Потенціал підприємства - Касьянова Н. В. - Розділ 15. Методичні підходи до визначення резервів розвитку підприємства та його потенціалу

15.1. Визначення резервів розвитку потенціалу підприємства

Оцінка економічної ефективності використання потенціалу підприємства на основі показників, що характеризують результативність різних аспектів господарської діяльності підприємства, дозволяє не тільки з'ясувати, якою ціною отриманий даний результат, але і виявити шляхи її підвищення. Очевидно, що кожне підприємство вирішує цю проблему по-своєму.

Разом з тим існують загальні резерви підвищення економічної ефективності, багато в чому обумовлені як специфікою підприємницької діяльності, так і періодом його становлення.

При поелементній діагностиці потенціалу виявляються і виміряються основні резерви, тобто можливості забезпечення більш ефективного розвитку підприємства в конкурентному середовищі. Методика оцінки резервів займає важливе місце в діагностиці, оскільки дозволяє найбільш оптимально організувати господарську діяльність підприємства за рахунок найбільш повного використання його потенціалу.

Оцінка і підрахунок резервів ведеться за всіма класифікаційними групами, представленими у таблиці 15.1.

Стан вітчизняної економіки на даний час характеризується тим, що багато промислових підприємств одержали свободу, якою поки ще не змогли скористатися розумно, насамперед, за рахунок раціонального використання резервів розвитку потенціалу підприємств.

Що ж являють собою резерви? Резервами розвитку потенціалу підприємств є можливості прискорення досягнення цілей підприємства при дотриманні оптимального економічного балансу функціонування всіх видів діяльності.

Визначаючи резерви як можливості досягнення цілей, необхідно розкрити саме поняття цих можливостей. У загальноприйнятому змісті можливість - це засіб, умова, обставина, необхідна для здійснення чого-небудь.

Таблиця 15.1. КЛАСИФІКАЦІЯ РЕЗЕРВІВ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Класифікаційна ознака

Види резервів

За способами виявлення

- явні,

- приховані

За терміном використання

- поточні,

- перспективні

За результатами впливу

- ріст обсягу продукції,

- удосконалювання асортименту продукції,

- поліпшення якості продукції,

- зниження собівартості продукції,

- підвищення прибутковості продукції

Залежно від джерела утворення

- зовнішні,

- внутрішньовиробничі

За факторами виробництва

- трудові,

- матеріальні,

- використання основних фондів

За характером

- організаційно-технічні,

- соціально-економічні

За стадіями процесу відтворення

- резерви постачання,

- резерви виробництва,

- резерви збуту

За економічною природою

- екстенсивні,

- інтенсивні

Наведене тлумачення можливостей породжує важливі питання:

1) які умови необхідні і за яких обставин можливо досягти тих або інших цілей?

2) чи є ці умови однаковими для всіх сторін (сфер) виробництва чи вони повинні бути конкретизовані відповідно до тієї або іншої мети?

Необхідність вирішення цих питань обумовлена тим, що результати діяльності будь-якої виробничої системи визначаються, по-перше, впливом умов зовнішнього середовища на вибір цілей і засобів їхнього досягнення, а, по-друге, впливом умов внутрішнього середовища на межові можливості виробництва.

Говорячи про внутрішні можливості, варто звертати увагу, у першу чергу, на ті, які дозволяють постійно вдосконалювати виробничий потенціал підприємства, тобто розширювати його межові можливості. Серед них можна відзначити:

- здатність до швидкого переналагодження виробництва за рахунок використання сучасних технологій;

- здатність оперативно коректувати цілі виробництва з урахуванням змін на ринку;

- здатність раціонально використовувати інвестиційні можливості;

- здатність забезпечувати високий рівень конкурентноздатності товарів і послуг.

Перераховані умови не претендують на вичерпну повноту. Вони можуть бути доповнені і конкретизовані відповідно до кожного конкретного випадку. Однак, уже цей неповний перелік умінь і можливостей, якими повинне володіти підприємство, показує наскільки складна проблема виживання, збереження позицій підприємства на ринку.

Одночасно варто виділити дві групи резервів: резервні фонди підприємства і внутрішньовиробничі резерви.

Цілеспрямовано створювані резерви, тобто резервні фонди, складаються із запасів палива, матеріалів, запасних частин, невстановленої техніки. Підприємство має у своєму розпорядженні також резервні потужності, резервну кількість працівників і фінансових резервів.

Резервні фонди мають цілком визначене призначення, вони мобільні і можуть передаватися з одного виробничого підрозділу в інший. Резерви можуть сформуватися як деякий тимчасовий надлишок ресурсів під впливом випадкових факторів. Такого роду резерви піддаються вимірові й облікові. Резервні фонди служать маневреним джерелом, забезпечують гнучкість і безперервність виробництва і повинні мати оптимальні розміри. Вони створюються в підвищеному обсязі для майбутнього розширення виробництва, відновлення асортименту або переходу на нову технологію.

Друга група - так звані внутрішньовиробничі (внутрішні) резерви. Внутрішньовиробничі резерви знаходяться в складі ресурсів, що взаємодіють у виробничому процесі, і виникають мимовільно в результаті якісної і кількісної невідповідності останніх один одному, а також виду й обсягові продукції, що випускається.

Внутрішньовиробничі резерви можуть бути явними і прихованими. Резерви явного типу являють собою бездіяльні ресурси, за якими можна враховувати час введення і вибуття їх з виробничого процесу, а також визначати розмір цих резервів на основі візуальних спостережень, статистичних даних. Внутрішньовиробничі резерви мають прихований характер тоді, коли важко встановити, яка частина ресурсів і в який відрізок часу не функціонує, тобто не використовується, але викликає підвищення собівартості продукції (перевитрата сировини, енергії, підвищені трудові витрати, підвищена амортизація та інше).

Можливості, як умови для досягнення цілей підприємства, так і прискорення їхнього досягнення мають на увазі наявність визначеного рівня потенціалу підприємства. До складу будь-якого рівня ієрархії виробничої системи (підприємство, цех, ділянка, робоче місце) традиційно включають наступні ресурси:

- технічні ресурси (особливості виробничого устаткування, інвентарю, основних і допоміжних матеріалів тощо);

- технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність конкурентноздатних ідей, наукові заділи тощо);

- кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхня здатність адаптуватися до зміни цілей виробництва);

- просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливість розширення тощо);

- ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів тощо);

- інформаційні ресурси (характер розташовуваної інформації про саме виробництво і зовнішнє середовище, можливість її розширення і підвищення вірогідності і т. п.);

- фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній тощо).

Кожний із зазначених видів ресурсів являє собою сукупність можливостей досягнення цілей підприємства. Це означає, що, маючи у своєму розпорядженні ті або інші засоби виробництва (верстати, допоміжне устаткування, сировину і матеріали, інструменти й інвентар), кадри (робітники відповідних розрядів, ІТП відповідної кваліфікації, науковці), виробничі приміщення з визначеними характеристиками, дороги, спорудження та інші ресурси, виробнича система здатна в тому або іншому ступені задовольняти нестатки, що змінюються, потреби і запити потенційних покупців.

У широкому розумінні виявлення внутрішніх резервів пов'язано з формуванням оцінки, тобто узагальнюючого висновку про наявність і величину резервів підвищення ефективності виробництва і якості роботи. Іншими словами, оцінка господарської діяльності може бути не тільки оцінкою її результатів, але і містити в собі оцінку резервів.

Якщо перша характеризує досягнутий рівень розвитку виробничого потенціалу, то друга показує можливості підвищення цього рівня, що не були використані в минулому, але можуть бути реалізовані в майбутньому періоді. Формування оцінки результатів діяльності виробничого об'єкта й оцінки резервів є самостійними, але тісно зв'язаними задачами економічного аналізу.

Оцінка результатів є вихідним пунктом проведення дослідження з виявлення і виміру резервів підвищення ефективності виробництва і якості роботи, тобто вирішення задачі оцінки результатів, може бути зроблено і без дослідження резервів поліпшення функціонування виробничого об'єкта. Іншими словами, оцінка результатів є попереднім етапом аналізу резервів підвищення ефективності виробництва і якості роботи, у той час як оцінка цих резервів може і не вироблятися в процесі дослідження господарської діяльності, спрямованого на формування її оцінки - відображення ступеня відповідності заданої мети.

Перелік цілей перегукується з переліком ресурсів і базується на них. Як уже відзначалося, терміни виконання цілей залежать від можливості прискорення їхнього досягнення, тобто від вишукування і реалізації внутрішніх резервів.

Так, наприклад, якщо підприємство визначило серед своїх основних цілей збільшення обсягу виробництва, то йому, у першу чергу, варто звернути увагу на резерви технічні, технологічні і кадрові, тобто ті, які базуються на ресурсах, що безпосередньо беруть участь у виробництві продукції. Якщо ж підприємство ставить своєю метою підвищення продуктивності праці, то в поле зору при розгляді резервів потрапляють кадрові і технологічні резерви.

Варто підкреслити, що коли мова йде про досягнення цілей у визначений термін (без прискорення), то вишукування резервів не є необхідним, а наявні ресурси дозволяють виконати це завдання. Коли ж виникає необхідність прискореного досягнення цілей, то виникає і необхідність пошуку резервів за відповідними ресурсами. Дефіцит ресурсів у цьому механізмі може трактуватися як фактор, що впливає на зміну термінів досягнення цілей.

Найбільш повне уявлення про резерви дає аналіз усіх сторін виробничо-господарської діяльності підприємства, його підрозділів протягом усього виробничо-господарського циклу. Такий аналіз спирається на принципи пошуку резервів виробництва, серед яких можна назвати наступні: принцип комплексності, принцип ведучої ланки, принцип комплектності, принцип однократності обліку, принцип оптимальної послідовності обліку, принцип оптимального поєднання різних видів економічного аналізу.

Принцип комплексності полягає в наступному. Процес виробництва являє собою взаємозалежний комплекс використання ресурсів виробництва з метою одержання визначених результатів, тому локальне вивчення використання окремих видів ресурсів не завжди дозволяє повною мірою виявити резерви виробництва. Резерви виробництва всіх стадій взаємозалежні і взаємообумовлені. Тільки вивчення взаємозалежного комплексу показників, факторів і об'єктів може забезпечити необхідну повноту виявлення резервів виробництва.

Суть принципу ведучої ланки полягає в тому, що у виробничо-господарській діяльності будь-якої ділянки виробництва при вивченні будь-якого показника ефективності виробництва можна визначити найбільш резервомісткі об'єкти зосередження найбільшої маси недоглядів, утрат, прихованих можливостей.

З цією метою користуються принципом пріоритету і виділяють об'єкти:

А) які займають найбільшу питому вагу у витратах;

Б) нерентабельні або з низькою рентабельністю;

В) не користуються попитом виробу.

Принцип пріоритету дозволяє вивчити фронт робіт і зосередити зусилля на найбільш ефективній з погляду резервів ділянці.

Принцип комплектності пов'язаний з угрупованням резервів за елементами процесу виробництва. При виявленні резервів за будь-яким фактором необхідно оцінити його укомплектованість ресурсами в усіх напрямах.

Принцип однократності обліку означає, що при зведеному підрахунку резервів за будь-яким аналізованим об'єктом необхідно усунути повторний облік, особливо коли фактори взаємозалежні.

Принцип оптимальної послідовності аналізу полягає в тому, щоб аналіз продукції проводився не тільки і не стільки на стадії виробництва, але і на передпроектній стадії, на стадіях проектування і підготовки до виробництва. Тут часом укладені більші резерви, ніж у процесі налагодженого випуску.

Якщо говорити про принцип оптимального поєднання різних видів економічного аналізу, то тут варто пам'ятати, що пошук резервів можна починати з оцінки результатів фінансово-економічної діяльності. Це дозволить визначити явні недогляди, відхилення, втрати. Заглиблений пошук схованих резервів можливий лише на базі техніко-економічного, функціонально-вартісного аналізу.

Щоб глибше розкрити ту або іншу сторону виробничо-господарської діяльності, зробити ефективнішим пошук резервів розвитку потенціалу на підприємствах, застосовуються різні види аналізу, кожний з яких відрізняється своєрідністю мети, прийомів та інших особливостей. Уміле поєднання видів аналізу дозволяє досягти кращих результатів.

Пошук шляхів підвищення ефективності виробництва призвів до розвитку аналізу, орієнтованого на виявлення резервів виробництва, порівняльного економічного, техніко-економічного, функціонально-вартісного, передпроектного аналізу. Відповідно до тимчасових стадій управління і планування поступово сформувалися в самостійні види поточний, річний, оперативний і перспективний економічний аналіз.

При наявності єдиної мети для всіх підприємств це логічно обгрунтовано, однак в умовах ринку успіх підприємства багато в чому визначається його мобільністю, тобто умінням швидко переорієнтуватися в економічних умовах, що змінилися, що означає або часткову, або повну заміну цілей. Тоді очевидна марність єдиного, нехай навіть комплексного показника, розробленого під одну мету.

Виробничий процес може бути здійснений при наявності і взаємодії трьох факторів виробництва: людських ресурсів; ресурсів капіталу і фінансових ресурсів. Отже, повинні бути цілі в постачанні цими ресурсами, у їхньому використанні і розвитку. У таблиці 15.2 наводиться перелік можливих цілей у зазначених областях.

Таблиця 15.2. ЦІЛІ В ОБЛАСТІ РЕСУРСІВ ВИРОБНИЦТВА

Група цілей

Стадія дії

Цілі

Трудові ресурси

Постачання

Підтримка оптимальної чисельності працюючих.

Забезпечення професійного складу, відповідного цілям виробництва.

Залучення фахівців визначеного профілю, висококваліфікованих менеджерів

Використання

Зменшення невиходів і запізнень на роботу. Підвищення продуктивності праці.

Збільшення прибутку на 1 гривню заробітної плати.

Підвищення кваліфікації робочих, необхідної і достатньої для досягнення цілей виробництва

Розвиток

Підвищення кваліфікації керівних кадрів за напрямами, що необхідні для досягнення

Постачання

Забезпечення необхідним виробничих площ

Матеріальні ресурси

Використання

Забезпечення устаткуванням, необхідним для досягнення цілей підприємства.

Безперебійне забезпечення сировиною, хімматеріалами заданої якості.

Збільшення матеріаловіддачі.

Збільшення прибутку на 1 гривню матеріальних ресурсів

Розвиток

Зменшення відходів.

Підвищення якості використовуваних матеріалів. Забезпечення зниження норм витрат ресурсів

Щоб ресурси використовувалися ефективно і підприємство вижило, повинна зростати їхня ефективність. Ефективність підприємства означає той баланс між усіма факторами виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними та іншими), що дає найбільший випуск при найменших зусиллях. Концепція продуктивності тісно пов'язана із виробництвом і обробкою, оскільки в цих функціях вона найбільш видима, відчутна і вимірювальна.

На продуктивність впливають багато факторів у трудовому процесі: контрольовані і неконтрольовані, критично важливі і тривіальні, передбачувані і непередбачувані, довгострокові і короткострокові.

Управляти продуктивністю означає керувати зазначеними виробничими факторами.

В області продуктивності як цілі можуть бути встановлені такі показники:

- продуктивність устаткування;

- продуктивність праці в натуральному вираженні;

- продуктивність праці у вартісному вираженні. Резерви можна класифікувати за:

- напрямками підвищення ефективності виробництва,

- сферами виникнення,

- рівнями ієрархії організаційної структури.

Резерви являють собою можливості прискорення досягнення цілей підприємства, що досягаються, у свою чергу, через використання конкретних ресурсів. Отже, можна говорити, що резерви - це можливість більш ефективного використання конкретних ресурсів. А оскільки ефективність того самого ресурсу може вимірятися по-різному залежно від ефекту, пов'язаного, у свою чергу, з метою підприємства (або з декількома цілями одночасно), і витрат, що також конкретизуються відповідно до мети розрахунку показника ефективності, то і формула розрахунку, і одиниці виміру резерву використання того самого ресурсу можуть змінюватися.

Загальну формулу розрахунку резервів виробництва можна представити як фізичну інтерпретацію поняття "прискорення", що у самому загальному вигляді означає величину зростання відносної величини в одиницю часу.

Де К Пл(факт-) - резерв використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної мети за визначений період;

Етах - відносна величина, що характеризує максимально можливу ефективність використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної мети за визначений період;

Епл(факт) - планова або фактична відносна величина, що характеризує ефективність використання конкретного ресурсу при досягненні конкретної мети за визначений період.

У літературі зустрічаються різні підходи до класифікації внутрішніх резервів. Одні з них занадто узагальнені і не можуть бути використані для пошуку конкретних резервів. Інші занадто деталізовані і насичені взаємними зв'язками резервів, які переплітаються, що ускладнює практичний вимір їхньої величини.

Діяльність сучасних промислових підприємств багатогранна, і результати його роботи залежать від численних і різноманітних факторів. Тому для практичного використання варто здійснити пофакторну класифікацію резервів. Таким чином, виникає необхідність розробки такої класифікації резервів підвищення ефективності виробництва підприємств, що дозволила б:

- відбити основні джерела формування резервів у різних ланках виробництва;

- проводити пофакторний техніко-економічний аналіз використання виробничих ресурсів, що може стати основою для комплексного аналізу і дозволить виявити і визначити величину резервів за кожним фактором окремо;

- визначати обсяг робіт і намітити конкретні організаційно-технічні заходи щодо мобілізації резервів виробництва;

- оперативно впливати на резерви поліпшення техніко-економічних показників виробництва.

На самому початку пошуку резервів керівництво стикається з проблемою відповідності внутрішніх і зовнішніх можливостей, а також проблемою виявлення внутрішніх слабких сторін, що можуть ускладнити питання, пов'язані із зовнішніми небезпеками. Процес, за допомогою якого здійснюється діагноз внутрішніх проблем, називається управлінським обстеженням.

Управлінське обстеження являє собою методичну оцінку функціональних зон організації, призначену для виявлення стратегічно сильних і слабких сторін.

Відповідно до організаційно-управлінської структури виробництва внутрішні резерви можуть формуватися під впливом рішень вищої ланки керівництва - підприємства, середньої ланки керівництва - фабрики, нижчої ланки керівництва - цеху (ділянки, робочого місця). Отже, доцільно виділити в механізмі пошуку резервів етапи аналізу внутрішніх резервів, що відповідають рівневі прийнятих управлінських рішень (рис. 15.1).

Так, на етапі аналізу підприємства резервами є питання загального планування, асортименту політики, визначення інвестиційних напрямків, ціноутворення і розподіл прибутку.

Середня керівна ланка вирішує конкретні задачі, а значить резерви, що залежать від прийнятих рішень, мають інший характер: організація оперативного планування виробництва, дотримання технологічного режиму, стимулювання росту якості праці.

етапи аналізу внутрішніх резервів відповідно до рівня управлінських рішень

Рис. 15.1. Етапи аналізу внутрішніх резервів відповідно до рівня управлінських рішень

До резервів цехів, ділянок, робочих місць можна віднести, у першу чергу, такі як: збільшення продуктивності праці і заощадження матеріальних ресурсів.

Будь-яке виробниче підприємство відчуває потребу в прибутку, тому що всі цілі вимагають зусиль, тобто витрат. А витрати можна фінансувати тільки з прибутку підприємства. Усі вони пов'язані з ризиком і тому вимагають прибутку для покриття ризику потенційних збитків.

Прибуток же, у свою чергу, в остаточному підсумку замикається на рівні витрат або собівартості продукції, що визначається ефективністю використання ресурсів. Таким чином, угруповання резервів може бути найтіснішим чином пов'язані з угрупованням ресурсів.

Групи резервів, залежно від їхнього матеріального втілення, можна розділити на п' ять видів: технічні, технологічні, кадрові, просторові, інформаційні. Відповідно, основними групами резервів, що відповідають найважливішим напрямкам виробничо-господарської діяльності, є технічні резерви, технологічні резерви, кадрові резерви, просторові резерви, інформаційні резерви.

Представлена класифікація дозволяє:

1) відбити всі джерела формування резервів у різних ланках виробництва;

2) провести комплексне вивчення й аналіз внутрішньовиробничих резервів;

3) визначити обсяг робіт і намітити конкретні організаційно-технічні заходи щодо мобілізації виявлених резервів виробництва;

4) оперативно впливати на резерви поліпшення якісних техніко-економічних показників виробництва;

5) на основі здійснення зворотного зв'язку в ланцюзі "цілі - ресурси - резерви" оперативно коректувати цілі підприємства.

Виявлення внутрішніх резервів підприємства доцільно проводити на основі методів факторного аналізу, які варто використовувати на додаток до традиційних методів аналізу, заснованим на відносних і середніх величинах, графічному методі, методі угруповання і балансовому методі.

Традиційні методи аналізу - це статистичні методи обробки даних. Наприклад, розрахунок розглянутих вище показників фондовіддачі, фондомісткості і матеріалоємності продукції засновані на традиційних методах аналізу. Факторний аналіз заснований на методиці комплексного і системного вивчення і виміру впливу факторів на результати діяльності підприємства.

Основні види факторного аналізу: детермінований і стохастичний аналіз. Детермінований факторний аналіз заснований на вивченні впливу факторів, зв'язки між якими носять функціональний характер. Наприклад, випуск валової продукції (ВП) Визначається середньорічною чисельністю робітників (КР) І середньорічним виробленням продукції (РВ) одним робітником, що, у свою чергу, безпосередньо залежить від кількості відпрацьованих одним робітником днів (КД) і середньоденним виробленням продукції одним робітником (ВПД).

Детермінований факторний аналіз дозволяє виявити найбільш загальні зв'язки. Наприклад, ставка прибутковості власного капіталу (ВК) відбиває відношення розміру прибутку за період (П) до середньорічної вартості власного капіталу, що обумовлено такими факторами, як:

- рентабельність виробництва (РВ), Обумовлена відношенням прибутку (П) До виторгу від реалізації (ВР);



Схожі статті




Потенціал підприємства - Касьянова Н. В. - Розділ 15. Методичні підходи до визначення резервів розвитку підприємства та його потенціалу

Предыдущая | Следующая