Історія України - Лазарович М. В. - Перший Універсал Центральної Ради

Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої сили в Україні, Центральна Рада 23 червня 1917 р. видала Перший Універсал до українського народу, який був зачитаний на Другому військовому в'їзді у Києві. У цьому урочистому акті проголошувалося: "Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!.. Хай буде Україна вільною. Не відділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям... Ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя". Зазначалося також, що тільки всенародно обрані Українські установчі збори (сейм) мають право ухвалювати в Україні закони.

Вслід за цим на пропозицію Української партії соціалісті в-революціонерів було утворено Генеральний секретаріат Центральної Ради - виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив Володимир Винниченко. Він одночасно був затверджений генеральним секретарем внутрішніх справ. Генеральними секретарями стали також С. Єфремов (згодом - О. Шульгин), Х. Барановський, С. Петлюра, Б. Мартос, В. Садовський, І. Стешенко, М. Стасюк, а генеральним писарем - П. Христюк. У першому українському уряді п'ять місць займали соціал-демократи, соціалісти-революціонери - два, соціалісти-федералісти - одне. Із дев'яти членів уряду був один безпартійний - кооператор.

Стан справ в Україні, зокрема проголошення Першого Універсалу, занепокоїв російські офіційні кола в Петрограді. 11 липня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським. Вона провела переговори з українськими представниками в складі М. Грушевського, В. Винниченка і С. Петлюри. У результаті було досягнуто порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом. Міністри Тимчасового уряду визнали право України на автономію та погодилися з тим, щоб Центральна Рада! Генеральний секретаріат стали крайовими органами влади в Україні. Центральна Рада у свою чергу визнавала майбутні Всеросійські установчі збори і до їх скликання зобов'язувалася не здійснювати ніяких таємних заходів щодо встановлення автономії України.

Під час переговорів було вирішено проблему представництва в Центральній Раді національних меншин. Неукраїнським партіям та організаціям виділили 30 % місць. Передбачалось обрати новий склад Генерального секретаріату, до якого також увійшли б представники національних меншин.

Другий Універсал Центральної Ради

Таким чином, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України, Тимчасовий уряд після тривалих переговорів з представниками Центральної Ради наважився на угоду. Але під тиском Тимчасового уряду від проголошених у Першому Універсалі принципів відступила і сама Центральна Рада. У Другому Універсалі, схваленому 16 липня 1917р., вона заявила про визнання Всеросійських установчих зборів, які мали встановити автономію України, і відсутність наміру відокремлюватися від Росії: "Ми, Центральна Українська Рада, стоячи, як все, за тим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усіма її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдності її демократичних сил, із задоволенням приймаємо заклик правительства до єдності... Зважаючи, що утворення краєвого органу тимчасового правительства на Україні забезпечує бажане наближення управи краєм до потреб місцевого населення в межах, можливих до Установчих Зборів, і думаючи, що доля всіх народів Росії тісно зв'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче відкидаємо проби самочинного здійснювання автономії України до Всеросійських Установчих Зборів".

Отже, тези про волю України і про те, що український народ сам творитиме своє життя, проголошені в Першому Універсалі, у Другому були фактично заперечені. Цей політичний компроміс ослабив авторитет Центральної Ради, посіяв у свідомості широких мас недовір'я до свого парламенту.

Продовжуючи державотворчу діяльність, Центральна Рада на підставі домовленостей з міністрами Тимчасового уряду уклала "Статут Вищого Управління України". Однак новий кабінет міністрів Росії на чолі з О. Керенським не затвердив його. Замість Статуту, який українці вважали рівнозначним конституції, було отримано Інструкцію Тимчасового уряду, у котрій права автономії

України значно обмежувалися. Генеральний секретаріат було названо органом не Центральної Ради, а Тимчасового уряду. До компетенції Генерального секретаріату не входили військові справи, транспорт, міжнародні зв'язки, продовольчі справи, пошта й телеграф. Призначати урядовців він теж не міг. До сфери влади Секретаріату входили лише 5 із 9 українських губерній: Київська, Волинська, Подільська, Полтавська і частково Чернігівська.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Перший Універсал Центральної Ради

Предыдущая | Следующая