Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Дмитро Донцов (1889-1979)

Український публіцист, літературний критик, громадсько-політичний діяч. Йому належать праці "Історія розвитку української державної ідеї" (1917), "Мазепа і мазепинство" (1919), "Підстави нашої політики" (1921), "Націоналізм" (1926), "Дух нашої давнини" (1944), "Хрест проти диявола" (1948), "Правда прадідів Великих" (1953), "Московська отрута" (1955), "За яку революцію" (1957), "Дві літератури нашої доби" (1958), "Незримі скрижалі Кобзаря" (1961), "Хрестом і мечем" (1967), "Клич доби" (1968). Донцов починав як соціаліст, але згодом зневірився у марксистських теоріях і став послідовником Ф. Ніцше, однак постійно підтримував утопічну ідею насильницьким шляхом дати особистості цілковиту свободу і став фундатором державотворчої ізоляції "чинного" націоналізму.

У праці "Націоналізм" він обгрунтував власний підхід до утвердження нації, наголосивши на необхідності цілеспрямованого виховання національно наснажених людей, які б визнавали моральним і етичним лише те, що утверджує націю. Обгрунтовуючи необхідність перетворення національної ідеї на націоналістичну, Донцов прагнув витворити українську ідеологію, піднести "стяг, навколо якого гуртувалася б ціла нація". Він не приховував свого захоплення більшовиками, фашистами, янкі, вважаючи їхні підходи прийнятними у боротьбі за державність. Головним у житті окремої людини, на його думку, є не інтелект, а воля з її виявами самолюбства, ненависті, любові тощо. Позитивним Донцов вважав ірраціоналізм, експансію, насильство і фанатизм, проповідуючи створення "нової людини", яка б горіла любов'ю до своєї нації, визнавала моральним лиш те, що зміцнює її силу та забезпечує зростання.

Оцінюючи драматичні для української нації події 1917-1920 рр., Донцов покладав відповідальність за її поразку на "націоналізм загибелі, або провансальство", який сповідували, на його думку, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, інші українські мислителі й громадсько-політичні діячі ліберально-демократичного спрямування. Таке "провансальство", вважав він, призвело не тільки до приниження нації, відведення їй плебейського місця серед інших народів, а поступово й "до автономізації поняття нації, до її заперечення, до певного відкидання моменту боротьби...". Ліберальному (культурному) націоналізму Донцов протиставляв витворений ним "чинний" націоналізм. Інтелектові в ньому протиставляється "воля до життя" і "воля до влади"; знанням і раціоналізму - ірраціоналізм і романтизм; вселюдському розумінню свободи - ідея боротьби, експансії і насильства; скептицизму й відсутності віри - догматизм, винятковість, твердість і фанатична віра в "свою правду"; ліберальному демократизму - інтереси нації будь-якою ціною.

Схожі статті




Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Дмитро Донцов (1889-1979)

Предыдущая | Следующая