Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М. П. - Стаття 4-1. Форми судового процесу

Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

КОМЕНТАР:

Коментована стаття визначає форми судового провадження у господарських судах.

Ч. 1 даної статті передбачає, що вирішення спорів здійснюється господарським судом у порядку позовного провадження.

Спір - це правовий конфлікт суб'єктів господарювання, які мають рівну правосуб'єктністю та який може бути врегульований сторонами або вирішений виключно у позовному порядку. Позовне провадження виникає на підставі поданої та зареєстрованої позовної заяви. Позовна заява - це процесуальна форма вираження позову, що відповідає вимогам, які пред'являються ст.54 ГПК України до її змісту та форми.

Існує декілька точок зору щодо поняття позову:

1) позов - це акт вираження волевиявлення особи, який містить вимогу до суду про захист порушеного суб'єктивного права5;

2) позов - це сукупність процесуальних дій і відносин уповноважених законом суб'єктів, які (дія і відносини) виникають при пред'явленні, забезпеченні і підтриманні матеріально-правових претензій особи чи органу, яким заподіяли шкоду, про її відшкодування6;

3) позов має дві сторони: матеріально-правову, під якою розуміється претензія позивача до відповідача, яка складає предмет позову і грунтується на матеріальному праві, та процесуальну, яка характеризує форму і процесуальний порядок реалізації цієї претензії.

Найбільш правильною та науково обгрунтованою видається думка, що позов-це поєднання матеріально-правової та процесуальної сторони. Матеріально-правова вимога не буде називатися позовом, якщо вона, хоч і адресована відповідачу, не буде подана до суду для прийняття її до провадження та вирішення по суті. Процесуальна сторона позову, не підтверджена матеріально-правовою вимогою позивача також не буде визнана позовом в повній мірі, тому що жоден суд не прийме до свого провадження такий позов, аргументуючи це відсутністю вимоги, яка може бути розглянута і вирішена по суті. Необхідно погодитися з думкою І. А. Жеруоліса, який зазначає що позов - це єдине процесуальне явище, яке є способом (формою) захисту матеріального права, але з явно вираженим матеріальним змістом.

Позов - це процесуальний засіб захисту права, якому притаманні:

А) наявність правової вимоги, яка випливає з порушеного або оспорюваного права чи інтересу;

Б) наявність спору про право;

В) наявність двох сторін із протилежними юридичними інтересами9. Отже, позовне провадження - це, передусім, спірне провадження, в якому наявні щонайменше дві сторони, спір між якими вирішується судом.

Ч.2 коментованої статті передбачає, що справи про банкрутство розглядаються господарськими судами в порядку провадження, передбаченому ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Провадження у справах про банкрутство складається зі стадій встановлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення кредиторів та інвесторів, проведення санації (коли остання можлива) чи визнання боржника банкрутом та його ліквідації, або укладення мирової угоди.

Усі зазначені процедури складають цілісний і відокремлений від позовного провадження процес, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неможливості відновлення платоспроможності боржника.

У п. 2.1 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. N 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" зазначається, що відповідно до ч. І ст.5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України. При цьому Закон слід розглядати як законодавчий акт, який містить спеціальні норми, що мають пріоритет перед нормами загальними щодо регулювання порядку провадження у справах про банкрутство, відновлення платоспроможності боржника, визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, укладання мирової угоди між боржником і кредиторами, задоволення вимог кредиторів тощо.

Крім того, у п. 2.6 цієї рекомендації наголошується, що при вирішенні питань процесуального характеру під час розгляду справ про банкрутство господарські суди повинні виходити з такого. Згідно зі статтею 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку провадження, передбаченому ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Отже, господарські суди, розглядаючи справи про банкрутство, повинні керуватися законом і застосовувати лише ті статті або відповідні частини статей ГПК України, які мають універсальний характер для будь-якої форми судового процесу.

Схожі статті




Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М. П. - Стаття 4-1. Форми судового процесу

Предыдущая | Следующая