Основи фінансового менеджменту - Рясних Є. Г. - Санація підприємства

Антикризове управління покликане фінансово оздоровити численні підприємства, що функціонують у стані хронічної неплатоспроможності. Все більше економістів схиляються до думки, що антикризове управління - це сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретного підприємства. Воно сприяє пом'якшенню кризи, створює передумови функціонування суб'єкта господарювання в режимі виживання, здатне вивести його із кризового стану з мінімальними втратами. Одним з основних механізмів антикризового управління є санація.

Згідно із Законом України "Про банкрутство" від 1992 р., який втратив чинність, під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у т. ч. кредитором, що добровільно бере на себе задоволення вказаних вимог та виконання відповідних зобов'язань. За таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу, а тому не передбачає відновлення нормального функціонування підприємства у довгостроковому періоді.

Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 1999 р. розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". У ньому санацію розглядають як систему заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміни організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація, за цим підходом, - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестором, з метою запобігання його ліквідації за допомогою реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до порушення справи про банкрутство.

Національний банк України пропонує таке тлумачення: режим фінансової санації - це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які привели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.

За Законом України "Про страхування" примусова санація страхової компанії передбачає: проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у т. ч. обов'язкової аудиторської перевірки; встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю; встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками; прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Зарубіжні економісти (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг) пропонують визначати санацію як сукупність усіх можливих заходів, які здатні фінансово оздоровити підприємство.

Фінансова санація (лат.- оздоровлення) - система фінансово-економічних заходів, спрямованих на мобілізацію потенціалу підприємства з метою відновлення його платоспроможності, прибутковості та конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, відновлення ліквідності й платоспроможності підприємства, скорочення усіх видів заборгованості, підвищення ефективності використання наявного основного обігового капіталу та фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничого характеру. Зазвичай цей процес охоплює такі функціональні блоки: розроблення санаційної концепції і плану санації; проведення санаційного аудиту; менеджмент санації. Цілісний погляд на етапи розроблення санаційної концепції окремого підприємства репрезентує класична модель санації, що широко використовується для розроблення механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в умовах ринку.

Проведення санаційного аудиту є одним із найважливіших кроків у процесі фінансової санації, що дає змогу визначити санаційну спроможність підприємства, на основі чого й приймають рішення про доцільність проведення фінансового оздоровлення суб'єкта господарювання.

Існує кілька підходів до визначення сутності санаційної спроможності підприємства, проте основним є запропонований О. Терещенком. За його словами, санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішного проведення його фінансового оздоровлення. Із цією категорією нерозривно пов'язане поняття "потенціал підприємства", що охоплює об'єктні та суб'єктні складові, взаємодія та ступінь використання яких визначають рівень його санаційної спроможності. Тому під санаційною спроможністю слід розуміти сукупність наявних та прихованих, зовнішніх та внутрішніх можливостей та резервів підприємства для подолання фінансової кризи (самовідновлення).

Доцільним є використання поряд із поняттям "санаційна спроможність підприємства" категорії "санаційний потенціал". До його складу разом із основними елементами включають й управлінську складову, адже саме наявність ефективної системи менеджменту, зокрема фінансового, підвищує ймовірність успішної реалізації санаційних заходів на підприємстві.

До загальних критеріїв санаційної спроможності зараховують наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності:

1) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;

2) конкурентних переваг;

3) виробничої, інноваційної, кадрової та інших складових потенціалу.

Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Санаційно спроможним підприємство буде, коли продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.

Заходи з фінансового оздоровлення здійснюють за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел. Мобілізація внутрішніх резервів стабілізації підприємства полягає у збільшенні обсягів вхідних грошових потоків або скороченні вихідних.

Вхідні грошові потоки класифікують у такий спосіб:

- виручка від реалізації основної продукції;

- надходження у вигляді інших операційних доходів;

- доходи від інвестиційної діяльності;

- кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

- кошти, залучені на умовах позики;

- державні дотації та субсидії.

До зовнішніх джерел санації належать:

- внески зі збільшення статутного фонду;

- надання позик;

- цільові внески на безповоротній основі.

Під час реалізації санаційних заходів орієнтуються насамперед на внутрішні джерела, оскільки їх використання допомагає подолати внутрішні причини фінансової кризи, отримати фінансові ресурси в короткий період, сприяє зростанню довіри до санованого підприємства з боку кредиторів.

Незважаючи на поширеність процедури санації у країнах із ринковою економікою, в Україні вона практично не використовується з таких основних причин:

- відсутність кваліфікованих кадрів у сфері розроблення та реалізації санаційних заходів і санаційного аудиту;

- ототожнення визначення санаційної спроможності з аналізом показників фінансового стану підприємства без урахування інших складових потенціалу суб'єкта господарювання;

- різноспрямованість інтересів суб'єктів санації та керівників підприємств;

- можливість штучного затягування процедури санації, що призводить до банкрутства підприємства.

Процес реорганізації санованих підприємств вимагає попереднього розроблення проекту санації. Його зазвичай розробляють санатор (представник боржника) та незалежний аудитор. У цьому проекті відображають:

- економічне та фінансове становище підприємства-боржника на початок санації;

- основні причини, що зумовили критичне фінансове становище підприємства;

- критерії, що забезпечують успіх проведення санації у запропонованій формі.

Підставою для вибору тієї чи іншої форми санації є обчислення її ефективності, визначеної через зіставлення результатів та витрат на здійснення санації у запропонованій формі. Результати санації можна оцінити за розміром додаткового прибутку (різницею між його сумою до і після проведення санації). Витрати на здійснення санації визначають шляхом розроблення спеціального кошторису витрат, їх можна розглядати як інвестиції санатора в економіку підприємства.

У процесі санації підприємство-банкрут може злитися з сенаторами, бути приватизованим тощо. Якщо кредитори згодні з умовами санації, справу про банкрутство припиняють. Термін дії зовнішнього управління і процедури санації не повинен перевищувати 18 місяців. Однак за санації протягом 12 місяців має бути повернено 40% від загальної суми вимог кредиторів. Це покладає особливу відповідальність на фінансового менеджера і визначає порядок залучення фінансових ресурсів для задоволення вимог кредиторів.

На будь-якому етапі провадження справи можна укладати мирову угоду про неспроможність підприємства; її має затвердити господарський суд. Результатом угоди є задоволення вимог кредиторів у встановленні відсотка від суми боргу, який зростатиме залежно від терміну сплати і договору сторін.



Схожі статті




Основи фінансового менеджменту - Рясних Є. Г. - Санація підприємства

Предыдущая |