Порівняльне конституційне право - Кириченко В. М. - 1. Поняття безпосередньої і представницької демократії

План

1. Поняття безпосередньої і представницької демократії.

2. Вибори.

3. Референдум.

4. Народна ініціатива.

1. Поняття безпосередньої і представницької демократії

Одним із головних принципів реалізації прав і свобод людини є принцип народного суверенітету, згідно якого джерелом і носієм влади є народ. Наприклад, у ст. 5 Конституції України 1996 р. зазначено, що "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ", у ст. 3 Конституції Арабської Республіки Єгипет 1971 р. - "проголошується суверенітет народу, який є єдиним джерелом влади", а в п. 3 ст. 1 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. закріплено, що "ніяка частина народу, політична партія чи інша організація, державна установа або окрема особа не може привласнити здійснення народного суверенітету". Подібні положення містяться і в ст. 3 Конституції Французької Республіки 1958 р., ст. 3 Конституції Португальської Республіки 1976 р., в основних законах постсоціалістичних і пострадянських країнах. Наприклад, у ч. 1 ст. 3 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. визначено, що "єдиним джерелом державної влади у Республіці Білорусь є народ. Народ здійснює свою владу безпосередньо та через представницькі органи у формах і межах, визначених Конституцією".

Починаючи з XVIII ст. , коли в різних країнах Європи поглибився процес формування національних держав, народний суверенітет визначають як національний суверенітет. Так, у ст. 3 Декларації прав людини і громадянина 1789 р. встановлено, що "джерело суверенітету сутнісно віднесене до нації. Жодна корпорація, жоден індивід не може бути наділений владою, котра не походить вочевидь з цього джерела".

Термін "національний суверенітет" безпосередньо пов'язаний з народом як сукупності громадян або як сукупності виборців. Іншими словами - це поняття поєднує державну владу та її носія. Наприклад, у ч. 1 ст. 3 Конституції Французької Республіки 1958 р. зазначено, що "національний суверенітет належить народу...", а в п. 2 ст. 1 Конституції Королівства Іспанія 1978 р.

Визначено, що "носієм національного суверенітету є іспанський народ, джерело державної влади". Подібним чином визначений носій джерела влади і в конституціях Бельгії, Люксембурга, Польщі, Туреччини.

У багатьох мусульманських країнах національний характер держави засвідчує її офіційне визначення як арабської. При цьому в основних законах Бахрейна, Єгипта, Йорданії, Йемена, Катара, Кувейта, Лівії, Марокко, Об'єднаних Арабських Еміратів, Омані, Сирії зазначено, що народи цих країн є "частиною арабської нації". Наприклад, у ст. 1 Конституції Арабської Республіки Єгипет 1971 р. проголошено, що "єгипетський народ - частина арабської нації...", у ч. 1 ст. 1 Конституції Королівства Марокко 1996 р. встановлено, що "...Королівство Марокко є частиною Великого Арабського Магриба".

Отже, визначення "національний" часто виступає як синонім визначенню "народний", що вказує на політичну (а не етнічну) природу нації, яка є відповідним об'єктом конституційного регулювання.

Конституційне закріплення принципу народного суверенітету передбачає створення механізму його реалізації (способів організації і здійснення державної влади), який охоплюється поняттями "безпосередня демократія" і "представницька демократія".

Безпосередня демократія - це здійснення влади самим народом шляхом голосування або шляхом підтримки пропозицій (ініціатив), внаслідок яких можуть бути прийняті владні рішення.

Формами безпосередньої демократії є референдум, вибори, збори, сходи громадян тощо. Прикладом однієї із зазначених форм демократії може слугувати земельні сходи деяких швейцарських кантонів, які, як правило, відбуваються щорічно у визначеному місці та у визначений день, на яких розглядаються питання і приймаються рішення шляхом голосування їх учасників. Також розповсюджена система загальних зборів у мешканців сіл в Індії (так звана панчаятна система). Наприклад, згідно ст. 243в Конституції Республіки Індія 1949 р. "... можуть бути створені панчаяти на сільському, проміжному рівні, та на рівні округу...".

У деяких країнах (Великобританія, США, Україна) подібні зібрання функціонують на рівні адміністративно-територіальних одиниць зазвичай нижчого рівня. Наприклад, у ст. 8 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. передбачено загальні збори громадян за місцем проживання, які є "формою їх безпосередньої участі в рішенні питань місцевого значення".

Представницька демократія - це здійснення влади уповноваженими народом представниками щодо прийняття владних рішень.

Зазначені представники можуть функціонувати або колегіально як відповідні органи, або як посадові особи. Вони мають представницькі мандати, які отримали під час виборів. Тим самим прямі вибори, що є однією із форм безпосередньої демократії, поєднуються з представницькою демократією. Наприклад, у п. 3 ст. 38 Конституції Республіки

Молдова 1994 р. зазначено, що "право бути обраним гарантується громадянам Республіки Молдова, які мають право обирати, відповідно до закону", у ч. 2 ст. 43 Конституції Республіки Словенія 1991 р. встановлено, що "кожний громадянин... має право голосувати та виставляти свою кандидатуру на вибори".

На сьогодні представницька демократія набула у найбільш розвинутих країнах по суті домінуючої ролі, що не заперечує її взаємозв'язків з безпосередньою демократією. За умов демократичного розвитку суспільства і держави суперечності і неузгодженості між зазначеними формами не виникають.

Схожі статті




Порівняльне конституційне право - Кириченко В. М. - 1. Поняття безпосередньої і представницької демократії

Предыдущая | Следующая