Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 11.3. Кодифікація міжнародного права прав людини
Сьогодні міжнародне право прав людини - одна з найбільш кодифікованих галузей міжнародного права.
В основі цієї кодифікації лежать положення Статуту ООН 1945 р. У документі закладені принципи міждержавного спілкування, правила, за якими живе світове співтовариство. Однією з цілей ООН, визначених у ст. 1 Статуту, виступає "міжнародне співробітництво в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру і в сприянні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод". Одним з таких принципів співжиття виступає сприяння "всезагальній повазі та дотриманню прав людини і основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови та релігії" (ст. 55 Статуту ООН). Згідно зі ст. 56 Статуту, члени ООН взяли на себе зобов'язання здійснювати "спільні та самостійні дії в співробітництві з Організацією" для досягнення цілей, які встановлені в ст. 55. Повагу до прав людини можна трактувати, згідно зі Статутом ООН, як один з найважливіших факторів гарантування миру та безпеки у світі. Вперше значення цього фактора піднято на такий рівень. Таким чином, Статут ООН дав поштовх для співробітництва держав у цьому напрямі. Можна також стверджувати про існування безпосереднього зв'язку між прийняттям Статуту ООН і становленням принципу поваги до прав людини в сучасному міжнародному праві.
Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., стала першим міжнародним документом, який конкретизував положення Статуту ООН, де був відсутній перелік прав людини, які видаються важливими для забезпечення поступального розвитку всього людського співтовариства і підлягали б міжнародно-правовому захисту. Таке завдання взяла на себе Загальна декларація прав людини. Вперше в історії у цьому документі сформульовано перелік основних прав і свобод людини, які, на думку міжнародної спільноти, повинна забезпечити кожна держава на своїй території. Таким чином, з прийняттям Декларації держави отримали чіткий орієнтир, якого потрібно досягнути. Міжнародне співтовариство чітко окреслило рамки (об'єкт) співпраці.
З точки зору юридичної сили документа Декларація не виступає як міжнародний договір, не вважається юридично обов'язковою. В ній відсутні відповідні механізми контролю, гарантії виконання. Проте її значення не обмежується політичним фактором. Прийняття документа створило можливості подальшого розвитку міждержавного співробітництва в цій сфері. Це своєрідний пункт відліку для розробки нових міжнародних актів. Показово, що при прийнятті Декларації жодна держава не проголосувала "проти", а утримались Південно-Африканська Республіка, Саудівська Аравія та соціалістичні держави. Більшість науковців сьогодні дотримуються думки, що норми Декларації можна розглядати як джерело звичаєвого міжнародного права60. Крім правових та політичних аспектів значення прийняття Декларації, не можна оминути її морального внеску: вона фіксує відмову від позитивістського ставлення до прав людини, тобто ситуації, в якій людина повинна володіти такими правами, які визначає лише держава. Правами людини володіє кожен індивід, незалежно від волі держави. Це випливає з суті людської особистості, підкреслює природну гідність людини.
Серед універсальних (всесвітніх) договорів варто, перш за все, згадати угоди, укладені в рамках ООН. Серед них виокремлюють прийняті в 1966 р. два пакти про права людини: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. До Пакту про громадянські та політичні права прийнято два протоколи: Факультативний протокол від 1966 р. та Протокол від 1986 р. Пакти про права людини від 1966 р. стали логічним продовженням зусиль світового співтовариства з втілення положень Загальної декларації прав людини в міжнародні домовленості, обов'язкові для держав. Логіка закріплення прав людини в двох, а не в одному міжнародно-правовому документі, прийняття на основі єдиної декларації двох окремих договорів пояснюється таким чином: Пакт про громадянські та політичні права покладає на держави-учасниці зобов'язання "поважати і забезпечувати" всім особам права, які визнаються цим Пактом. Держави - учасниці Пакту про економічні, соціальні та культурні права зобов'язуються вжити максимально можливих заходів, тобто в межах наявних можливостей, щоб поступово забезпечити реалізацію прав, передбачених Пактом. Така різниця у визначенні зобов'язань держав-учасниць засвідчує, що у першому випадку держави повинні безумовно і негайно їх виконати, в той час як у другому випадку від них вимагається не негайне виконання зобов'язань, а лише "проведення відповідної політики". Цей підхід знайшов своє відображення і в механізмах контролю за виконанням Пактів. Так, згідно з Пактом про громадянські та політичні права створено Комітет з прав людини. До його компетенції відносять вивчення доповідей держав, розгляд повідомлень (скарг) держав, розгляд скарг індивідів (відповідно до Факультативного протоколу до Пакту). Спеціальний конвенційний орган контролю за виконанням Пакту про економічні, соціальні та культурні права відсутній, ці функції початково зосереджувалися в руках ЕКОСОР, пізніше значну частину її функцій перебрав на себе новостворений Комітет з економічних, соціальних та культурних прав людини.
Статут ООН 1945 р., Загальна декларація прав людини 1948 р. та Пакти про права людини становлять правову основу галузі, яка сформувалась і продовжує розвиватись на цьому надійному фундаменті.
Серед інших важливих конвенцій, розроблених та прийнятих у рамках ООН, зазначають Конвенцію ООН по боротьбі з геноцидом від 1948 р., Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р., Конвенцію проти катувань від 1984 р., Конвенцію про права дитини від 1989 р. тощо. Суттєвий вклад у розвиток галузі на всесвітньому рівні вносять також МОП, ЮНЕСКО, окремі спеціалізовані установи ООН, інші МО в рамках своїх завдань та повноважень.
До характерних особливостей цієї галузі міжнародного публічного права можна віднести розвинену систему механізмів захисту прав людини, створених на основі регіональних конвенцій. Правовою базою європейської системи захисту прав людини є Європейська конвенція з прав людини та основних свобод від 1950 р. (з численними протоколами, які її доповнюють). На Американському континенті правовою підставою міждержавного співробітництва в цій сфері виступає Американська конвенція прав людини від 1969 р. Аналогічну роль в Африканському регіоні відіграє Африканська хартія прав людини і народів, прийнята Організацією африканської єдності (ОАЄ) (тепер - Африканський Союз) у 1981 р. Певні спроби зі створення регіональної системи захисту прав людини намагаються реалізувати арабські держави. Те саме можна стверджувати і про відповідну систему в рамках СНД.
Схожі статті
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 4.8. Принцип поваги прав і основних свобод людини
Тісно пов'язаним з принципом територіальної цілісності є принцип непорушності кордонів, який своєю метою має забезпечення стабільності кордонів. Як і...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 4.7. Принцип непорушності кордонів
Тісно пов'язаним з принципом територіальної цілісності є принцип непорушності кордонів, який своєю метою має забезпечення стабільності кордонів. Як і...
-
Міжнародне право прав людини можна визначити як галузь, міжнародного публічного права, яка регулює співробітництво держав у сфері поваги та дотримання...
-
4.1. Поняття, ознаки та суть основних принципів міжнародного права В ієрархічній структурі міжнародного права ключове місце займають його основні...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Розділ 4. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
4.1. Поняття, ознаки та суть основних принципів міжнародного права В ієрархічній структурі міжнародного права ключове місце займають його основні...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 1.1. Поняття міжнародного права
Кожен читач, який вивчає міжнародне публічне право в системі обов'язкових навчальних дисциплін, передбачених для підготовки кваліфікованих фахівців...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 4.9. Принцип рівноправності та самовизначення народів
Відповідно до п. 2 ст. 1 Статуту ООН, ООН має своєю метою розвивати дружні відносини між націями на основі принципу рівноправності та самовизначення...
-
Кожен читач, який вивчає міжнародне публічне право в системі обов'язкових навчальних дисциплін, передбачених для підготовки кваліфікованих фахівців...
-
Сучасне міжнародне право характеризується певними особливостями. Його початок прийнято датувати серединою XX ст. У цей період відбувається поступове...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 2.4. Сучасне міжнародне право
Сучасне міжнародне право характеризується певними особливостями. Його початок прийнято датувати серединою XX ст. У цей період відбувається поступове...
-
Право є одним із тих елементів, які покликані поєднувати всіх членів суспільства та створити єдину систему загальних цінностей та норм. Воно одночасно...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 2.5.1. Міжнародно-правова діяльність Київської Русі
Сучасне міжнародне право характеризується певними особливостями. Його початок прийнято датувати серединою XX ст. У цей період відбувається поступове...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 9.2. Система мирних засобів вирішення спорів
В основі сучасної системи мирних засобів вирішення спорів лежать Гаазькі конвенції про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 р. та 1907 р., Статут...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 6.6. Інші можливі джерела міжнародного права
Варто зазначити, що питання про джерела міжнародного права не є настільки простим, яким воно видається з першого погляду і з позиції його формулювання....
-
Відповідно до п. 2 ст. 1 Статуту ООН, ООН має своєю метою розвивати дружні відносини між націями на основі принципу рівноправності та самовизначення...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 4.10. Принцип співробітництва
Відповідно до п. 2 ст. 1 Статуту ООН, ООН має своєю метою розвивати дружні відносини між націями на основі принципу рівноправності та самовизначення...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - ВСТУП
Кожен читач, який вивчає міжнародне публічне право в системі обов'язкових навчальних дисциплін, передбачених для підготовки кваліфікованих фахівців...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 4.5. Принцип невтручання у внутрішні справи
Кожна держава, виходячи з принципу суверенітету, має право самостійно та незалежно від інших держав вирішувати справи, які входять до її внутрішньої...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 4.2. Принцип незастосування сили або погрози силою
Безсумнівно, принцип незастосування сили або погрози силою займає центральне місце серед принципів міжнародного права. Історія показує жахливі наслідки,...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Розділ 7. ПРАВО МІЖНАРОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
7.1. Загальна характеристика міжнародно-правової відповідальності. Міжнародно-правові відносини відповідальності. Юридичні підстави міжнародно-правової...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 4.6. Принцип територіальної цілісності
Кожна держава, виходячи з принципу суверенітету, має право самостійно та незалежно від інших держав вирішувати справи, які входять до її внутрішньої...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 6.3. Міжнародний звичай
Існуючу міжнародно-правову систему неможливо уявити без міжнародного звичаю не лише через те, що в сучасному міжнародному праві багато галузей та...
-
На противагу процесу творення права за допомогою звичаю, договори (або інші міжнародні конвенції) є результатом сучасного і свідомого методу...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 6.1. Поняття та види джерел міжнародного права
6.1. Поняття та види джерел міжнародного права Порівняно з внутрішнім правом у міжнародному спостерігається відсутність класичної законодавчої, судової...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Розділ 6. ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
6.1. Поняття та види джерел міжнародного права Порівняно з внутрішнім правом у міжнародному спостерігається відсутність класичної законодавчої, судової...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 10.3. Укладення міжнародних договорів
Порядок укладення, дії і припинення договорів, укладених між державами, регулює Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. Конвенція...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 10.2. Сторони в міжнародних договорах
Сторонами у міжнародних договорах виступають суб'єкти міжнародного права. Хоча при цьому необхідно зазначити, що деякі вчені-між-народники дещо довільно...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 5.7. Визнання в міжнародному праві
Коло суб'єктів міжнародних відносин постійно змінюється. Особливо це стосується держав. З моменту закінчення Другої світової війни вже виникло понад сто...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Міжнародні спори можна поділити на види
9.1. Поняття та види міжнародних спорів Як відомо, міжнародні відносини між державами й іншими суб'єктами міжнародного права можуть складатися різним...
-
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 9.1. Поняття та види міжнародних спорів
9.1. Поняття та види міжнародних спорів Як відомо, міжнародні відносини між державами й іншими суб'єктами міжнародного права можуть складатися різним...
Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 11.3. Кодифікація міжнародного права прав людини