Історія України - Коваль М. В. - Позиція українських партій

Трудовий конгрес. Тим часом майже усунуті від влади політичні партії дискутували про те, який лад треба встановлювати в Україні. На початку січня 1919 р. відбувся черговий з'їзд партії,-яку формально можна було б назвати урядовою - українських соціал-демократів. На ньому розгорілися гарячі суперечки між прихильниками радянської форми влади і захисниками загального виборчого права. Голова Директор/і' В. К. Винниченко, хоча й з певними застереженнями, виступив проти організації політичної влада у формі Рад. Він вважав, що Ради захищають інтереси міського пролетаріату, а тому проголошення України республікою Рад викличе конфронтацію з переважною частиною населення - селянством. До всього, на його думку, однаковий з Росією суспільно-політичний лад загрожував Україні втратою суверенітету.

Голова уряду УНР В. М. Чехівський, навпаки, захищав радянську форму політичної влади і стверджував, що слабість Центральної Ради була зумовлена відсутністю кістю територіальних баз на місцях у формі Рад. Вія відстоював Ради в "чистому, неопоганеному вигляді", тобто багатопартійні, а не спотворені диктатурою однієї партії. Дивним чином він робив протилежний Винниченковому прогноз у разі встановлення однакового з Росією політичного ладу: вважав, що це збереже за Україною її незалежність.

З'їзд, одначе, залишився на традиційно демократичних позиціях партії. Більшість делегатів висловилася проти встановлення робітничої диктатури у формі Рад, за скликання парламенту і органів місцевого самоврядування на основі загального виборчого права. Прибічники Рад заявили, що утворять фракцію незалежників. Петлюра був на фронті й не взяв участі в роботі з'їзду, але заявив, що підтримує його рішення.

У січні 1919 р. відбулася також конференція українських есерів, яка утворила самостійну партію. М. Грушевський брав активну участь в її підготовці, але не побажав увійти до керівництва. Конференція відзначила, що українська революція з національно-політичної розвинулася в соціальну, а тому влада повинна перейти до класових органів - Рад селянських і робітничих депутатів. На відміну од соціал-демократів, які вважали Ради органами диктатури робітничого класу, українські есери наполягали на тому, щоб селянство мало в них представництво, яке відповідало б його соціально-економічному значенню в житті суспільства. Тут їхня позиція різко розходилася з позицією більшовиків. УПСР відмовлялася од відповідальності за урядову політику, оскільки не могла вплинути на неї, але дозволила своїм членам увіходити в урядові органи.

Ліві українські есери разом із незалежницькою фракцією соціал-демократів зайшли у відкриту конфронтацію з Директорією. Ще під час гетьманщини ліві есери утворили Головний революційний комітет у складі М. Шинкаря, Г. Михайличенка, О. Шумського та ін. Організовуючи селян на повстання проти гетьманців і окупантів, вони і в новій політичній ситуації не припинили боротьби, тепер уже проти режиму Директорії. Петлюрівці вважали цих своїх ворогів, які були названі трохи пізніше "боротьбистами", дуже небезпечними. Вони "збільшовизовували" війська.

Ще наприкінці грудня 1918 р. під тиском політичних партій Директорія висунула пропозицію скликати Конгрес трудового народу України з метою організації влади. Право обирати делегатів надавалося тільки представникам трудящих класів. Петлюра хотів обійтися без цього законодавчого органу й стояв за зміцнення виконавчої влади в її мілітаризованих формах, але все-таки підписав відповідну декларацію разом з іншими членами Директорії. Було намічено обрати 528 делегатів за класовою ознакою, поміж них 377 від селян, 118 - від робітників і 33 - від трудової інтелігенції. Додаткові 65 місць надавалися представникам ЗУНР. Делегатські місця розподілялися між дев'ятьма губерніями України, Холмщиною і Підляшшям, а також профспілками залізничників та поштово-телеграфних працівників, які мали особливі заслуги в поваленні гетьманського режиму. Вибори відбувалися по куріях - на повітових селянських з'їздах, губернських робітничих з'їздах трудової інтелігенції.

16 січня 1919 р., коли виборча кампанія ще тривала, у Києві було скликано державну нараду в складі членів Директорії і уряду, керівників політичних партій і ударної військової сили УНР - корпусу січових стрільців. Винниченко заявив, що треба визначити спільну лінію щодо організації влади й рекомендувати її Трудовому конгресу.

Керівники січових стрільців запропонували утворити замість Директорії військовий тріумвірат у складі С. Петлюри, командира корпусу Є. Коновальця та його заступника А. Мельника. Один із лідерів українських соціал-демократів М. Порш обстоював парламентський шлях розвитку. Він висловився проти як диктатури пролетаріату, так і військової диктатури. Відповідаючи стрільцям, Порш слушно зауважив: спочатку треба мати військо, а вже потім говорити про військову диктатуру. Представник есерів М. Шаповал доводив, що треба негайно встановити в Україні радянську владу, бо якраз цього вимагає трудовий народ. Нарада не ухвалила жодного рішення і тільки підтвердила зростаючу ерозію влади в УНР.

Однією з перших, до всього без будь-якої участі більшовиків, "збільшовизувалася" Дніпровська дивізія, що розміщувалася в Святошині під Києвом. Петлюра негайно вивів її за межі столиці, але це не допомогло. У селі Григорівка зібрався селянський з'їзд за участю бійців дивізії. Він зажадав передати владу Радам і націоналізувати великі підприємства. У зверненні до Директорії вказувалося, що "озброєний народ силою зброї буде домагатися своїх прав". На з'їзді було обра* но ревком, раду дивізії та її отамана - Зеленого (Д. Терпила). Петлюра направив у Трипілля, де розташувалася дивізія, війська для роззброєння бунтівників. Тоді вони перейшли на лівий берег Дніпра, частково розгромили, а частково приєднали до себе військові підрозділи Директорії, дислоковані в цьому районі, й захопили Золотоношу, Гребінку, Ржищів і Черкаси. Тут стала складатися нова адміністрація під проводом українських лівих есерів і незалежників.

Наприкінці січня 1919 р. "збільшовизувалися" частини Задніпровської дивізії, що були розташовані на величезній території південної України. За наказом керівництва партії українських лівих есерів штаб дивізії у складі отамана М. Григор'єва, Ю. Тютюнника і С, Савицького вийшов з підпорядкування Директорії й розпочав під радянськими гаслами бойові дії проти білогвардійців та військ Антанти на фронті від Бесарабії до Перекопу. Дивізія Григор'єва поповнювалася за рахунок численних повстанських загонів селян.

Про підтримку Рад оголосили загони "батьки" Н. Махна (цей титул присвоїли отамани, які визнали його керівництво), що перебували в районі Гуляйполя. У Петлюри залишилося обмаль боєздатних сил: Запорізький корпус на чолі з отаманом П. Балбачаном та корпус січових стрільців під командою Є. Коновальця.

23 січня у Київському оперному театрі зібралися близько 400 делегатів Трудового конгресу. В обстановці війни у багатьох місцевостях вибори не відбулися, а деякі делегати не змогли приїхати в столицю. Основна частина делегатів представляла контрольовану українськими есерами Селянську спілку. Однак ця партія була роз'єднана на три частини і керувати діями своїх делегатів не могла. Та й не було вже у цьому жодної потреби. Директорія, якій конгрес висловив політичну довіру, готувалася до евакуації з Києва. Декларації й постанови делегатів відразу перетворювалися на клаптики паперу. Конгрес припинив роботу й саморозпустився.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Розкрийте воєнно-політичну обстановку в Україні наприкінці 1918 - на початку 1919 рр. 2. Визнається, що часи Директорі? УНР - це третя фаза української державності. Дайте характеристику цієї держави. У чому суть режиму і політики Директорії? 3. Визначіть політичну лінію різних українських партій часів Директорії.

Схожі статті




Історія України - Коваль М. В. - Позиція українських партій

Предыдущая | Следующая