Історія України - Коваль М. В. - Політичні партії і гетьманський режим

Політичні партії і гетьманський режим

Гетьман негайно припинив вихід соціалістичних газет і запровадив попередню цензуру. Було заборонено будь-які збори, розігнано органи місцевого самоврядування.

Ще до перевороту в столицю почали з'їжджатися делегати II Всеукраїнського селянського з'їзду (І відбувся у травні 1917 р.). Гетьманська варта (поліція) і німці заарештували президію з'їзду й розігнали делегатів. Останні зібралися нелегально в Голосіївському лісі під Києвом. Від імені переважної більшості сільського населення - безземельних і малоземельних селян - вони заявили, що не визнають обраного поміщиками гетьмана. З'їзд висловився за збереження УНР і негайне скликання Установчих Зборів. Для підтримки здобутків революції було постановлено утворити в повітах бойові дружини. "Умрем, а землі й волі не віддамо!" - так закінчувалася відозва до селян.

У середині травня в Київ з'їхалися ті делегати Всеукраїнського робітничого з'їзду, яким пощастило уникнути арешту. У своїй відозві вони сформулювали найголовніші завдання, що стояли перед пролетаріатом: захист незалежної УНР, скликання Українських Установчих Зборів, передача землі без викупу в руки трудового народу, запровадження державного контролю над продукцією за участю робітників, свобода союзів, страйків, слова і друку, повна рівноправність національностей і національно-персональна автономія для національних меншин. Отже, робітничі делегати підтримали в своїй масі не більшовицький курс на соціалістичну революцію, а досить помірковану революційно-демократичну програму Центральної Ради.

Одночасно відбувся, також нелегально, черговий конгрес української соціал-демократичної. робітничої партії. Затверджена на ньому програма майже повністю збігалася з програмою робітничого з'їзду. Українська соціал-демократія вперше відмежувалася од гасла федерації України і Росії. На її думку, це гасло в нових умовах загрожувало поновленням "єдиної і неділимої" Росії. З'їзд проголосив, що тільки цілковита самостійність України здатна забезпечити їй безперешкодний національно-культурний і соціально-економічний розвиток.

Найбільш впливова в Україні партія есерів у ці дні також провела у лісових околицях Києва свій нелегальний з'їзд. На ньому відбувся розкол партії на дві частини. Праве крило вважало революцію закінченою і тому висловилось за здійснення більш поміркованої соціально-економічної політики, ніж та, яку проводила Центральна Рада. Ліві есери, навпаки, протестували проти підміни класової боротьби культурницькою аполітичною роботою "верхів" партії і закликали УПСР піти в підпілля, щоб очолити збройну боротьбу трудящих проти гетьманщини і окупантів. До складу ЦК було обрано майже винятково представників лівого крила. Користуючись цим, нове керівництво оголосило про розпуск місцевих організацій і перевело партію на нелегальне становище. Течія українських есерів, що згуртувалися навколо нелегального тижневика "Боротьба", дістала пізніше назву "боротьбистів". Праві есери утворили власний організаційний центр і оформили самостійну партію. За нею залишилася попередня назва. Кількість більшовиків в Україні у травні 1918 р. не перевищувала й тисячі. Одначе за умов зростаючого невдоволення окупаційним режимом ця партія, що завжди стояла на крайніх лівих позиціях, почала швидко зростати. За перші чотири місяці окупації виникло понад 200 підпільних організацій, груп і осередків, з них більше третини-у сільській місцевості. Це означало, що більшовицька партія в Україні вперше стала поповнюватися за рахунок українського населення.

На відміну од інших соціалістичних партій, які проводили свої з'їзди нелегально, але в Україні, І з'їзд комуністичної партії (більшовиків) України відбувся у Москві б-12 липня. 212 його делегатів представляли 45 партійних організацій, в яких налічувалося вже 4400 членів партії. Якщо на підготовчій до з'їзду нараді в Таганрозі у квітні йшлося про утворення незалежної від РКП (б) комуністичної партії, то на з'їзді в Москві ідею самостійності українських більшовиків після короткої боротьби було відкинуто. КП(б)У створювалася як складова частина РКП (б) і одержувала не більше прав, ніж будь-яка обласна партійна організація. З'їзд обрав ЦК, секретарем якого став Г. Л. Пятаков. Із складу ЦК було виділено Закордонне бюро. Воно мало перебувати за' межами України (в Орлі) і здійснювати зв'язок з ЦК РКП (б).

У резолюції цього з'їзду "Україна і Росія" підкреслювалося, що відокремлення України має характер тимчасової окупації. Повстання проти інтервентів, яке висувалося на порядок денний, повинно було сприяти "поновленню революційного возз'єднання України з Росією". Цілковите ігнорування національних прагнень українського народу пояснювалося не стільки російськомовним складом більшовиків України - росіян, євреїв і зрусифікованих українців (хоча це також багато важило), скільки сподіваннями на світову революцію. Більшовики були переконані, що світова революція незабаром взагалі знищить державні кордони і утворить, як зазначалося в цьому документі, "всесвітню пролетарську комуну".

В Україні відбулися також з'їзди організацій, які підтримували гетьманський режим. Зокрема, у травні партія конституційних демократів зібралася у Києві на свій крайовий з'їзд, який проходив за участю трьох міністрів-кадетів гетьманського уряду. "Найвищі інтереси краю,- проголошувалося на з'їзді,- примушують нас пристосуватися до нових форм державного життя і влити в них наш зміст". Ця пристосованість, висловлюючись мовою кадетських поборників "єдиної і неділимої" Росії, полягала у визнанні тимчасового характеру самостійності України. Як бачимо, в цьому питанні партія, що займала позиції на правому фланзі загальноросійських політичних сил, зійшлася з більшовиками. Звісна річ, схожість позицій випливала з різних обставин. Із виступів делегатів на кадетському з'їзді ставало очевидним, що самостійність гетьманської України вважалася неминучою, поки у Москві існувала радянська влада, а в Берліні залишався кайзер.

Схожі статті




Історія України - Коваль М. В. - Політичні партії і гетьманський режим

Предыдущая | Следующая