Історія України - Лазарович М. В. - Причини революції

6.1. Причини та передумови національно-визвольних змагань українців

Різке загострення соціально-економічних суперечностей в Україні наприкін. 40-х років XVII ст. привело до великого повстання 1648 р., яке невдовзі переросло в Національно-визвольну революцію українського народу 1648-1676 pp.

Причини революції

Найголовнішими причинами національно-визвольних змагань українців проти польсько-шляхетського режиму в Україні були такі.

1. "Ординація") 1638 р., у результаті якої правлячі кола Речі Посполитої обрали курс на обмеження прав, а в перспективі - на ліквідацію козацтва як стану українського суспільства. Реєстрове військо втратило давню самоуправу: на його чолі мав стояти не виборний гетьман, а польський комісар; так само полковники мали бути зі шляхти і для їх охорони служила прибічна гвардія з найманців. Реєстр зменшено до 6 тис. чол., а решта мала повернутися в підданство до своїх панів. Міщанам і селянам заборонено зватися козаками і віддавати своїх доньок заміж за козаків. На Запоріжжя можливо було переходити лише за окремим дозволом. Так козаччина дійшла до критичного моменту - бути чи не бути.

2. Зростання експлуатації українського селянства внаслідок стрімкого поширення фільварково-панщинної системи господарства, особливо в південних і східних регіонах України. Сучасник зазначав: "Селяни тут надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину своїми кіньми і працею власних рук. Крім того, залежно від розмірів наділу повинні давати відповідну кількість зерна, безліч каплунів, курей, гусей і качок перед Великоднем, Зеленими Святами і на Різдво. До того ж мають возити своєму панові даром дрова та відбувати багато інших робіт, яких не мали б робити. Ще вимагають від них грошових податків, крім того, десятину з баранів, поросят, меду, усіляких плодів, - а ще три роки - й третього волика. Одне слово, селяни змушені віддавати своїм панам усе, що тим лише заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у таких тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям; такою великою є необмежена свобода польської шляхти (яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни потрапляють у ярмо до такого пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжани на галері..." Справжнім лихом для українського народу були орендарі, як правило, євреї, що "обліпили " своїми шинками всі села і міста. Особливо нещадної експлуатації зазнавало українське селянство, передусім бідніше, яке вони безжально споювали й обдирали, перетворюючи в деморалізовану, безземельну масу. Московський посол Кунаков, аналізуючи причини повстання 1648 р., у своєму донесенні урядові серед іншого зазначав: "Крім того, була Черкасам (українцям. - Авт.) руїна від жидів, що держали в їх сторонах аренди від панів. Ті жиди Черкасів грабували і всяко над ними знущалися. Як тільки котрий Черкащени її викурить горілки, або зварить пиво або мід, не сказавши жидові, або перед жидом почне говорити, не знявши шапки, - жиди чіплялися до цього, як за зневагу, грабували і руйнували, маєток відбирали, жінок і дітей силоміць забирали на роботу".


3. Посилення національно-релігійного гноблення українського народу. Польські магнати, особливо після Берестейської унії, силою насаджували в Україні католицизм і уніатство, утискували православних і їхню віру, захоплювали й руйнували церкви та монастирі, проводили дискримінаційну політику у сфері мови, освіти, культури. Православні українці послідовно усувалися від участі в міському самоуправлінні, їм чинилися постійні перешкоди при вступі до цехів, у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею. В умовах загострення національно-визвольної боротьби польські каральні органи вдавалися до елементів етнічних чисток, винищуючи українців тільки тому, що вони були українцями.

Отже, антиукраїнська політика польських правлячих кіл призвела до загального незадоволення усіх верств українського суспільства. Головною рушійною та керівною силою революції виступило козацтво. Активну участь у боротьбі взяли селянство, міське населення, значна частина української шляхти й православного духовенства.

Богдан Хмельницький

Визвольну боротьбу українського народу очолив Богдан Хмельницький (1596-1657). Він походив із сім'ї дрібної української шляхти. Був освіченою людиною, закінчив Львівський єзуїтський колегіум. Знав кілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. Деякий час служив у реєстровому козацькому війську, воював з турецько-татарськими ордами і після битви під Цецорою (1620 р.) два роки перебував у полоні в Туреччині. Повернувшись, Хмельницький займав посаду військового писаря, потім сотника Чигиринського полку. Він володів невеликим маєтком - хутором Суботовим поблизу Чигирина. Був одружений з донькою заможного переяславського купця Ганною Сомко, мав четверо дітей: Катерину, Олену чи Степаниду, Тимоша та Юрка.

У 1646 р. Хмельницький на запрошення французького уряду разом з Іваном Сірком і запорізькими козаками брав участь у воєнних діях на боці Франції проти Габсбургів.

Безпосереднім приводом до виступу Хмельницького проти Польщі була особиста образа, якої йому завдав чигиринський підстароста Данило Чаплінський. Він захопив родинний хутір Хмельницького в Суботові, майже до смерті побив його наймолодшого сина та викрав кохану жінку Богдана Олену, з якою той збирався одружитися (на цей час перша дружина Хмельницького Ганна Сомко померла). Намагання Хмельницького знайти управу на Чаплінського в польському суді не дали ніяких результатів. Король також нічим не допоміг Богданові, але принагідно вказав на роль шаблі при самообороні.

На думку дослідників, вже починаючи з 1646 р. група козаків, очолювана чигиринським сотником Б. Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Протягом 1646-1647 pp. до керівного центру входили сотники Вешняк, Бурляй, Гиря, Топига, колишні полковники Нестеренко і Клиша, Кривоніс, брати Нечаї та ін. Для реалізації задуму Б. Хмельницький та його соратники намагалися скористатися намірами короля Владислава IV залучити козаків до війни з Туреччиною та Кримом. У серпні - вересні 1647 р. проводяться таємні ради для обговорення планів повстання. Приймається рішення розпочати його в листопаді, коли коронний хорунжий А. Конєцпольський мав вирушити у пониззя Дніпра проти татар. Однак раптова поява Очаківської Орди та зрада з боку чигиринського осавула Пешти зірвали виступ. Хмельницького було ув'язнено. Вирвавшись за сприяння свого кума Михайла Кричевського на волю, він у кінці грудня з кількома десятками осіб негайно подався на Запорізьку Січ. В історії України розпочиналася нова доба.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Причини революції

Предыдущая | Следующая