Історія України - Лазарович М. В. - Встановлення більшовицької влади

13.1. Українські землі в умовах насадження комуністичного режиму та втягнення до складу СРСР

Після поразки визвольних змагань 1917-1921 pp. Україна на тривалий час втратила свою національну державність, знову потрапивши в задушливі обійми Росії, на цей раз "червоної". Почався період терору, голодоморів, насильницької денаціоналізації тощо.

Встановлення більшовицької влади

Встановлення влади на українських землях виявилося для більшовиків нелегкою справою. Перші їхні два походи на Україну були невдалими: 1-й радянський уряд проіснував тут з кін. 1917 по квітень 1918 p., а 2-й - з кін. 1918 по вересень 1919р. Після поразки наприкін. літа 1919 р. один із провідних керівників більшовицької Росії Л. Троцький зазначав:"Ні для кого не є секретом, що зовсім не Д єні кін змусив нас покинути межі України, а грандіозне повстання, що підняло проти нас українське сите селянство. Комуну, "чрезвичайку", продовольчі загони, комісарів і євреїв зненавидів український селянин до глибини своєї душі. В ньому прокинувся вільний дух, який дрімав сотні років; нині він кипить, вирує, як грізний Дніпро на своїх порогах ". Тому, збираючись у черговий раз завойовувати Україну, більшовики змушені були врахувати свої попередні помилки, насамперед - насадження колективізації та ігнорування українського націоналізму.

Створення 21 грудня 1919 р. третього радянського уряду супроводжувалося патріотичною риторикою на кшталт: "Знову постає з мертвих вільна і незалежна Українська соціалістична радянська республіка"(назва Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) існувала протягом 1919-1936 pp. За конституцією Радянської України, прийнятою ЗО січня 1937р., встановлювався інший порядок означень в офіційній назві держави: Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР)) та запевненнями про припинення колективізації реквізицій. Проте було б наївним вважати, що саме ці облудні маневри зробили податливим розбурхане українське суспільство. Тим більше, що більшовики й далі продовжували забирати в селян зерно, правда, стверджуючи, що воно "не для Росії, а для бідних українських селян, для робітників і Червоної армії, що вигнала Денікіна з України". Згаданий вже Л. Троцький наприкін. 1920р. відкрито стверджу вав: "Радянська влада протрималася на Україні до сих пір (і протри малася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і червоної армії". Про це ж свідчать і слова Х. Раковського, голови маріонеткового Раднаркому України, котрий цинічно, але правдиво визнавав, що боротьбу за Україну веде виключно російський пролетаріат в Україні і російська радянська влада. Ще влучніше висловився головнокомандувач Східного фронту в Україні полковник Муравйов, заявивши в кін. січня 1918 р.: "Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, і там, де її встановлюємо, всеціло підтримуємо її силою цих багнетів". Отже, остаточна перемога більшовицького режиму в Україні була забезпечена не чим іншим як збройною силою Радянської Росії, яка на весну 1920р. нараховувала майже 3,5 млн солдатів під командуванням 50 тис. колишніх царських офіцерів. Але й за таких умов українці, за словами Я. Грицака, воліли розмовляти з більшовиками крізь приціл рушниці. До серпня 1921 р. 15-тисячна армія Н. Махна контролювала окремі регіони в центрі та на півдні України. Крім того, у 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанських загони, які налічували від 20 до 500 осіб у кожному. Деякі з них проіснували аж до кін. 1920-х років.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Встановлення більшовицької влади

Предыдущая | Следующая