Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю. Г. - 1.3. Методи регулювання міжнародної торгівлі

1.3.1. Які існують основні типи торгівельної політики?

. Регулювання міжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться:

❖ зміна обсягу експорту й імпорту;

❖ зміна структури зовнішньої торгівлі;

❖ забезпечення країни необхідними ресурсами;

❖ зміна співвідношення експортних та імпортних цін. Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

* система односторонніх заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в односторонньому порядку без узгодження з торговим партнером;

❖ укладення двосторонніх угод, у яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;

❖ укладення багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, що входить у систему угод СОТ, угода в сфері торгівлі країн-членів ЄС) [33, с. 198].

Держава може використовувати кожний з підходів і в будь-якому сполученні.

Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є можливість застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму. Ці два типи торгової політики характеризують ступінь утручання держави в міжнародну торгівлю [57, с. 66-72].

Під свободою торгівлі розуміється політика мінімального державного утручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Таким чином, основним регулятором зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однак це не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Для надання максимальної волі своїм суб'єктам, що хазяюють, держава укладає договори з іншими країнами.

Переваги вільної торгівлі полягають у наступному:

❖ позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають у більшому ступені взаємозалежними, знижується небезпека ворожих дій по відношенню один до одного;

❖ країни, в основному економічно більш розвинуті, одержують найбільший виграш від міжнародної торгівлі [77, с. 199-200].

Слід зазначити, що в чистому вигляді даний напрямок зовнішньоторговельної політики ніколи і ніде не застосовувався.

Під протекціонізмом розуміється державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики [77, с. 201; 68, с. 124].

При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоздатність на світовому ринку окремих країн різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку більш сильних держав може привести в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної структури.

Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізації аграрних країн; скорочує безробіття. Однак усунення іноземної конкуренції послабляє зацікавленість вітчизняних виробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва.

Для протекціонізму характерні наступні форми:

❖ селективний протекціонізм, спрямований проти окремих країн чи окремих товарів;

❖ галузевий протекціонізм що захищає певні галузі;

❖ колективний протекціонізм, що проводиться економічними інтеграційними об'єднаннями країн у відношенні країн, що до них не входять;

❖ прихований протекціонізм, здійснюваний методами внутрішньої економічної політики [33, с. 199].

До інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі відносяться:

❖ тарифні методи, що переважно регулюють імпорт і спрямовані на захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблять іноземні товари менш конкурентоздатними;

❖ нетарифні методи, що регулюють як імпорт, так і експорт (допомагають виводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, роблячи її більш конкурентоздатною).

Для орієнтованого визначення характеру торгової політики використовується два показники:

❖ середній рівень митного тарифу. Він розраховується як середня ставка імпортного мита, зваженого за вартісним обсягом імпорту товарів, на які воно накладається. Цей показник визначається тільки по товарах, імпорт яких підлягає обкладанню митом;

❖ середній рівень нетарифних обмежень. Він розраховується як вартісна частка імпорту чи експорту, що підпадає під ці обмеження [33, с. 201 ]. Режим уведених обмежень по кожному з показників вважається відкритим, якщо їхній рівень складає менш 10%, помірним - 10-15%, обмежувальним - більш 25%, заборонним - 40-100%.

Зіставлення режимів обмежень, за розглянутими показниками, дозволяє приблизно (враховується також ступінь інтенсивності кількісних обмежень) визначити тип торгової політики держави [33, с. 202].

Таблиця 1.7. Тип торгової політики

тип торгової політики


Схожі статті




Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю. Г. - 1.3. Методи регулювання міжнародної торгівлі

Предыдущая | Следующая