Порівняльне конституційне право - Кириченко В. М. - 1. Поняття, основні риси і юридичні властивості конституції

1. Поняття, основні риси і юридичні властивості конституції.

2. Види конституцій.

3. Структура конституції.

4. Порядок прийняття та внесення змін до конституції.

1. Поняття, основні риси і юридичні властивості конституції

Термін "конституція" латинського походження і означає "устрій", "установлення". Це слово вживали ще античні мислителі (один із декретів римських імператорів мав назву "конституція"), але сучасне розуміння конституції як основного закону держави з'явилося в XVIII сторіччі. Одним із перших цей термін застосував ПІ. Монтеск'є в своїй праці "Про дух законів" (1748 р.). При цьому в нього йшлося про так звану фактичну конституцію. Таке ж трактування конституції запропонував і Ж.-Ж. Руссо в своєму творі "Про суспільний договір" (1762 р.)

Конституція як основний закон держави не утворює самої держави, а лише відповідно до різного за формою волевиявлення носія установчої влади встановлює засади її організації. У зв'язку з цим вона відіграє креативну роль стосовно державного механізму насамперед його ключових ланок.

Конституція - це система правових норм певної держави, яка приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини в сфері організації та функціонування органів державної влади, державно-територіального устрою та правового статусу людини і громадянина.

Конституція в будь-якій державі є політико-правовим документом і головним джерелом національної системи права, в ній знаходять свій концентрований офіційний вияв і закріплення найважливіші принципи та функції діяльності органів державної влади, встановлюються межі і характер державного регулювання у всіх основних сферах суспільного розвитку, взаємовідносини держави та особи. У зв'язку з цим термін "конституція" вживається паралельно з терміном "основний закон", а в деяких країнах (Ватікан, Німеччина, Саудовська Аравія, Фінляндія) цим терміном офіційно називають свої конституції.

У конституційних актах застосовуються і інші словосполучення, які відображають сутність конституції як акта вищої юридичної сили. Так, для конституцій, прийнятих в англомовних країнах, зазвичай застосовують їх визначення як верховного закону, в інших - вищого закону тощо. Наприклад, у преамбулі Конституції Республіки Молдова 1994 р. зазначено, що депутати Парламенту "приймаємо Конституцію Республіки Молдова, проголошуючи її вищим законом суспільства й держави", у Преамбулі Конституції КНР 1982 р. встановлено, що "Конституція - Основний Закон країни...".

Наука конституційного права застосовує термін "конституція" у Матеріальному і формальному значеннях.

Під конституцією у матеріальному значенні розуміють писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які закріплюють права і свободи людини і громадянина, визначають засади суспільного ладу, форму правління та територіального устрою, основи організації органів державної влади, державну символіку і столицю.

У матеріальному значенні термін "конституція" вживається рідко. Прикладом цього може слугувати конституція Великобританії, яка не є єдиним кодифікованим документом, а складається з декількох конституційних актів, прийнятих у різний час (починаючи з Великої хартії вільностей 1215 р. і закінчуючи Актом про народне представництво 1983 р.), судових рішень прецедентного значення, які конкретизують конституційні акти, та неписаних конституційних звичаїв, які складалися століттями (наприклад, призначення на посаду прем'єр-міністра лідера політичної партії, яка перемогла на парламентських виборах). При цьому необхідно зазначити, що закони, які є джерелом конституційного права Великобританії, не мають вищої юридичної сили порівняно з іншими законами.

Під конституцією у формальному значенні розуміють закон чи групу законів, які наділені найвищою юридичною силою стосовно всіх інших законів даної країни. Вона не може бути змінена в загальному порядку, шляхом видання звичайного закону, і навпаки, для зміни чи доповнення конституції встановлено особливий ускладнений порядок, який, як правило, закріплено в її тексті. Наприклад, у ст. 64 Конституції КНР 1982 р. проголошено, що "зміни до Конституції... приймаються більшістю не менш як дві третини голосів усіх депутатів Всекитайських зборів народних представників".

Необхідно зазначити, що всі держави світу мають конституцію у матеріальному розумінні, але не у всіх них є конституція у формальному значенні.

Кожну конституцію можна характеризувати шляхом розкриття її основних рис та юридичних властивостей, які розкривають її взаємодію з суспільством і державою.

Основні риси конституції:

1) основоположний характер;

2) народність;

3) реальність;

4) стабільність.

Основоположний характер конституції Полягає в тому, що вона регулює не всі суспільні відносини, а лише найбільш важливі і має загальний характер, є стрижнем правової системи будь-якої держави. Усі інші суспільні відносини повинні регламентуватися законами та підзаконними актами, які приймаються на основі конституції і не можуть їй суперечити.

Народність конституції Полягає в тому, що вона є засобом вираження волі та інтересів усього населення країни чи його більшості, закріплює суспільні відносини, які притаманні саме цьому народу, приймається народом безпосередньо або через його представників.

Реальність конституції Полягає в тому, що вона повинна відображати фактичний стан суспільства, інакше цей документ не буде сприйматися і виконуватися народом.

Стабільність конституції Полягає в тому, що вона як документ тривалої дії у часі не повинна постійно підлягати змінам. Проте, у деяких країнах конституції змінювалися неодноразово. Так, у Венесуелі було прийнято 22 конституції, Болівії - 20, Франції - 16, Греції, Іспанії, Колумбії - 11, Бразилії, Польщі - 8, Туреччині - 6, Нідерландах - 5.

Але конституція не повинна бути і "вічним" документом, тобто таким, який не підлягає змінам і доповненням. Наприклад, Конституція США дії з 1787 р., у Норвезькому Королівстві - з 1814 р., у Великому Герцогстві Люксембург - з 1868 р., Австралії - з 1900 р.. Тобто якщо конституція не буде реагувати на потреби суспільства, то вона втратить свою актуальність. Наприклад, у Королівстві Бельгія до 1994 р. існувала одна із "найстаріших" конституцій Європи. Але у зв'язку зі зміною державного устрою (Бельгія із унітарної держави перетворилася у федеративну) та з метою пристосування її до сучасних умов була прийнята фактично нова конституція. Проте, виходячи з історичних традицій та виконуючи волю засновників держави, які прийняли Конституцію 1831 р. "навічно", вона у теперішній час має назву Конституція Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р.

Конституція має низку юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права, а саме:

1) конституція - основний закон держави. Визначення конституції основним законом свідчить про її особливе місце в системі законів, які схвалюються в державі, а також є основою національного права. Саме такий підхід відповідає уявленню про конституцію як про основний закон, що склався історично. Конституція є загальнообов'язковим нормативно-правовим актом, який приймається вищим законодавчим органом держави або народом на референдумі чи в інший спосіб. Цей акт регламентує найважливіші суспільні відносини, закріплює принципи державного устрою та врегульовує докорінні засади, які покладено в основу всієї системи національного права. Конституція розрахована на тривале, постійне, багаторазове застосування та спирається на авторитет і примусову силу держави.

За своїм призначенням і роллю у суспільстві вона не має рівних серед правових актів держави. Тому конституція й виступає як основний закон держави;

2) Юридичне верховенство конституції. Конституція виконує по відношенню до всієї системи права роль активного "установчого центру", вона має найвищу юридичну силу, тобто її норми завжди мають перевагу над положеннями інших джерел права. Наприклад, у ст. 98 Конституції Японії 1946 р. вказується, що вона є "верховним законом країни, і ніякі закони, укази, рескрипти або інші державні акти, які суперечать в цілому або частково її положенням, не мають законної сили". У деяких конституціях, прийнятих у постсоціалістичних і пострадянських країнах (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Киргизстан, Китай, Польща, Узбекистан, Україна), прямо вказано на їх найвищу юридичну силу або на верховенство. Наприклад, у Преамбулі Конституції КНР 1982 р. зазначено, що "конституція... має вищу юридичну силу", у ч. 2 ст. 8 Конституції України 1996 р. - "Конституція України має найвищу юридичну силу...", а в п. 1 ст. 5 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. встановлено, що "Конституція є верховним законом...".

Усі закони та підзаконні акти повинні прийматися тільки передбаченими в конституції органами і за встановленою в ній процедурою. Наприклад, у ст. 146 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. встановлено, що "Конституція наділена вищою юридичною силою. Закони та інші акти державних органів видаються на основі та відповідно до Конституції Республіки Білорусь. У разі розходження закону з Конституцією діє Конституція, а в разі розходження іншого нормативного акта із законом діє закон...".

Майже у всіх конституціях, прийнятих в англомовних країнах, констатується, що нормативно-правові акти, які не відповідають конституції, вважаються незаконними, тобто є недійсними.

Необхідно зазначити, що незважаючи на прийняття практично у всіх мусульманських країнах конституційних актів, теорія мусульманського права не визнає їх верховенства. Згідно з ісламською традицією основу мусульманського права складають приписи "священної книги" Коран, а також Сунни (коментарі до Корану). У таких країнах як Бахрейн, Єгипет, Йемен, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Сирія, Судан шаріат (об'єднує ісламські норми права, релігії, моралі) на конституційному рівні визнається "головним джерелом законодавства". Проте, в Лівії зовсім відсутня конституція як юридичний документ. її замінює духовна конституція - "Зелена книга", яка написана беззмінним керівником цієї країни з 1969 р. Муамарром аль Каддафі;

3) юридична база поточного законодавства. Конституція є фундаментом усього законодавства. Прийняття конституції об'єктивно сприяє подальшому вдосконаленню чинного законодавства і розвитку нормотворчої роботи. Тобто своєчасна реалізація її положень потребує виконання широкої програми законодавчих робіт, у тому числі внесення необхідних змін і доповнень у поточне законодавство, а також прогнозування і підготовку нових законодавчих актів з урахуванням перспектив соціально-економічного, політичного розвитку країни.

Ще однією юридичною властивістю конституції є те, що в конституціях деяких країн (Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Литва, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна) зазначено, що її норми є нормами прямої дії. Наприклад, у ч. 3 ст. 8 Конституції України 1996 р. зазначено, що "норми Конституції України є нормами прямої дії".

Тобто, будь-яка конституційна норма незалежно від функцій, які вона виконує та переслідуваної мети, є обов'язковою для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Тим самим конституція прямо регулююче впливає на суспільні відносини. Застосування "прямої дії" конституційно-правових норм зумовлене бажанням цих країн подолати досвід, згідно якому положення конституції фактично не сприймаються як правові.

Схожі статті




Порівняльне конституційне право - Кириченко В. М. - 1. Поняття, основні риси і юридичні властивості конституції

Предыдущая | Следующая