Історія України - Лазарович М. В. - Преса та видавництво

Пожвавлення національно-визвольного руху на поч. XX ст. викликало вихід української преси, якої у Наддніпрянщині до 1905 р. фактично не було. Перша українська газета в Східній Україні "Хлібороб" (м. Лубни) почала виходити в 1905 р. після вибуху першої російської революції. Оскільки не було дозволу уряду, після виходу п'яти чисел її закрили. У 1905 р. в Полтаві побачили світ перші числа щотижневого журналу "Рідний край". Найважливішими серед наступних українських періодичних видань з 1906 по 1914р. були газета "Громадська думка", потім "Рада". З ними співпрацювали Д. Дорошенко та С. Петлюра. У1906 р. у Східній Україні виникли нові періодичні видання: у Києві - газета "Боротьба", журнали "Шершень", "Нова громада", "Українське бджільництво", в Одесі - газети "Народна справа", "Вісті", в Харкові - газети "Слобожанщина ", "Правда", у Катеринославі - " Запоріжжя ", "Добра порада ", у Чернігові - " Десна". Усього на Наддніпрянщині в 1913 р. виходило 19 україномовних періодичних видань, у той час як російських - 226, польських - 234, вірменських - 21, єврейських -13. А коли почалася Перша світова війна, царський уряд взагалі заборонив українські газети і журнали.

Лише після Лютневої революції українська преса не лише відновила статус-кво, а й значно розширила свої можливості. Так, упродовж 1917 р. у Наддніпрянщині виходило 63 періодичні видання. Популярністю серед читачів користувалися газети "Нова Рада", "Робітнича газета", "Народна воля " та ін.

Серед періодичних видань, що виходили в Західній Україні, найзначнішим був " Літературно-науковий вісник" (1898-1914), заснований у Львові НТШ. Часопис відіграв велику роль у консолідації літературно-громадських сил України. І. Франко майже десять років був його головним співробітником і редактором. До редакційної колегії входили також В. Гнатюк і О. Маковей. Це визначило демократичне спрямування журналу. У "Літературно-науковому віснику" друкували свої твори Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, П. Грабовський, Г. Хоткевич, А. Кримський. Журнал публікував у перекладі українською твори зарубіжної класики. 1907 р. редакцію журналу, яку очолював М. Грушевський, було переведено зі Львова до Києва.

Розвивалося українське книговидавництво. Щоправда, в Наддніпрянській Україні необхідні умови з'явилися лише з початком Української революції. В цей час активну діяльність роз в и ну л и такі видавництва, як "Українська школа", "Вік", "Час", "Сіяч" та ін. Заданими Головної книжкової палати, в 1917 р. було видано понад 1 тис. різних книжок рідною мовою.

Головними українськими центрами видавництва в Галичині були НТТІІ і "Просвіта", які продовжували активну працю для підвищення рівня національної свідомості українства. На поч. XX ст. тривала діяльність у Львові "Українсько-руської видавничої спілки", активну участь у роботі якої брали І. Франко і В. Гнатюк. Спілка видавала кращі твори української та зарубіжної літератури. З часу заснування (1899) до 1917 р. вона випустила бл. 600 назв художніх і науково-популярних книг. Українське педагогічне товариство видавало газети "Учитель", дитячий журнал "Дзвінок", шкільні підручники, науково-популярні, освітні книжки для молоді, навчальні карти тощо.

Театр

Не зважаючи на важкі умови на поч. XX ст. продовжував діяти український театр у Східній Україні. Численні українські трупи, переслідувані утисками і свавіллям царської адміністрації, гнані матеріальними нестатками, мандрували по всій Україні і просторах Російської імперії, позбавлені змоги десь зупинитися на постійну роботу. Саме тому в репертуарі багатьох українських труп переважали низькопробні водевілі, розраховані на невибагливих глядачів. Передові діячі українського театрального мистецтва і літератури рішуче боролися проти занепадництва, халтури й ремісництва на театральній сцені.

У період революції 1905-1907 pp. зростає громадське значення театру як трибуни для пропаганди передових ідей. Нерідко театральні вистави перетворювалися на антиурядові демонстрації! маніфести. Тимчасове послаблення в роки революції обмежень щодо українського друкованого слова і театру створило сприятливіші умови для розвитку українського театрального мистецтва. Важливим завоюванням передової громадськості був перший стаціонарний український театр, який організував 1907 р. М. Садовський у Києві. Згодом М. Заньковецька і П. Саксаганський взялись організовувати Український художній театр на зразок Московського художнього театру. Але завадили брак коштів і війна.

Провідне місце в театральному житті України на поч. XX ст. займали колективи акторів, які очолювали корифеї української сцени 11. Сакса ганський, І. Карпенко-Карий, М. Садовський. Періодом найвищого творчого піднесення трупи П. Саксаганського - І. Карпенка-Карого були 1900-1903 pp., коли в ній об'єдналося блискуче сузір'я видатних майстрів української сцени - М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий та М. Заньковецька. У репертуарі трупи тоді було бл. 60 п'єс - кращі зразки української класичної драматургії.

У 1901 -1905 pp. трупа поставила п'єси "Хазяїн", "Житейське море", "Суєта" І. Карпенка-Карого, "Супротивні течії", "Нашествіє варваров", "Конон Блискавиченко" М. Кропивницького, "Украдене щастя" І. Франка, "Лісова квітка" Л. Яповської, оперу Б. Підгорецького "Купальна іскра ". Особливий успіх випав на долю вистави за комедією І. Карпенка-Карого "Суєта", яку в жовтні 1907 р. показали 150-й раз - явище небачене для тогочасного українського театру. Цей успіх забезпечили тематична новизна твору і висока мистецька досконалість виконавців.

Діяльну участь у творенні українського театрального мистецтва брали визначні майстри сцени Г. Затиркевич-Карпинська, Л. Ліпицька, Г. Борисоглібська, Ф. Левицький, І. Замичковський, І. Мар'янонко, а також вихованці класичної театральної школи митці молодшого покоління О. Курбас, Г. Юра, Є. Коханенко, А. Бучма, Д. Козачківський, Б. Романицький та багато ін. З російської сцени неукраїнську перейшли відомі режисери О. Загоров, О. Смірнов, О. Іскандер, Б. Кржевецький.

У Західній Україні, продовжував діяльність театр "Руської бесіди". Завдяки провідним акторам А. Осиповичевій, І. Рубчаку, К. Рубчаковій, В. Юрчаку, а також режисеру І. Стаднику театр залишався на високому професійному рівні. У його репертуарі були кращі зразки вітчизняної і зарубіжної драматургії. Театр здійснив постановку "Хазяїна" І. Карпенка-Карого, "Украденого щастя" І. Франка, "Запорожця за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського, "Катерини" М. Аркаса, а також "Проданої нареченої" Б. Сметани, "Урієля Акости" П. Гудкова, "Сільської честі" Б. Масканьї.

Міцніли зв'язки західноукраїнського театру з театром Наддніпрянської України. 1905 р. до Львова приїхав К. Садовський, який запросив працювати тут зірку української сцени М. Заньковецьку й згуртував колектив інших талановитих акторів. Побачили світло рампи постановки української народної драми "Бурлаки", п'єси І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля", "Суєта", "Хазяїн", "Сто тисяч", кращі драматичні твори М. Старицького, О. Островського. Значно зросла майстерність акторів і режисерів. Чимало їх стали незабаром відомими діячами українського театру.

Значно активізувалося театральне життя з початком Української революції. Зокрема наприкінці 1917 р. виник український театр в Одесі. Помітною подією в історії національної культури став "Молодий театр", який у тому ж році заснував і очолив Лесь Курбас. Усе було незвичне в організації цього театру: і те, що він об'єднував акторів із закінченою театральною освітою, і те, що з самого початку було сформульовано його творчу платформу, і те, що трупа була юридично оформлена й мала затверджений статут, який регламентував права художньої ради, права та обов'язки режисера. Навесні 1919 р. цей колектив, який складався в основному з молодих митців, злився з театром ім. Т. Шевченка. Однією з кращих вистав об'єднаного колективу була інсценізація поеми великого Кобзаря "Гайдамаки" (автор інсценізації та постановник - Л. Курбас). На сцені цього театру виросли такі видатні українські митці, як художник А. Петрицький, актори Г. Юра, В. Чистякова, В. Василько, О. Ватуля, П. Самійленко, П. Долина та ін.

За часів Гетьманату було створено Державний драматичний театр. Тоді ж почав діяти Державний народний театр під керівництвом П. Сакса ганського, де працювали М. Заньковецька, Г. Затиркевич-Карпинська, І. Замичковський, інші видатні митці.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Преса та видавництво

Предыдущая | Следующая