Політична економія - Ніколенко Ю. В. - § 3. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Особливості зовнішньоекономічного сектору в трансформаційних економіках

Поглиблення процесів інтернаціоналізації та зростання ролі міжнародних зв'язків у розвитку національних економік обумовлюють важливість формування в країні такого зовнішньоекономічного сектора, який дозволить їй посісти та утримати певне місце у світовому господарстві. Економічною основою цих процесів є міжнародний поділ праці (МПП), який дозволяє країні спеціалізуватися на виробництві тих або інших видів продукції та їх взаємному обміні.

Участь у міжнародному поділі праці стає умовою формування прогресивної структури економіки, яка повинна забезпечити оптимальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб суспільства та його членів. Тобто зовнішній сектор України повинен формуватися як органічний складник національної економіки, пов'язаний з економіками інших країн для вирішення проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства у сферах матеріального та нематеріального виробництва і споживання.

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин трансформаційних систем східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80-х - початку 90-х рр. Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Основними завданнями, які вирішувалися в процесі трансформації, були:

O відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки;

O демонополізація та приватизація зовнішньоекономічних підприємств і організацій. Це створювало принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, основним критерієм якого стала економічна ефективність;

O надання права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним особам;

O стимулювання утворення комерційних посередницьких зовнішньо економічних фірм;

O перехід до розміщення державних експортних замовлень на конкурентній та добровільній основі;

O лібералізація зовнішньоекономічної діяльності - відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі, перехід до переважно економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

O зближення структур та рівнів внутрішніх і світових цін на основі вільного ціноутворення;

O послідовне зниження ставок експортного тарифу та запровадження уніфікованого імпортного тарифу;

O перехід до конвертованості національних валют для резидентів та нерезидентів спочатку за поточними операціями, а згодом і за операціями з капіталом, встановлення єдиного курсу національної валюти;

O підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;

O заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участі іноземного капіталу в приватизації;

O зміна пріоритетів розвитку зовнішньоекономічних зв'язків в сторону розвинених країн Західної Європи та диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності забезпечувала поліпшення платіжного балансу східноєвропейських країн, сприяла відкритості національних економік, пристосовувала їх до умов конкуренції, які діють на світовому ринку, що стимулює розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Розширенню участі східноєвропейських країн у міжнародному поділі праці, посиленню відкритості національних економік сприяє їхній вступ та активна участь у діяльності міжнародних економічних організацій: Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі та тарифах, Європейському банку реконструкцій та розвитку й ін.

Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільно-конвертованій валюті сприяли зміні товарної структури їхньої зовнішньої торгівлі. Низька конкурентоспроможність продукції країн регіону в умовах відкритості національних економік була головною причиною різкого скорочення частки промислових товарів у взаємній торгівлі. В експорті східноєвропейських країн у розвинені держави значне місце продовжували посідати сировина та паливо. Із реструктуризацією економіки, в якій значну роль відіграв імпорт прямих іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій, структура зовнішньої торгівлі покращилась.

Країни Східної Європи можуть претендувати на участь у глобальному та континентальному поділі праці, передусім, на основі використання таких факторів:

O геополітичного становища "моста" між Західною Європою та азіатським континентом;

O наявності дешевої та відносно освіченої робочої сили, сільськогосподарських ресурсів та рекреаційно-туристичних можливостей;

O потенційно ємкого ринку товарів та послуг;

O спільного географічного та економічного простору та ін. Україна відноситься до країн з високим рівнем відкритості:

Частка зовнішньоторговельного обороту у ВВП складає майже 3/4. Проте високий рівень відкритості не підтверджується високим рівнем конкурентоспроможності українських товарів і не є доказом сильних конкурентних переваг національної економіки. Значною мірою зовнішній сектор є успадкованим від системи колишнього СРСР та хаотично сформованим в трансформаційний період, але на основі тих самих успадкованих конкурентних переваг. Це підтверджується і структурою експорту України.

Для національної економіки надзвичайно важливим є те, що міжнародний поділ праці дозволяє розширювати обсяги виробництва, досягати більшої ефективності, економлячи на витратах і підвищуючи продуктивність праці. Проте використання такого фактора дає результат лише за збільшення підприємством обсягів збуту. Коли межі національних ринків стають вузькими для виконання цієї умови, вихід на міжнаціональні ринки дозволяє нарощувати виробничі потужності, які завжди можуть бути ефективно використані.

Економіка, яка перебуває у стані економічної трансформації, повинна виконати двоєдине завдання: здійснити реструктуризацію національної економічної системи із урахуванням внутрішніх можливостей і одночасно вийти на світові ринки на основі використання потенційних конкурентних переваг. Зовнішній сектор є результатом впливу існуючої національної економічної структури, а також основних тенденцій розвитку, властивих світовому господарству.

Крім того, через зовнішній сектор економіки здійснюється вплив НТП на національне виробництво. Конкуренція на світових ринках підвищує рівень конкуренції серед внутрішніх товаровиробників. Орієнтація товаровиробників на зовнішні ринки вимагає дотримання міжнародних стандартів та умов спеціалізації. Це здійснюється, коли підприємства використовують у виробничому процесі новітні технології. В такому випадку зовнішній сектор сприяє економічному зростанню країни.

Схожі статті




Політична економія - Ніколенко Ю. В. - § 3. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Предыдущая | Следующая