Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

"Жодна ідея людства не здатна породити такої вулканічної лави масової самопожертви, як ідея національного відродження. В цьому з нею може зрівнятися хіба що релігійний фанатизм. Який у більшості випадків теж є завуальованою релігійними догматами формою боротьби тієї чи іншої нації або національно свідомої частини народу за своє національне самовизначення".

Богдан Сушинський

Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови.

іван підкова. гетьман українського козацтва, великий князь (господар) молдови.

За всіх часів на Запорізькій Січі з'являлися лицарі, що походили з чужинських земель, належали до інших народів і вір, але прагнули здобути бойовий гарт у лавах козацького війська, прославити своє ім'я під час козацьких походів. Саме до таких лицарів належав Іван Підкова.

Коли він прибув на Січ, історія не знає. Але відомо, що за часів гетьманування Богдана Ружинського він уже мав репутацію хороброго й тямущого у військових справах, і козаки наставили його полковником. Тож коли по смерті Ружинського постало питання про обрання нового гетьмана, козацьке коло гукнуло: "Підкову!". Національність і походження на Січі особливого значення не мали. Проте козаки знали, що Іван Підкова - з великокняжого (господарського) роду і, за деякими джерелами, двоюрідний брат тогочасного правителя Молдови.

А щодо прізвиська "Підкова", то дістав його через те, що, розважаючись, полюбляв розгинати і згинати підкови. Ну, міг, міг чоловік дозволити собі таку розвагу на Січі, де фізичну силу подеколи цінували вище за розум.

На час, коли пана Івана гукнули гетьманом, він уже мав досвід кількох походів проти кримських татар. Командував, зокрема, одним із загонів у війську гетьмана Ружинського, штурмуючи турецьку фортецю Іслам-Кермен (її іще називали Аслам-городом). Бував він і в морських походах до кримських берегів та визволяв з полону побратимів-січовиків. Поголос про нього як про одного з найтямовитіших командирів досяг Молдови, і частина боярів та простого люду покладала на нього надію, як на рятівника від турецької неволі.

Але турки живили інші наміри. Після загибелі Іона, що сталася за часів гетьмана Свирговського, султан посадив на молдавський трон господаря Петрила, що заприсягся дотримуватись про-турецької політики. Й ось тоді опозиційне настроєні бояри надіслали на Січ гінців, запрошуючи Івана Підкову повернутись до рідного краю та відвоювати собі трон господаря, який належав йому за династичними канонами.

З дипломатичних міркувань гетьман Підкова не міг втручатись у внутрімолдавські справи, стоячи на чолі Січі та маючи під рукою тільки запорожців. Отож почав набирати військо із добровольців поза Січчю. Коли воно було сформоване, до нього приєдналося 600 запорожців на чолі з кошовим отаманом Яковом Шахом. Підкова і його воїни-україн-ці розуміли, що коли вдасться відтіснити турків з Молдови, а на чолі цієї країни стануть люди, схильні до союзу з козаками, це не тільки полегшить долю України, а й докорінно змінить всю політичну ситуацію в прутсько-дніпровському регіоні.

Перша битва мала місце під тими ж таки Сороками, Об'єднавши свій загін із загоном повстанців, що домагалися повалення про-турецького режиму Петрила, Підкова розгромив турецько-молдавське військо. Його проголосили господарем Молдови. Після ще кількох перемог він урочисто ввійшов у столицю Молдови - Ясси.

До речі, в бою за Ясси козаки вдалися до оригінальної тактики. Коли війська вишикувалися на рівнині одне проти одного, турки почали розстрілювати козацьке каре з рушниць. Але перед кожним залпом, щойно помітивши димки при гнотах, козаки десятками падали на землю, вдаючи з себе забитих. Турки тішились: мають перед собою поле, встелене трупами. Хизувалися один перед одним: "Оце стрільці!". Та коли кинулися добивати "ще живих", "трупи" похапали шаблі, і стався грандіозний конфуз.

Такий перебіг подій дуже не сподобався турецькому султанові Амурату. Зібравши величезне військо, він повів його на Дунай. Наказав рушити туди й кримському ханові Магомет-Гїрею. І почав погрожувати війною Польщі. Підкова з козаками - це твої піддані, казав він Стефанові Баторію, тож погамуй їх, поки не пізно. А до молдавських справ не втручайся.

Що мав діяти в цій ситуації Іван Підкова? Він добре розумів, що вистояти проти турецько-татарського війська, мабуть, не вдасться. Понадто й частина боярів, прихильників Петрила, згуртувала нове військо та приєдналась до турків. Отже, крім зовнішнього ворога, з'явився ще й внутрішній, і турецьку агресію могла посилити також громадянська війна. Тож Підкові не лишалося нічого іншого, як звернутися до польського короля з проханням про допомогу. А ще він запропонував Стефану Баторію оголосити протекторат над Молдовою.

За інших обставин король з радістю пристав би на таке. Але розпочав у цей час Лівонську війну з Росією, і конче потребував союзу з Туреччиною, або хоч її нейтралітету. Не могла ж бо Польща воювати одразу проти двох могутніх імперій! Повагавшись, С. Баторій послав до Підкови свого особистого представника, брацлавського воєводу Яна Збаражського. Під слово честі короля, мовляв, ліпше зачекати кращого часу, той умовив господаря Молдови повернутися в Україну. Це повернення мало під собою ще й ту підставу, що на допомогу Петрилові прийшов зі своїми військами семигородський князь Христофор Баторій, брат польського короля Стефана Баторія. Тобто якогось ранку Підкова з подивом завважив, що має вже мало не пів Європи смертельних ворогів.

Залишивши Шаха на чолі свого війська в Молдові, Підкова з невеличким загоном охорони прибув до Львова, де на нього, нібито для особистої розмови, чекав король. Стефан Баторій не мав нічого проти колишнього гетьмана. Дії Підкови в Молдові цілком відповідали інтересам Польщі. Проте Туреччина вимагала кари для "самозванця", а як ні - війна. І королеві не залишалося нічого іншого, як заарештувати Підкову і віддати до рук ката. 1578 року на міській площі Львова славного лицаря запорозького, господаря Молдови стратили...

Підкова був надзвичайно популярним серед козаків. Страта колишнього гетьмана, сама підступність, з якою король, порушивши своє слово, заарештував його, викликали обурення серед козаків і значної частини цивільного населення України. Чимало дослідників сходяться на тому, що саме підступна страта Івана Підкови стала тією першою (а може, краще б сказати, останньою?) іскрою, яка розпалила ворожнечу між козаками й поляками, між Україною та Польщею.

Дивно, але чимало українців - навіть тих, що добре знають історію, - чомусь певні, що козаки й поляки ворогували завжди - від дня заснування Січі. Але це не так. До підступного вбивства Підкови, поляки й козаки здебільшого виступали на міжнародній арені як спільники. Багато польських шляхтичів ставали козацькими офіцерами, деякі з них були кошовими отаманами й навіть гетьманами. І тільки ця прикра подія стала руйнівним поштовхом до ворожнечі, а її, до того ж, підсилювали давні незгоди релігійного плану.

Та, з усім тим, у пам'яті народній Іванові Підкові пощастило значно більше, ніж багатьом іншим гетьманам, які й довше жили і звитяжніше воювали. Його й досі шанують в Україні як народного героя. Не забувають про нього і в Молдові.

Схожі статті




Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Предыдущая | Следующая