Політична економія - Ніколенко Ю. В. - Фондовий ринок

У сучасних умовах система економічних відносин з приводу випуску, розміщення і купівлі-продажу цінних паперів зосереджена у фондовому ринку, який дедалі більше охоплює корпоративні цінні папери та їх похідні і формує механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками. Його провідними сегментами стали ринок інструментів позик (облігації, державні казначейські зобов'язання, векселі), ринок інструментів нерухомості (акції відкритих акціонерних товариств), ринок інструментів інвестицій (акції, інвестиційні сертифікати, ощадні і депозитні сертифікати), ринок похідних інструментів (ф'ючерси, опціони, варанти). На відміну від банківського кредитування, що надає переважно короткострокові позички, фондовий ринок, скажімо, розміщенням облігаційної позики дозволяє отримати грошові кошти у позику навіть на кілька десятиліть, а реалізуючи акції, можна забезпечити капітальне фінансування на безстроковій основі.

Розрізняють первинний фондовий ринок і вторинний. На первинному ринку відбувається емісія та первісне розміщення цінних паперів. Тобто емітент проти відповідно узгодженої суми грошей передає свій титул власності для інвестицій іншим особам. Цим актом фінансується розширене відтворення підприємств і фірм грошовими капіталами комерційних банків, страхових компаній, пенсійних та інвестиційних фондів. Але якщо у повоєнній Європі швидко зростала роль первинного ринку капіталів, то нині первинний ринок, пропустивши через себе нові випуски акцій та облігацій, забезпечує наступний їх рух на вторинному ринку. Первинні інвестори, користуючись своїм правом власності, на вторинному ринку перепродають цінні папери іншим особам, а вони - вільні у своєму виборі - перепродують їх наступним вкладникам. Внаслідок цього ті цінні папери, що пройшли випробування первинним ринком, попадають у наступний оборот, що діє без участі того акціонерного товариства, яке їх випустило.

Очевидно, що якби не було повномасштабного вторинного ринку, то не було б ліквідності цінних паперів і ефективного первинного ринку. Перепродаж цінних паперів стимулюється вже випробуваною довірою до них та бажанням вкладників купувати нові фондові папери. Загалом, це суттєво посилює процес повнішого акумулювання ресурсів суспільства в інтересах динамічного зростання виробництва. Коштами навіть дрібних і середніх інвесторів фінансується певна частина відтворювального процесу, а підприємства, особливо нові, отримують необхідну грошову підтримку для вдосконалення і розширення виробництва. В той же час спекулятивними операціями здійснюється перетасування контролю між різними фінансовими групами шляхом переходу титулу власності у формі контрольного пакета акцій.

Вторинний ринок цінних паперів охоплює біржовий і небіржовий оборот цінних паперів. Термін біржовий оборот означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі і стосується фондової біржі.

Фондова біржа - це постійно діюча частина фондового ринку, що діє як спеціалізована установа для створення умов концентрації попиту і пропозиції в одному місці та в руках професійних торговців цінними паперами, а також для підвищення ліквідності цінних паперів на регулярній та упорядкованій основі.

Механізм функціонування фондової біржі формує найвищий рівень безпеки інвесторів, надає їм вичерпну інформацію про емітентів, піднімає престиж компаній та полегшує диспут до ринків капіталів і сприяє підвищенню курсу їх акцій. Нині фондова біржа стала каталізатором впровадження досягнень науково-технічного прогресу в реальну економіку та зростання продуктивності праці. У розміщенні акцій та інших цінних паперів вона тісно взаємодіє з національним депозитарієм, інвестиційними фондами і компаніями, комісією з цінних паперів та фондового ринку й іншими суб'єктами фондового ринку. Однак набагато важливішою функцією фондової біржі є перерозподільна функція для централізації значних грошових сум з метою прискорення інвестиційних процесів і концентрації та централізації капіталів.

Світовою практикою напрацьовано дві моделі фондової біржі: фондова біржа як акціонерне товариство і публічна форма біржі. Як правило, фондова біржа засновується у формі закритого акціонерного товариства, діяльність якого носить некомерційний характер, а доходи використовуються для зосередження попиту й пропозиції цінних паперів, формування їх біржового курсу та здійснення інших видів діяльності. Джерело біржових доходів становлять платежі з реалізованих угод, плата за брокерські місця та інші послуги покупцям і продавцям цінних паперів. У моделі публічної біржі її власником є держава, а відвідувачі складають публіку. Повсякденне управління діяльністю публічної біржі здійснює представник держави, а персонал виконує функціональні обов'язки на основі найму як державних службовців.

Основною формою діяльності фондової біржі є механізм класичного аукціону - організованого проведення операцій з купівлі-продажу цінних паперів за конкурсом покупців у торговельному залі у встановлений час. Аукціонні торги відбуваються відкрито з участю покупців відповідно до вимог правил біржі. Правилами визначено порядок допуску цінних паперів, що відповідають вимогам чинного законодавства, включені до списку і пройшли котирування. Статут фондової біржі визначає основні принципи і напрями діяльності фондової біржі, розміри її статутного фонду, умови і порядок прийняття у членство та його позбавлення, права і обов'язки членів, вищі органи управління, організаційну структуру, порядок і умови відвідування фондової біржі.

До основоположних нормативно-правових актів у діяльності фондової біржі належать закони держави. В Україні випуск та обертання цінних паперів регулюється Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку, схваленої Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 року та низкою нормативних актів Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Централізований і регульований таким чином біржовий ринок базується на довірі та взаємодії всіх його учасників, на єдиних правилах професійної й етичної поведінки та єдиної, зрозумілої усім термінології.

Біржовий ринок володіє не лише універсальним механізмом врегулювання економічних проблем, а й соціальних і навіть політичних відносин. Через нього забезпечується достатньо повне і швидке переливання в економіку заощаджень на основі ціни (відсоткової ставки), що однаково ефективна і для інвесторів і для емітентів. Стабільність цього ринку зміцнює довіру населення до цінних паперів, а через них акумулює будь-які розпорошені грошові й фіктивні капітали на умовах поворотності основної суми у будь-який час назад з принесенням постійного доходу на рівні позичкового відсотка. Виходячи із співвідношення попиту і пропозиції того або іншого виду цінних паперів, курсовий брокер визначає орієнтовну ціну так, щоб забезпечити на її основі максимальну кількість угод. Основу розрахунку орієнтованого курсу складає:

Тобто орієнтована курсова ціна прямопропорційна розміру доходу та обернено пропорційна позичковому відсотку. Далі в ході складання замовлень пропонована ціна купівлі-продажу може відхилятися від орієнтованої величини, але не більше, ніж на 10 одиниць. Якщо таке трапляється, то дані пропозиції відкидаються і на величину курсової вартості цінного папера не впливають. Остаточно встановлена ціна складає результат біржової котировки, є обов'язковою для публікації у засобах масової інформації та в офіційних біржових виданнях і діє до наступних торгів.

Безперервність і публічність фондового ринку та його інформації викликають довіру широких верств суспільства та модифікують відносини власності. Мобілізація тимчасово вільних капіталів і заощаджень громадян фондовим ринком перетворює власність приватної особи на дійсні засоби виробництва у колективну власність юридичної особи, яка стає представником усієї сукупності приватних власників, що володіють акціями даного акціонерного товариства. В ньому окрема фізична особа вже не має власності на майно акціонерного товариства як юридична особа, тому що володіє лише правом отримання доходу. Іншими словами, власність окремої особи, що раніше становила фактично необмежену владу і розпорядження власними засобами виробництва, в умовах функціонування акціонерного товариства перетворилася у простий титул власності на дохід.

Хоч право розпоряджатися виробництвом окремі особи АТ втратили, але фондовий ринок стимулює концентрацію та централізацію капіталу, а цим створюються передумови для зосередження фактичного контролю й управління в руках найбагатших власників контрольного пакета акцій. В сучасних умовах його розмір складає значно меншу суму акцій, ніж 50%. Цьому сприяє поширення акцій, що не дають права голосу, а також участі у загальних зборах акціонерів власників невеликих пакетів акцій. Водночас становлення ринкової вартості цінних паперів на основі прозорості та гласності купівлі-продажу стимулює мобільність капіталу і виробництва, формує ефективну структуру компаній, галузей виробництва і сфери послуг та зростання доходів громадян.

Розвиток акціонерних відносин означає формування умов економічної свободи, коли власник капіталу у фіктивній формі у будь-який час отримує можливість вилучити його з однієї сфери і вкласти в іншу. При цьому для власника капіталу не має значення, в якій формі знаходиться його капітал. Головне, щоб приносив додаткову вартість. її норма у формі відсотка набуває загальності й рівності, коли рівновеликі капітали приносять рівновеликий дохід. Започаткована організація українського фондового ринку сприяє обмеженню в обігу грошових коштів, сприяє стабілізації державного бюджету і фінансової стабільності держави в цілому.

Потужну конкуренцію фондовим біржам складає небіржовий оборот цінних паперів. До небіржового ринку відносять усі операції купівлі-продажу цінних паперів, що їх здійснюють учасники ринку поза фондовою біржею. Він діє з допомогою телефонного і телексного зв'язку та комп'ютерної мережі. Якщо біржовий ринок доступний лише солідним провідним у своїй галузі корпораціям, то позабіржовий ринок через фінансового посередника може використати будь-яка фірма чи компанія. Його провідними функціями стали: забезпечення зведення продавця з покупцем, сприяння купівлі-продажу цінних паперів, визначення їх ринкової ціни та поширення інформації про ринкову ціну цінних паперів.

Учасниками небіржового або відкритого ринку цінних паперів є фінансові посередники, які представлені переважно дилерами - фізичними або юридичними особами, що в операціях купівлі-продажу діють від власного імені і за свої кошти з метою отримання доходу на основі різниці цін продажу і придбання цінних паперів. До їхніх послуг звертаються навіть відомі фірми, які прагнуть одночасно розмістити свої цінні папери як на біржовому, так і на небіржовому ринках. Звичайно, тут можуть обертатися цінні папери будь-яких компаній, навіть ті, що не пройшли на фондову біржу.

Позабіржовий ринок цінних паперів не є альтернативою. Більше того, він суттєво доповнює й розширює біржовий ринок і на первинному, і на вторинному рівнях. Його очевидними перевагами є: розміщення перших випусків цінних паперів серед невеликих інвесторів; здійснення ринкового котирування банками й компаніями; дилерський характер фінансових посередників на відміну від брокерського у біржовому ринку. Обороти коштів небіржового ринку у 5-10 разів перевищують обороти біржового ринку.

Інфраструктуру небіржового ринку складають інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, холдингові фірми, страхові компанії та інші юридичні особи, що займаються посередницькою, комісійною та комерційною діяльністю з цінними паперами. Для координації діяльності вони утворюють асоціації, спілки та інші об'єднання, реалізують спільні дії щодо захисту своїх інтересів.

Будь-який фінансовий посередник небіржового ринку може стати членом фондової біржі, щоб розширити сферу своєї діяльності та включитися в систему електронного обігу цінних паперів. Членство у депозитарії допомагає врегульовувати усі позабіржові угоди, що пов'язані з первинним розміщенням цінних паперів, операціями з паперами інвестиційних фондів відкритого типу, а також забезпечувати розрахунки "поставка плати оплати".

Провідною особливістю позабіржового ринку є ціноутворення, що формується не аукціонним способом, а в процесі переговорів дилера з покупцем. Важливими ознаками позабіржового ринку стали також: відсутність вказаного місця для укладання угод, самоорганізація, пряме узгодження ціни між продавцем і покупцем. У ринковій економіці він становить різновид бізнесу, спосіб купівлі-продажу цінних паперів, яким покупець в індивідуальному порядку і на основі договірної ціни може придбати як ті цінні папери, що є у дилера, так і ті, які він доручив дилеру купити в іншого продавця. За послуги дилеру сплачують комісійну винагороду, яка може бути строго фіксованою або ж наперед узгодженою між учасниками операції. Розмір дилерської націнки не повинен перевищувати 5% вартості угоди.

Схожі статті




Політична економія - Ніколенко Ю. В. - Фондовий ринок

Предыдущая | Следующая