Історія України - Коваль М. В. - Боротьба за владу в Україні

Боротьба за владу в Україні

Висловлену 4 листопада П'ятаковим ідею про перетворення Центральної Ради у ЦВК Рад України більшовики почали інтенсивно поширювати в масах. Ця пропагандистська робота давала певні результати. Ідею підтримали багато виконкомів Рад, особливо в Донбасі. 17 листопада нарком* у справах національностей И. В. Сталін у розмові з членом Київського обласного Комітету РСДРПб) С. С. Бакинським цілковито схвалив курс на поглинення Центральної Ради Всеукраїнським з'їздом Рад. Звіт про цю розмову опублікували газета "Правда" і преса в Україні, Від імені керівництва партії Сталін заявляв: "Ми всі вважаємо, що ви - кияни, одесити, харківці, катеринославці та інші повинні негайно взятися за скликання такого з'їзду". Секретар ЦК партії Я. М. Свердлов на пряме запитання відповідального працівника обкому РСДРП(б) Південно-Західного краю І. Ю. Кулика про те, як ставитися до Центральної Ради, рекомендував прислухатися до порад наркома у справах національностей.

Пропагандистська кампанія дійшла до завершення 24 листопада, коли об'єднаний виконком київських Рад робітничих і солдатських депутатів оголосив про скликання Всеукраїнського з'їзду Рад з таким мотивуванням: "Досі українські робітники і селяни не мали свого крайового уряду. Центральна Рада, де дуже сильно представлені явні й приховані контрреволюціонери, не може бути урядом, що виявляє волю української робітничої і селянської маси. Тільки радянська влада зможе захистити інтереси величезної більшості українського народу, і тому український з'їзд Рад повинен узяти всю владу до своїх рук".

На з'їзд запрошувалися представники від усіх Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів губернського, міського і повітового рівня, не виключаючи Рад, що перебували під впливом українських партій. Одначе норми представництва було розроблено з таким розрахунком, щоб надати вирішальну перевагу делегатам від Рад основних промислових районів і великих міст, які здебільшого перебували під впливом більшовиків. Представництво селян обмежувалося більшою мірою, ніж це робив царський уряд під час виборів до IV Державної Думи. І не дивно: село йшло за українськими есерами.

На противагу більшовикам Центральна Рада готувала вибори до Установчих Зборів. 16 листопада було затверджено виборчий закон, першим пунктом якого проголошувалося: "Установчі Збори Української Народної Республіки складаються з членів, обраних людністю на основі загального, без різниці полу, і рівного виборчого права, через безпосередні вибори і таємне голосування, з додержанням принципу пропорціонального представництва". Право участі у виборах надавалося всім громадянам, поміж них військовим і біженцям.

Використовуючи політичні методи боротьби за владу в Україні, більшовики не забували про збройну силу. Вони утворили військово-революційний комітет, який став готувати нове повстання у Києві. Та Центральна Рада випередила їх. У ніч на 30 листопада сформована начальником Київського військового округу В. Павленком Перша сердюцька гвардійська дивізія разом з іншими українськими частинами оточила казарми більшовицьких військ, роззброїла їх, посадила в ешелони й вислала в Росію. Київські Ради робітничих і солдатських депутатів висловили протест, який залишився без наслідків. На заклик більшовиків у місті відбувся одноденний страйк 20 тис. робітників.

Одночасно було зроблено спробу кинути на Київ Другий гвардійський корпус. Він став просуватися залізницями в напрямі до Києва. Однак у районі Вінниці його зустрів Перший український корпус генерала П. П. Скоропадського, в якому налічувалося близько 60 тис. дисциплінованих бійців. Скоропадський роззброїв більшовицькі частини і лід вартою відіслав їх у Росію. У взаємодії з іншими військовими підрозділами, що визнали Центральну Раду, він продовжив роззброєння збільшовизованих частин в усій прифронтовій смузі.

Конфлікти між українізованими і збільшовизованими підрозділами однієї армії спочатку обходилися майже без крові. Однак поступово протистояння переростало у справжні бої. Вони розгорнулися на Харківщині, зокрема в Сумах, Куп'янську, Вовчанську.

І все-таки Раднарком і Центральна Рада поки що не визнавали стану війни між собою. Здебільшого лояльно поводилась українська адміністрація. У багатьох містах України забезпечувалася нормальна діяльність будь-яких організацій та установ, що перебували під більшовицьким контролем. Функціонувала більшовицька преса. Проводилися конференції місцевих і обласних комітетів більшовицької партії.

В. І. Ленін розумів, що в українських губерніях радянська влада може утвердитися тільки в тому випадку, якщо збережеться проголошена Центральною Радою Українська держава. Щоб за цих умов успішніше контролювати радянську адміністрацію, треба було створювати всередині партії український організаційний центр. З цим завданням до Києва прибули члени керівництва партії, один із найближчих співробітників Леніна Г. О. Зінов'єв і комісар Румунського фронту С. Г. Ро-шаль. Місцеві партійні працівники під керівництвом Г. Ф. Лапчинського (Кременчук), В. X. Аусема (Полтава) і В. П. Затонського (Київ) якраз готували чергову конференцію більшовиків Південно-Західного краю.

Конференція відкрилася 3 грудня. Делегати представляли 24 місцеві організації, в яких налічувалося понад 18 тис. членів партії. Найбільш важливим її рішенням стала постанова про створення в Україні єдиної партійної організації під назвою "РСДРП(б) - Соціал-демократія України". Пропозиції деяких делегатів про створення окремої більшовицької партії не відповідали настановам центру, а тому навіть не обговорювалися. Українська організація більшовиків повинна була утворитися як складова частина єдиної партії на чолі з петроградським керівництвом.

Схожі статті




Історія України - Коваль М. В. - Боротьба за владу в Україні

Предыдущая | Следующая