вийшла з кризи і зберегла досить вагомий конкурентноздатний потенціал.

За статистичними даними, 60 % українського експорту приходиться на сировинні галузі і на галузі з невисоким рівнем обробки продукції.

У цьому зв'язку, найбільш перспективною є модель якісного розвитку, основним елементом якої є створення привабливого інвестиційного клімату для вкладення інвестицій у підприємництво, що орієнтоване на високотехнологічну продукцію.

Отже, розвиток підприємства повинен мати, насамперед, якісний характер. Однак, проаналізувавши теорію і практику управління підприємством у сучасних умовах, можна побачити, що упор робиться переважно на кількісні параметри розвитку підприємства. Це пов'язано із стійким трактуванням потенціалу як здатності підприємства забезпечувати своє довгострокове функціонування і досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів, що говорить про ресурсний підхід до оцінки та управління потенціалом підприємства.

Подібний погляд на потенціал підприємства в умовах ринкової економіки неприпустимий, і на зміну ресурсному повинен прийти системний підхід до формування, оцінки й управління потенціалом підприємства.

Виходячи зі структури потенціалу, можна виділити два напрями розвитку підприємства:

- кількісний (оперативний) розвиток - розширення і більш ефективне використання виробничого потенціалу підприємства (результат - ріст обсягу виробництва і реалізації продукції);

- якісний (стратегічний) розвиток - активізація використання елементів стратегічного потенціалу, досягнення якісно нового стану підприємства (результат - досягнення конкурентних переваг на довгострокову перспективу).

Відповідно до напряму розвитку потенціалу підприємства необхідно здійснити і градацію факторів росту з метою їхнього подальшого управління (рис. 14.1).

система факторів розвитку потенціалу підприємства

Рис. 14.1. Система факторів розвитку потенціалу підприємства

Відносно кількісного розвитку підприємства можливе використання традиційних напрямів екстенсивного (розширення виробничих потужностей, створення додаткових підрозділів) та інтенсивного (підвищення продуктивності праці, зниження ресурсної місткості виробництва тощо) розвитку.

Використання обох напрямів не втратило своєї актуальності і сьогодні. Однак кількісно розвиток в умовах ринкової економіки має винятково допоміжний характер і найбільш ефективний як короткостроковий захід.

Що стосується напрямів якісного розвитку, то фактори стратегічного росту мають більш складний характер і є темою окремого дослідження.

Вирішення комплексу завдань, пов'язаних із розвитком, оцінкою і управлінням потенціалу підприємства в рамках системи оперативного управління підприємством не уявляється можливим у силу цілого ряду причин.

По-перше, вирішення подібного комплексу проблем може мати в кращому випадку поелементний характер, що і можна спостерігати на вітчизняних підприємствах, однак не можна забувати, що цілий ряд законів, і зокрема закон емерджентності (цілісності), визначає появу нової якості лише у випадку особливо організованої інтеграції елементів.

По-друге, порушення принципу системного розвитку та управління може мати негативні наслідки, через ослаблення або повну відсутність зв'язків між окремими поелементними системами управління економічним потенціалом підприємства.

Неможливість цілісного розвитку потенціалу підприємства викликає протиріччя приватному законові "пропорційності і композиції" згідно з яким максимальна віддача від потенціалу підприємства може бути досягнута тільки у випадку збереження при будь-яких можливих змінах пропорційності між цілісним системним утворенням і окремими його елементами.

З метою ефективного управління розвитком потенціалу підприємства необхідно розробити економічний механізм, який би дозволив найбільш повно врахувати вплив усіх факторів росту і сформувати збалансований у всіх відношеннях потенціал підприємства.

Під таким механізмом варто розуміти комплекс заходів, покликаних вирішувати питання, пов'язані із забезпеченням розвитку потенціалу підприємства, що характеризуються набором специфічних зв'язків і взаємодій.

Однак, перш ніж приступити до формування механізму управління розвитком потенціалу підприємства, необхідно сформувати математичну залежність між потенціалом підприємства й основними факторами його росту.

Доцільно будувати окремі функціональні залежності впливу кількісних і якісних факторів розвитку на величину потенціалу. Як уже було сказано вище, кількісні фактори мають екстенсивний характер (їхній вплив можна представити у вигляді суми відповідних приростів £ х ) та інтенсивний характер (результат впливу визначається за допомогою зміни коефіцієнтів П У )o

1=1 1

Тоді загальний кількісний вплив на величину економічного потенціалу підприємства (ЕРІ) у момент часу і (і = 1, Т ) може бути представлений у вигляді наступної залежності:

З погляду ресурсного підходу цільова функція має вигляд:

Однак кількісні фактори екстенсивного росту потенціалу підприємства мають досить обмежений характер. їхня величина безпосередньо залежить від обсягу інвестиційних ресурсів (1) Підприємства:

Сукупний вплив якісних факторів розвитку потенціалу (К) може бути представлений у вигляді функціональної залежності:

Де Кіь к2ь к3ь к41 - вплив інноваційного, трудового, фінансово-інвестиційного і маркетингового потенціалів.

Математична модель впливу факторів розвитку на економічний потенціал у загальному вигляді може бути представлена у вигляді системи лінійних рівнянь:

Економічний механізм реалізації запропонованої моделі повинен базуватися на дотриманні цілого ряду принципів, які дозволили б забезпечити адекватний розвиток основних елементів, його функціонування. Основний з них - принцип розвитку, що може бути розглянутий у декількох аспектах.

По-перше, він має на увазі те, що механізм управління, зміст виконуваних робіт повинні постійно вдосконалюватися відповідно до загального розвитку системи, підвищенням складності виробничих, технологічних процесів і управління.

По-друге, відповідно до того, що розвиток може мати як прогресивний, так і регресивний характер, прогресивний і регресивний розвиток може охоплювати тільки визначений компонент системи, а потім і всю систему в цілому.

Практичний досвід господарювання свідчить про те, що життєздатність системи багато в чому визначається наявністю і ступенем розвитку конкурентних начал. Конкуренція сприяє виявленню найбільш результативних й ефективних шляхів економічного розвитку, що і виражається у застосуванні найбільш ефективних методів управління і господарювання.

У такий спосіб можна сказати, що в принципі конкуренції зосереджений також і принцип економічності, що припускає як одну з провідних цілей функціонування механізму раціоналізацію управлінських витрат і одержання максимальної економічної ефективності від управління, використання і розвитку економічного потенціалу підприємства.

Механізм управління і розвитку економічного потенціалу підприємства повинен бути спрямований на досягнення існуючих для нього і його елементів (організаційних і економічних) завдань, і будуватися, як і будь-яке складне системне утворення, на основі специфічних принципів.

В економічній літературі принципи побудови складного організаційного утворення, з деякою мірою умовності, прийнято поділяти на:

- загальні, що характеризуються постійною дією у всіх матеріальних системах;

- часткові, що постійно діють тільки в чітко визначеній сфері соціальної системи;

- ситуаційні, дія яких має непостійний характер і обумовлені, як правило, характерними рисами діяльності або ситуаційними умовами, що складаються.

У рамках формування економічного механізму розвитку потенціалу підприємства подібні принципи можуть діяти при створенні команди виконавців, відповідальних за визначену ділянку розвитку та управління економічним потенціалом підприємства. Прикладами таких принципів можуть бути наступні: професіоналізм, здатність до швидкого вирішення проблем, що виникають, уміння взаємодіяти, працювати в колективі, вміння працювати самостійно, особиста відданість.

Механізм функціонування і розвитку економічного потенціалу підприємства, в основу якого покладена вищевикладена система принципів, повинен являти собою сукупність економічних, мотиваційних, організаційних, правових способів цілеспрямованої взаємодії, що забезпечує узгодження інтересів взаємодіючих сторін, об'єктів і суб'єктів управління. Через розходження елементів об'єктів управління, механізм управління і розвитку повинен формуватися і являти собою систему економічних, організаційних, мотиваційних і правових механізмів.

Таким чином, у рамках стратегічного управління підприємством найбільш перспективним є формування економічного потенціалу підприємства як взаємозв'язку оперативного і стратегічного потенціалів. Така градація дозволяє розмежувати фактори якісного і кількісного розвитку підприємства і представити їхній вплив у вигляді математичної залежності.

З метою підвищення ефективності використання економічного потенціалу підприємства необхідне створення механізму розвитку та управління економічним потенціалом підприємства. Економічною основою ефективного функціонування сучасного підприємства є ринковий механізм конкуренції, традиційний механізм відтворення факторів виробництва і механізм розвитку економічного потенціалу підприємства.

Механізм розвитку потенціалу підприємства чітко й органічно повинен вписуватися в систему управління підприємством, і конкретизуватися спеціально сформованою системою управління, що володіє власними специфічними принципами функціонування, визначеною структурою і набором складових елементів.

Виділяючи загальні принципи побудови організаційно-економічного механізму в розрізі структурних принципів, покликаних забезпечити чітку взаємодію між загальними цілями і завданнями, з одного боку, і їхній поділ на більш часткові і дрібні, з іншого, сприяючи правильному призначенню і підбору відповідальних виконавців за розвиток економічного потенціалу підприємства, закріпленню за ними відповідних повноважень і відповідальності, а також створенню цільових команд, можна особливо виділити принципи поділу праці, єдності цілей і керівництва, співвідношення централізації і децентралізації.

Серед загальних процесуальних принципів, що визначають характер і зміст діяльності керівників, їх взаємовідношення з підлеглими, застосування санкцій тощо, варто виділити єдність командування, корпоративний дух, підпорядкованість головній меті. Принципи кінцевого результату, які входять у групу загальних принципів побудови механізму управління розвитком потенціалу підприємства покликані визначати оптимальні характеристики функціонування подібного механізму, в основу якого покладений порядок і стабільність, а також ініціатива і сумлінність співробітників.

Характеризуючи систему загальних принципів формування і функціонування механізму управління і розвитку економічного потенціалу підприємства можна виділити принципи сумісності, зворотного зв'язку, розвитку і конкуренції.



Схожі статті




Потенціал підприємства - Касьянова Н. В. - 14.2. Механізм розвитку потенціалу підприємства

Предыдущая | Следующая