Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 6.4. Види мистецтва, їх класифікація

Уявлення письменника про життя, яким воно має бути, є його ідеалом. Термін "ідеал" у перекладі з грецької мови - ідея, поняття, образ, уявлення, взірець досконалості, найвища мета. Є ідеали політичні, наукові, моральні, економічні. Ці ідеали виражаються в поняттях. Ідеали виростають на грунті дійсності, але вони випереджають дійсність, виявляючи тенденції її розвитку, мобілізують енергію людини. Естетичний ідеал має конкретно-чуттєвий і конкретно-історичний характер, в епоху середньовіччя ідеалом був відважний рицар і смиренний монах. В епоху Відродження рицарський ідеал стає об'єктом сміху ("Дон Кіхот" Сервантеса). Ідеалом епохи Відродження є гармонійно розвинута особистість, у якій органічно поєднуються відвага воїна, мудрість ученого і талант художника.

І. Кант вважав, що ідеал є нормою, зразком для наслідування: "Як ідея дає правила, а ідеал слугує у такому разі праобразом для повного визнання своїх копій, і в нас немає іншого мірила для наших учинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляємося, ніколи, однак, не маючи змоги зрівнятися з нею". Ідеалом може бути лише образ людини, бо лише вона, за Кантом, може ставити най велич піші цілі.

Особливу увагу приділяв ідеалу Гегель. На думку Гегеля, ідеал визначає зміст мистецтва, яке є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. У ньому поєднуються об'єктивні і суб'єктивні сторони діяльності. Об'єктивна сторона - це дійсність, що реально існує. Щодо суб'єктивної сторони, то ідеал є сукупністю цілей, ідей, носіями яких є прогресивні сили суспільства. Рух до досконалого суспільства породжує нові суперечності, які вимагають нового ідеалу. Ідеал постійно змінює свій зміст.

Без ідеалу мистецтво перетворюється в копію дійсності. Естетичний ідеал може втілюватися в образ-персонаж, в образ оповідача, ліричного героя. Носієм ідеалу найчастіше є позитивний герой. У тих творах, де нема позитивних героїв, виражається туга за ідеалом, ідеал утверджується шляхом заперечення негативного.

У кожному художньому творі є авторська емоційна оцінка. Справжній художній твір викликає глибокі емоції. їх сила і глибина залежить від культури, інтелекту, віку, темпераменту читача, емоційність - критерій художньої цінності твору. Твір, не здатний викликати емоції, не може досягти своєї мети. Емоційність - фактор жанрової градації художньої літератури. Без емоцій, трагічних характерів годі уявляти собі трагедію, без сміху і комічних характерів - комедію.

Емоційність мистецтва посилюється його образністю, естетичною специфікою. "Ціль поезії, - за словами І. Франка, - є викликати в душі читателя живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу самого поета в хвилі, коли творив ті образи".

6.4. Види мистецтва, їх класифікація

Художню літературу називають вищим видом мистецтва. Вона повніше і глибше, ніж інші види мистецтва, відображає явища дійсності. їй підвладний час, простір і зображення. Художня література використовує засоби інших видів мистецтва. І. Франко писав: "коли музика може малювати тільки конкретні звукові явища (шум бурі, свист вітру, рев води, голоси звірів) і тільки посередньо, сказати б, символічно різні стани душі: поважний настрій, жаль, благання, гнів, радість і т. і., а недоступне для неї є ціле царство думок і рефлексії, абстрактів, крайобразів, руху і ділання..., то для поезії не тільки доступні всі ті явища, які Доступні й для музики, але надто й ті, що недоступні для неї. [...] Коли малярство апелює тільки до зору і тільки посередньо, при помочі зорових вражень, розбуджує в нашій душі образи, які найзвичайніше являються в асоціації з даним зоровим враженням (напр., бачимо на малюнку дерева з повгинаними в однім напрямі гіллями і вершками, і догадуємося, що се є вітер, або бачимо голі дерева і закутаного, скуленого чоловіка і заключаємо, що йому зимно, і т. і.), то поезія апелює рівночасно до зору і до слуху, а далі, при помочі слів і до всіх інших змислів і може викликати такі образи в нашій душі, яких малярство ніяким чином викликати не може".

Скульптор і маляр можуть зафіксувати один момент життя, але їм не під силу розкрити складний характер людини у розвитку. Музика передає переживання протягом певного часу.

Кожен вид мистецтва має свій матеріал для створення художнього образу. Скульптор використовує глину, камінь, дерево, метал, маляр - фарби, музика - звуки, пантоміма - жести, музику, танець - ритмічні рухи тіла. Матеріал визначає специфіку мистецтва. Види мистецтва можна умовно розділити на просторові, часові і просторово-часові. Просторовими є живопис, графіка, скульптура, архітектура, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво. Просторові мистецтва розміщуються у непорушному просторі.

До часових мистецтв відносять музику, спів, літературу. Свій предмет вони представляють протягом певного часу в розвитку. Протягом певного часу автор показує свого героя в епічному і драматичному творі. Синтетичними (просторово-часовими) вважають хореографію, кіно, театр, цирк.

Схожі статті




Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 6.4. Види мистецтва, їх класифікація

Предыдущая | Следующая