Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч

василь-костянтин острозький. князь, полководець, громадський діяч.

Поява серед імен козацьких вождів та полководців України імені Василя-Костянтина Острозького (деякі історики називають його Костянтином Острозьким, як і батька, відомого козацького ватажка Костянтина Івановича, про якого вже йшлося) для багатьох читачів цієї книжки, мабуть, виявиться несподіванкою. Вже хоч би тому, що більшість українських дослідників історії ставилася до нього негативно, з виразно класових позицій трактуючи його участь у придушенні повстання Криштофа Косинського.

А слід зауважити, що історики при цьому не давали належної оцінки самому повстанню та "щедрості* Косинського, з якою той пропонував Україну російському цареві. Ще й не заволодівши землею наших предків, він уже пробував торгувати нею: вимінював її в росіян на гетьманську булаву* Втім, до цих подій ми повернемося. Тим часом спитаймо себе: хіба мало хто та кого в нашій історії "придушував"? Хіба не уславлений ватажок повстанців Северин Наливайко зі своїм загоном надвірних козаків (за часів, коли ще сам не очолював повстання) топив у крові повстанський рух того ж таки К. Косинського? То що будемо діяти з Наливайком? А нічого. Сприймати його таким, яким був.

Князь Василь-Костянтин Острозький (1527-1608) прожив довге й бурхливе життя, в якому бувало всякого - й грішного, й праведного. Втім, як і в житті будь-якого з українських аристократів. Але добре відомо, що він належав до тих князів - поруч із Б. Корецьким і К. Вишневецьким, - які рішуче виступили проти Люблінської унії(1569, м. Люблін), згідно з якою Україну виведено з-під юрисдикції Великого князівства Литовського, де вона користувалася помітною автономією, та підпорядковано Польщі.

В історії української культури В.-К. Острозький навічно зостанеться щедрим меценатом, який обстоював інтереси православ'я і дбав про розвиток культури й освіти в Україні. Саме з його ініціативи і на його кошти засновано 1580 року в м. Острозі, на Волині, славетну Острозьку академію, що довго була осередком духовності української нації і дала нашому народові чимало видатних культурних, політичних та релігійних діячів.

Дбаючи про розвиток цієї академії, князь не шкодував грошей, запрошуючи до неї на роботу провідних учених з України та багатьох інших держав і земель. Це завдяки Острозькій академії Україна може пишатися такими високоосвіченими державними діячами й ученими, як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, Мелетій Смотрицький, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка)... Саме в друкарні академії, яку теж заснував князь Острозький, побачили світ десятки перекладних та оригінальних богословських і світських книжок.

Як київський воєвода, князь Острозький активно прилучався й до політичного життя України. Так, коли Іван Підкова вирішив претендувати на молдавський престол, то найбільшого прихильника цієї ідеї він набув саме в особі князя Острозького. Той на власний кошт винайняв і спорядив два козацькі полки, одним з яких командував майбутній гетьман Яків Шах.

1582 року, під час чергового конфлікту між Січчю і Кримом, Василь-Костянтин Острозький сам сформував власне військо і вирушив на допомогу козакам. Туди ж таки, на Січ, подався з польськими військами і коронний гетьман Ян За-мойський. Тільки така сконсолідована підтримка січовиків зупинила наступ орди, яка вже досягла Дніпра і готувалася до нападу на козацьку твердиню.

За законами польської держави, кожен воєвода чи староста мав обов'язок під час війни йти на поклик короля з власним загоном. З історичних джерел відомо, наприклад, що за часів польсько-російської війни 1579-1580 рр. князь Острозький командував великим загоном, який називався козацьким, бо складався переважно з козаків. І цей загін досить успішно співдіяв з польською армією.

Коли 1592 року в Україні спалахнуло грізне й криваве повстання під проводом збіднілого польського шляхтича Криштофа Косинського, князь Костянтин Костянтинович Острозький досить швидко збагнув, що воно може перерости у велику, затяжну громадянську війну.

Причому, війну безглузду. Адже Косинський не був постаттю, здатною зрушити весь народ. До того ж, він не ставив собі за мету створення незалежної української держави, як того домагався, наприклад, князь Михайло Глинський.

Торкалося це повстання й особистих інтересів князя Острозького, Повстанці захопили замок у Білій Церкві, де старостою був його син Януш. Основні події повстання теж розгортались у володіннях Острозьких. Повстанці палили їм маєтки, вбивали челядь, грабували... Тож чи варто дивуватися, що князь Острозький став ініціатором формування ополчення, яке рішуче виступило проти повстанців? До речі, в переважній більшості своїй це ополчення українського князя складалося з українців. Отож маємо всі ознаки громадянської війни.

У першому ж бою, що спалахнув під волинським містечком П'ятки, ополчення розгромило війська Косинського, який втратив близько 3 тисяч убитими і всю артилерію. Розуміючи, що справу програно, Косинський повівся так, як не личило поводитись аристократові: він у буквальному розумінні припав перед князем до землі, благаючи змилуватись над ним.

І, нечувана річ, князь Костянтин Острозький помилував вождя повстанців. Помилував, незважаючи на все те лихе, якого зазнав його рід, на всі ті руйнації, що їх зазнали його маєтки. Він простив Косинському всі кривди. Зажадавши лише, щоб Косинський письмово присягнувся, що не підніматиме ще раз повстання. І пустив Косинського в білий світ. Хто ж може після цього закинути Острозькому, що він нібито люто придушив повстання? Закинути, власне, можна. Але спершу не завадило б завважити, наскільки гуманно повівся князь після битви з самим Косинським та його повстанцями, яких уже тоді міг винищити.

Втім, досить швидко з'ясувалося, що Косинський навіть і не мав наміру додержувати слова офіцера й шляхтича, яке давав, припадаючи до ніг переможця. Він знову зібрав загін повстанців і здійняв нову хвилю бунту. Про загибель його ми поговоримо згодом. Але відомо, що князь Острозький не був причетний до неї.

Зрештою, час довів, що князь Острозький мав рацію. Не можна було допустити роздмухування громадянської війни, коли на кордонах чатує орда. Щойно вщухло повстання, як двадцятитисячна армія татар напала на Україну і, грабуючи та випалюючи все на своєму шляху, дійшла аж до Волині. Але, знову ж таки, першим проти них виступив зі своїми козацькими полками Василь-Костянтин Острозький. І цього разу він знову продемонстрував яскраві якості полководця. Разом з іншими командирами ополчення, йому вдалося завдати татарам поразки і примусити повернутись до своїх улусів.

Закидають князеві К. Острозькому й те, що він не підтримав повстання під проводом С. Наливайка. Це не зовсім так. Він, звичайно, не сприяв повстанцям, одначе й не пішов проти них із такою рішучістю, як проти К. Косинського. Йому імпонувало, що наливайківці виступали проти положень Люблінської унії та відстоювали православ'я. Тобто мали хоч якусь позитивну, корисну для України програму.

Отож, гадаю, нам час позбуватися комплексу "класового підходу" до оцінки діяльності багатьох видатних діячів минувшини і, зокрема, визнати те місце князя Василя-Костянтина Острозького в нашій історії, яке він сам своєю діяльністю здобув і яке за справедливістю йому належить.

дубенська ікона, подарована храмові василем-константином острозьким

Схожі статті




Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч

Предыдущая | Следующая