Контролінг - Давидович І. Є. - Б. Облік за неповною (вкороченою) собівартістю

Головною рисою даної системи обліку, яка відрізняє її від попередньої, є те, що на об'єкт калькулювання (продукцію, центр затрат тощо) відносяться лише ті затрати, які при вибраному підході розглядаються як такі, що безпосередньо зв'язані з даним об'єктом.

Обліку за неповною (вкороченою) собівартістю властива значна кількість переваг, а саме:

1. Фінансовий результат по всьому підприємству і за окремими видами продукції не залежить від вибору методу розподілу постійних затрат;

2. Можливість порівняння собівартості різних періодів лише в частині релевантних витрат; як наслідок - зміна структури підприємства, пов'язані з цим нерелевантні, непідконтрольні затрати не впливають на результат порівняння;

3. Врахування характеру поведінки затрат залежно від обсягу випуску продукціІ(виконання робіт);

4. Внаслідок врахування характеру поведінки затрат залежно від обсягу можливі:

- аналіз причин відхилень;

- оцінка мінімального критичного обсягу виробництва;

- оцінка ризику;

- планування затрат і результатів;

- оптимізація обсягу виробництва; - оптимізація структури випуску;

- ціноутворення у короткому періоді;

- контроль;

- вияв причинно-наслідкових зв'язків, тобто "важелів" управління витратами.

До недоліків даної системи обліку можна віднести те, що має місце при цьому занижена собівартість запасів, а також труднощі у розподілі постійних і змінних затрат (у довгостроковому періоді усі затрати перетворюються на змінні).

Система обліку за неповною собівартістю включає такі методи обліку затрат: простий "директ-костинг", облік покриття постійних затрат, облік покриття постійних затрат з відносними прямими затратами, облік планових граничних затрат.

Зупинимось на характерних особливостях кожного із наведених методів обліку затрат.

1. Простий "директ-костинг"

Головними рисами даного методу обліку слід вважати такі:

1. Поділ затрат на змінні і постійні (фіксується або у класифікації видів затрат, або у класифікації центрів затрат);

2. На продукцію відносяться лише змінні затрати, а на центр затрат відносяться лише змінні затрати на ведення основної діяльності даного центру затрат;

3. Прибуток вираховується як різниця, з одного боку, суми ціни певного виду продукції і змінних затрат на одиницю даного виду продукції, а з другого боку, - величини постійних затрат;

4. По кожному виду продукції обчислюється сума покриття (маржинальний дохід, маржинальний прибуток) як різниця ціни реалізації та змінних затрат на одиницю продукції;

5. Додаткові можливості;

-розрахунок планового і фактичного маржинального прибутку (доходу);

- розрахунок суми покриття по внутрішньофірмовому обороту (з використанням відповідних трансфертних цін);

- встановлення мінімально допустимого маржинального прибутку (доходу);

- багаторівневий "директ-костинг".

До переваг вказаного методу обліку, крім тих, що характерні для всієї системи неповної собівартості, слід віднести ще й такі:

- відносна простота (немає необхідності розподілу постійних затрат на продукцію і на центри затрат);

- інформація для ціноутворення у короткостроковому періоді (нижня границя ціни у короткостроковому періоді дорівнює змінним затратам).

Недоліками даного методу вважають:

- відсутність інформації для ціноутворення у довгостроковому періоді;

-ринкова ціна на продукцію не завжди відома, що веде до труднощів у плануванні маржинального прибутку (доходу),

- можлива нелінійна функція затрат,

- наявність серед постійних затрат таких, які можна безпосередньо віднести на конкретний виріб.



Схожі статті




Контролінг - Давидович І. Є. - Б. Облік за неповною (вкороченою) собівартістю

Предыдущая | Следующая