Історія України - Лазарович М. В. - Посилення більшовицької загрози

20 листопада Центральна Рада прийняла свій Третій Універсал, що пролунав у святковій атмосфері біля пам'ятника Б. Хмельницькому і був освячений молебнем у Софіївському соборі. Зміст Третього Універсалу не повною мірою відповідав тогочасним патріотичним настроям широких верств українства. У цьому документі йшлося про встановлення Української Народної Республіки, яку українське населення, зарубіжні дипломатичні місії розуміли як проголошення незалежності Української держави. Це була деяка політична модифікація автономного статусу України в складі єдиної Російської республіки. Незрозуміло тільки, про яку Росію йшла мова. Адже Україна не визнавала більшовицької влади, а демократична Росія вже не існувала.

Відповідно до Третього Універсалу верховним законодавчим органом УНР залишалась Українська Центральна Рада, до складу якої входили і представники національних меншин України. Вищим виконавчим органом був Генеральний секретаріат. Було визначено державні кордони УНР, які охоплювали й Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії та Таврію. Питання приєднання інших земель - Холмщини, частини Курської та Воронезької губерній, де українське населення становило більшість, мало бути розв'язане згідно з волею їх мешканців. Підтверджено такі демократичні принципи: свободи слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари, амністію для всіх політичних в'язнів, справедливий суд. Універсал установив 8-годинний робочий день, визнав право контролю уряду та робітників над промисловістю, проголосив право національних меншин на національно-персональну автономію, а також реформу місцевого самоврядування. У галузі земельних відносин було оголошено про скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх "земельним комітетам, обраним народом". Принципи, сформульовані в цьому документі, було розвинуто й закріплено в окремих законах У HP. Зокрема, на поч. грудня 1917 р. було ухвалено низку законів про реорганізацію судів, про народні ради для євреїв, а 9 січня 1918 р.- закон про охорону прав національних меншин України.

Здійснюючи багатогранну державотворчу діяльність, Центральна Рада та її уряд мали значну підтримку народних мас. Протягом першого місяця після більшовицького перевороту в Петрограді вони користувалися в Україні найбільшим впливом. Переконливим підтвердженням цього стали результати виборів до Всеросійських установчих зборів, які відбулися в кін. листопада 1917 р. Більшовики одержали 10 % усіх голосів, а українські партії - майже 75 %. У цій ситуації більшовики зробили спробу здобути владу шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Та коли він 17 грудня 1917р. почав у Києві роботу, виявилося, що із 300 діючих в Україні рад на ньому було представлено лише 49. Більшість із 2,5 тис. учасників з'їзду становили селяни. З'їзд підтвердив волю українського народу, виявлену на виборах до Установчих зборів, і висловив довір'я Центральній Раді.

Посилення більшовицької загрози

Делегати-більшовики чисельністю 124 чол. не підкорилися рішенням більшості з'їзду і покинули його, переїхавши до Харкова, де саме тоді працював III з'їзд Рад Донецько-Криворізького басейну. 77 делегатів на нього послали всього 46 із 140 рад регіону. Об'єднавшись, ці дві групи вирішили конституюватися як І Всеукраїнський з'їзд Рад. На другий день своєї роботи, 25 грудня 1917р., він проголосив встановлення в Україні радянської влади. Цей з'їзд не відображав волю українського народу. Він спирався на 10 % виборців - в основному російськомовне населення, яке працювало па підприємствах не національного, а всеросійського значення. Таким чином, радянська влада в Україні прагнула стати владою меншості над більшістю.

На противагу Українській Народній Республіці в Харкові було проголошено утворення Української Радянської Республіки (певний час вона також називалася Українською Народною Республікою) та її уряду - Народного секретаріату, до складу якого увійшли Артем (Ф. Сергєєв), Є. Бош, В. Затонський, М. Скрипник та ін. Новоутворений більшовицький уряд негайно визнав У країну федеративною частиною Росії, поширив на її території чинність декреті в російського Рад наркому (Ради народних комісарів - уряду Радянської Росії) і скасував усі закони й розпорядження Центральної Ради, звинувативши її в антинародній, дрібнобуржуазній політиці. Народний секретаріат дозволив також вивозити хліб з України до Росії. Більшовицькі організації в Україні розгорнули серед широких мас українства величезну агітацію, спрямовану проти Центральної Ради. Сприятливий грунт для цього створили помилки в діяльності Генерального секретаріату.

Український уряд виявляв нерішучість у розв'язанні основних соціально-економічних завдань. Землі конфіскувалися та передавалися до рук селян повільно. Страждаючи від нестачі грошей, УНР зберігала в недоторканності стару банківську систему. Не було встановлено належного контролю над виробництвом. Збереглися старий судовий апарат, старі законодавство, система освіти і навчання.

Не дивно, що з Росії в Україну почали втікати (і знаходили тут підтримку) залишки панівних верств. Більшовикам це, звичайно, не могло сподобатись. Україна мимоволі ставала оплотом усіх антибільшовицьких сил. Назрівав конфлікт між нею і більшовицькою Росією.

Знайшовся й привід. У Києві дислокувалися деякі більшовицькі військові частини, діяли більшовицькі організації. Спочатку вони були лояльні до української влади, але з часом почали агітувати проти Центральної Ради. Тоді, після кількох спроб примусити їх розійтися по домівках, було прийнято рішення роззброїти більшовицькі частини і вислати їх за межі України.

Другим приводом для Радянської Росії послужило ставлення українського уряду до донських козаків, які виступили проти більшовиків і почали збирати на Дону свої військові сили. Донські козаки, які перебували на фронті, для повернення додому мали найближчий шлях - через Україну. Уряд УНР зайняв нейтральну позицію. Тоді більшовицька Рада народних комісарів (РНК) 17 грудня 1917 р. пред'явила ультиматум українському урядові за підписом своїх лідерів В. Леніна та Л. Троцького, що, на словах "визнаючи" УНР, був втручанням у її внутрішні справи. Він містив 4 вимоги до Центральної Ради: відмовитися від дезорганізації фронту (йшлося про утворення Українського фронту); не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон; пропустити більшовицькі війська на Південний фронт; припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. У разі неприйняття даних вимог протягом 48 год. РНК оголошував Центральну Раду "в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні".

Виходячи з того" що Україна є суверенною республікою і ніхто не має права втручатися в її внутрішні справи, Центральна Рада 18 грудня 1917р. відхилила ультиматум. Це призвело в кін. грудня 1917 р. до українсько-більшовицької війни.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Посилення більшовицької загрози

Предыдущая | Следующая