Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М. П. - Стаття 3. Мова судочинства

Мова судочинства визначається статтею 21 Закону України "Про мови в Українській PCP".

КОМЕНТАР:

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Конституція України та ст.2 Закону України "Про мови в Українській PCP" зазначають, що державною мовою України є українська мова.

Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" в порядку, встановленому процесуальним законом. Можливість використання мов національних меншин у судовому процесі узгоджується з конституційною гарантією вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин в Україні та принципом рівності всіх громадян перед законом, одним з імперативів якого є недопущення обмежень прав громадян, зокрема учасників судового процесу, за мовною ознакою. (Рішення Конституційного Суду № 17-рп/2011 13.12.2011р. у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції У країни (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України ).

Тому у господарському судочинстві підлягають застосуванню положення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, підписаної від імені України 2 травня 1996 р. та ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин".

Норми зазначеного Закону положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької" польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Україна бере на себе зобов'язання відповідно до частин І, II, IV, V Хартії, крім пункту 5 статті 7 частини II.

Стосовно кожної мови, на яку відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії, застосовуються такі пункти та підпункти статей 8 - 14 частини III Хартії:

А) підпункти "а (III)", "b (IV)", "с (IV)", "d (IV)", "е (III)", "f (III)", "g", "h", "і" пункту 1 та пункт 2 статті 8;

Б) підпункти "а (III)", "b (III)", "с (III)" пункту 1, підпункт "с" пункту 2 та пункт 3 статті 9;

В) підпункти "а", "с", "d", "е", "f", "g" пункту 2, підпункт "с" пункту 4 статті 10;

Г) підпункти "а (III)", "b (II)", "с (II)", "d", "е (І)", "g" пункту 1, пункти 2 та 3 статті 11;

Г) підпункти "а", "b", "с", "d", "f", "g" пункту 1 та пункти 2 і 3 статті 12;

Д) підпункти "b", "с" пункту 1 статті 13;

Е) підпункти "а", "b" статті 14.

Ст.9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин встановлює правила застосування зазначеної Хартії судовою владою. Так, сторони зобов'язуються, стосовно тих судових округів, в яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, відповідно до стану розвитку кожної з цих мов і за умови, що використання можливостей, які надаються цим пунктом, на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя:

I) передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

II) якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або

III) дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин;

У разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів. Сторони зобов'язуються:

A) не заперечувати дійсність юридичних документів, складених в межах держави, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; або

B) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини, а також передбачити можливість їхнього використання проти зацікавлених третіх сторін, які не вживають цих мов, якщо зміст документа повідомляється їм особою (особами), яка посилається на нього; або

С) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини.

Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Схожі статті




Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М. П. - Стаття 3. Мова судочинства

Предыдущая | Следующая