Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю. Г. - 1.3.5. В чому сутність нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі?

Тариф не є єдиним методом здійснення торгової політики. Для регулювання міжнародної торгівлі використовуються й інші види зовнішньоторговельних обмежень - нетарифні [68, с. 143-144; 33, с. 232].

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими методами. їх нараховується більше 800.

Нетарифні обмеження широко розповсюджені в торговій практиці. В даний час більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі.

Поширення нетарифних обмежень обумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюються СОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита).

У ряді випадків використання нетарифних методів при відносно ліберальному митному режимі може призвести до більш обмежувального характеру державної торгової політики в цілому.

Нетарифні обмеження можна класифікувати по групах: кількісні, приховані, фінансові [33, с. 234].

1.3.6. В чому полягають кількісні обмеження як форма нетарифного регулювання міжнародної торгівлі?

До кількісних обмежень відносяться квотування, ліцензування, "добровільні" обмеження експорту [33, с. 234-242; 63, с. 144-150; 77, с. 182-184; 90, с. 158-160].

Квотування

Квота є найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень.

Квота - це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу(наприклад, Словаччина установила для українських виробників із квітня 2003 р. до квітня 2004 р. квоту в розмірі 11 тис. т нітрату амонію). Найширше використовуються квоти для регулювання імпорту сільськогосподарської продукції.

Квота, встановлена в розмірі рівному 0, означає ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт.

Якщо метою уряду є здійснення контролю за рух того чи іншого товару, а не його обмеження, то тоді квота може бути встановлена на рівні вище, чим можливий імпорт чи експорт.

За напрямком дії квоти поділяються на:

❖ експортні, котрі вводяться урядом країни для запобігання вивозу дефіцитної на внутрішньому ринку продукції (в Україні, наприклад, Це руди і концентрати дорогоцінних металів, дорогоцінні і напівкоштовні камені, відходи і брухт дорогоцінних металів), а також для досягнення політичних цілей. Ці квоти застосовуються рідко;

❖ імпортні квоти, що вводяться урядом країни для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; для досягнення збалансованості торгового балансу, регулювання попиту та пропозиції усередині країни, як відповідна міра на дискримінаційну торгову політику інших держав. За масштабом охоплення квоти поділяються на:

❖ глобальні, котрі встановлюються на імпорт чи експорт визначеного товару на певний період часу поза залежністю від того, з якої країни він імпортується чи в яку експортується (наприклад, у США за допомогою квот регулюється імпорт сиру рокфор, окремих сортів шоколаду, бавовни, кави і т. д.). Метою введення даних квот є досягнення необхідного рівня внутрішнього споживання. їх обсяг визначається як різниця внутрішнього виробництва і споживання;

❖ індивідуальні - це встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, що експортує чи імпортує товар. Вони встановлюються на основі двосторонніх угод.

Економічні наслідки введення квот полягають у наступному:

❖ квоти є більш ефективним, ніж тарифи інструментом обмеження імпорту. їх введення дозволяє утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зростання попиту, що у свою чергу, збільшує ціну товару. При незмінному обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання зростають;

❖ квоти являють собою абсолютну величину і є негнучкими відносно до ціни товару;

❖ вони більш ефективні для здійснення швидких дій адміністративних органів, ними простіше і легше маніпулювати (тарифи звичайно вимагають прийняття відповідного законодавства);

❖ квоти є прямим джерелом монопольного прибутку; вони завжди збільшують доходи виробників імпортозамінної продукції;

* стримують імпортну конкуренцію (тарифи її звичайно допускають);

Ліцензування

Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій.

Ліцензія - це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу.

Ліцензія видається державою через спеціальні уповноважені відомства (в Україні видачу ліцензій на імпорт здійснює Міністерством зовнішніх економічних зв'язків (МЗЕЗ) і уповноважені йому органи, а на експорт - управління нетарифного регулювання МЗЕЗ).

Ліцензування може виступати у вигляді:

❖ складової частини процесу квотування. У цьому випадку ліцензія є документом, що підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках отриманої квоти;

❖ самостійного інструмента державного регулювання. Основними видами ліцензій є:

❖ разова ліцензія - дозвіл на експорт чи імпорт терміном до 1 року, видана конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

❖ генеральна ліцензія - дозвіл на експорт чи імпорт того чи іншого товару протягом року без обмежень кількості угод;

❖ глобальна ліцензія - дозвіл на безперешкодний ввіз чи вивіз даного товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості чи вартості;

* автоматична ліцензія - дозвіл, який видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, що не може бути відхилена державним органом, на безперешкодний ввіз чи вивіз товару. При оформленні ліцензії на експорт товарів до заяви на видачу ліцензії, форма якої приводиться в додатку 3, додаються документи:

* копія контракту зі специфікаціями;

❖ документ, що підтверджує одержання квоти;

❖ сертифікат походження товару.

Генеральні ліцензії на експорт продукції для забезпечення виконання міждержавних угод видаються винятково підприємствам, що мають повноваження Уряду на їх одержання і яким надані відповідні експортні квоти. В інших випадках експортерам видаються разові ліцензії, у яких указується ціна за одиницю виміру експортованого товару і його загальна вартість у валюті контракту.

Для одержання ліцензії на імпорт товарів необхідно підготувати наступні документи:

* заявку на ліцензію;

❖ копію контракту зі специфікаціями;

❖ сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних і екологічних характеристик товару встановленим нормам.

Ліцензії не підлягають передачі іншим юридичним особам, крім випадків виконання контракту посередником, що реалізує товари на підставі договору доручення комісії чи агентської угоди.

Ліцензії розподіляються різними способами. Найефективнішим є відкритий аукціон, що являє собою конкурсний продаж імпортних квот. Ліцензію одержує той експортер, який пропонує за неї найбільш високу ціну як за право експортувати товар у рамках імпортної квоти. Конкурсний продаж імпортних квот приносить високий доход державі і перешкоджає хабарництву і корупції.

Крім відкритих аукціонів використовується:

* система явних переваг, що припускає закріплення урядом ліцензій за визначеними фірмами пропорційно розмірам їх імпорту за попередній період чи пропорційно структурі попиту національних імпортерів. Цей спосіб дозволяє підтримувати фірми, що скорочують імпорт товарів у результаті введення імпортних квот;

❖ система розподілу ліцензій на позаціновій основі, що грунтується на видачі урядом ліцензій тим фірмам, які показали свою здатність здійснювати експортно-імпортні операції найбільш ефективним способом. Цей метод вимагає великих витрат, оскільки припускає утворення експертної комісії і проведення добору в кілька етапів. При виборі способу розподілу ліцензій починають з найменш ринкового, що носить адміністративний характер (розподіл ліцензій на позаценовій основі) і послідовно переходять до найбільш ринкового (аукціонного).

"Добровільне" обмеження експорту

(ДОЕ) - це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятому в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.

Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна спонукує свого торгового партнера "добровільно" скоротити свій експорт. Наприклад, у 1981р. Японія ввела ДОЕ на експорт японських автомашин у США (1,68 мли. автомобілів) після того, як американські політики почали вимагати введення квоти на імпорт автомобілів з Японії. Японці надали перевагу ДОЕ над квотою, щоб саме Японія, а не США, зберегла контроль над виконанням програми.

Приводом для ДОЕ звичайно служать заяви національних товаровиробників про те, що ввіз того чи іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, робить політичний тиск на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеження на вивіз визначеного товару. Угода підписується під натиском імпортера і тому "добровільність" є поняттям відносним.

Засобом тиску на торгового партнера виступає погроза введення торгових обмежень на такому високому рівні, що буде поставлена під сумнів сама можливість міжнародної торгівлі між країнами.

У цілому економічний ефект від введення "добровільних" експортних обмежень експортером є негативним для імпортера. Однак розмір його втрат зменшується завдяки збільшенню імпорту аналогічних товарів із країн, що не наклали "добровільних" обмежень на свій експорт.


Схожі статті




Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю. Г. - 1.3.5. В чому сутність нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі?

Предыдущая | Следующая