Історія України - Кормич Л. І. - ЛІТОПИСНІ СЛОВ'ЯНСЬКІ ПЛЕМЕНА В УКРАЇНІ. ПОЧАТКИ ЇХ ДЕРЖАВНОСТІ

В писемних джерелах слов'яни з'являються під назвою венедів. Перші звістки про венетів, енетів зустрічаються ще у античних авторів VII-І ст. до н. е. Про них писали Гесіод, Геродот, Софокл, Скілак, Корнелій Непот. В писемних джерелах початку нової ери, авторами яких були Пліній Старший, Тацит, Птолемей, говориться про венедів. Зокрема, вказується, що вони жили на північ від Карпат на ріці В і стул і (Віслі) і на берегах Венедської затоки (Балтійського моря), біля Коданської затоки (звідціля сучасний Гданськ). Венеди згодом розселилися на схід від земель фінно-угрів до сарматів на півдні, в лісостеп. Йордан в VI ст. писав, що венеди розпались на склавінів і антів.

Ще в IV ст. н. е. в Придніпров'ї, Побужжі, Подністров'ї відбувається об'єднання в державний союз груп слов'янських племен антів і склавінів, яких вчені називають праукраїнцями. Вони поклали початок формуванню української народності в держави у формі воєнної демократії (племінні збори - віче старійшин - вождь). Вождь, а потім князь, князі були правителями державних воєнно-політичних союзів слов'янських племен. Ці союзи вели постійні війни проти сусідів - Скіфії, Сарматії, Хазарського каганату, Візантії, Західної Римської імперії.

Одна з перших загальнослов'янських держав - Волинь. Почався процес етногенезу слов'ян і візантійців. Від Чорного моря слов'ян відтіснили авари і болгари, через що слов'яни зайняли лісову смугу між Західним Бугом і Дніпром, тобто Волинь, яка й стала однією з перших загальнослов'янських держав, яку потім розгромили авари. Правда, більшість авторитетних істориків і археологів вважають, що ще не знайдено матеріальних слідів довгочасного перебування аварів на Волині. Скоріше всього, що авари "примучували" не українських, а чеських дулібів. Був ще й інший союз племен - полянський з центром в Києві.

Воли няни - це східні слов'яни, які жили на території Волині на обох берегах Західного Бугу і в витоках Прип'яті. Першою столицею Волинської землі було місто Волинь, розташоване на лівій притоці Західного Бугу річці Гучві, що на Холмщині.

Очевидно, Волинь - одно з воєнно-політичних об'єднань, яке виникло на території стародавнього племені дулібів, що мешкали тут вже в VII ст. Іншим таким об'єднанням були бужани. В другій половині IX ст. Географ Баварський теж називає волинян поряд з бужанами. У бужан він нараховував 231 "місто", а у волинян - 70 таких "міст".

Арабський географ Аль-Масуді в другій половині X ст. згадує племена "валінана" і "дулаба", які в літературі ототожнюються з волинянами і дулібами, і називає імена "царів" цих племен. В X ст. у них розвивались феодальні відносини.

Східнослов'янські племена за "Повістю минулих літ". Отже, розселялись слов'яни по території Східної Європи, над Дніпром та його притоками. Як повідомляється в "Повісті минулих літ" літописця Нестора, слов'яни об'єднувались в племінні союзи полян (середня течія Дніпра, навколо Києва), сіверян (басейни Десни, Сули і Ворскли), древлян (дніпровське Полісся), тиверців (між Південним Бугом і Дністром, впритул аж по Дунай і Чорне море), волинян, дулібів, буясан (Західний Буг і притоки Прип'яті), білих хорватів (південна частина Карпат). Таким чином, нинішня територія України була заселена слов'янами, племена яких об'єднувала близькість мови, господарства і культури.

Лісостепові райони Східної Європи, де була розповсюджена черняхівська культура, опинились на лінії великого переселення народів. У кінці IV - початку V ст. в Азово-Чорноморських степах панували гупни. Ці войовничі кочовики нападали на поселення слов'ян і руйнували їх. В середині VI ст. через лісостепові землі східних слов'ян пройшли авари, які залишили по собі недобру пам'ять у вигляді літописної легенди про насильства над дулібами. Авари "прімучіша дулєби", тому останні втекли до західних слов'ян, і рештки їх союзу виявились вкрапленими в чеські і польські племена.

Антське царство. Антами називали візантійські письменники VI-VII століть східнослов'янські племена, які існували в IV-VII ст. За Йорданом вони жили між Дністром і Дніпром. А Прокопій Кесарійський пише, що їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході - долини Дунаю. Мабуть, можна припустити, що анти займали область лісостепу від Карпат до Сіверського Дінця, де відома черняхівська культура, яку пов'язують з цими племенами. Держава антів існувала від кінця IV до початку VII ст.

Анти лісової зони в IV-VI ст. жили в умовах первіснообщинного ладу. А в лісостеповій зоні у антів, очевидно, вже виникли приватномайнові відносини і відбувся поділ суспільства на різні верстви населення. Вони займалися землеробством, тваринництвом, добували і обробляли залізо. Анти виробляли череп'яний посуд за допомогою гончарного круга, знали ювелірне мистецтво, обробляли камінь, кістки, ткали і таке ін. Ремесло у антів вже відокремилося від сільського господарства. Багато хто з майстрів виробляв речі на продаж. Росла внутрішня і зовнішня торгівля, в процесі якої ввійшли в обіг гроші, переважно це була срібна римська монета.

Антські пам'ятки в Україні - переважно прикраси до одягу і кінської збруї з срібла і бронзи, а також бронзи з емаллю; скарби золотих і срібних речей; архітектурні пам'ятки - городища роменського типу (с. Ромни на Чернігівщині).

В основі антського суспільства знаходилась сільська община. Позбавлені укріплень антські поселення складались з низки окремих домогосподарств. Великого розвитку у них досягло рабовласництво. Примусова праця рабів використовувалася антами безпосередньо в господарстві. Візантійські історики писали про величезну кількість військовополонених, яких анти перетворювали в рабів. Правда, рабство у антів проявлялось в більш м'яких формах, ніж у Візантії.

В III-IV ст. у антів формувалась держава, яка не отримала завершення в наступний період. В писемних джерелах VI-VII ст. згадуються політичні діячі антів: Боз, Ардагаст та інші. Анти мали сильну воєнну організацію. В IV ст. анти вели вперту боротьбу з готською державою Германаріха, яка існувала в той час в Північному Причорномор'ї. Війни між антами і готами йшли з перемінним успіхом. Анти в союзі з склавінами вели також наступ на володіння Візантії. Мабуть, це сприяло тому, що частина антів і склавінів залишилась на Балканах.

З кінця VI ст. анти вели війни з аварами. На початку VII ст. ім'я антів перестає згадуватись в писемних джерелах. їх місце зайняло нове і більш обширне об'єднання - Русь, осереддям якого були найбільш розвинуті землі антів.

Отже, слов'яно-аварські і слов'яно-візантійські війни VI ст. втягай у свою орбіту і слов'ян, що проживали у Східноєвропейському Лісостепу. Тобто Антське царство, яке існувало в Середньому Подніпров'ї з IV по VII ст., в результаті слов'янсько-аварських війн розпадається. Це спричинило до глибоких змін у загальнополітичній обстановці в Східній Європі. Історичний шлях подальшого розвитку слов'янських племен Східної Європи був визначений і зумовлений ситуацією VI-VII ст., коли руський союз племен витримав натиск кочових войовничих народів і використав своє вигідне положення на Дніпрі, який був шляхом на південь для декількох десятків північних племен дніпровського басейну. Київ, який контролював дніпровську магістраль, і був відгороджений від степових набігів широкою лісостеповою смугою, став природним центром процесу інтеграції східнослов'янських племінних союзів. Він став каталізатором процесу виникнення таких соціально-політичних величин, які вже виходили за межі навіть найбільш розвинутої первісності.

Джерела та література

Геродот. История в 9-ти книгах.-Л.,1972.

Прокопий из Кессарии. Война с готами.-М.,1950.

Агбунов М. В. Путешествие в загадочную Скифию.-М.,1989.

Андрух СИ., Тощев Г. Н. Могильник Мамай-гора. Книга І.- Запорожье, 1999.

Бачинский А. Д., Добролюбский А. О., Новицкий Е. Ю. Книга для чтения по истории Одесщины (с древнейших времен и до конца XVIII века).- Одесса, 1992.

Доватур А. И., Калл истов Д. П., Шишова И. А. Народы нашей страны в "Истории" Геродота.-М.,1982.

Карышковский П. О. Монеты Ольвии.- К.,1988.

Карышковский П. О., Клейман И. Б. Древний город Тира.- К., 1985.

Колотухин В. А., Тощев Г. Н. Курганные древности Крыма.- Запорожье, 2000.

Мозолевський Б. Скіфський степ.- К.,1983.

Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса.- К.,1990.

Новицкий Е. Ю. Монументальная скульптура древнейших земледельцев и скотоводов Северо-Западного Причерноморья.- Одесса, 1990.

Партицький Ом. Старинна історія Галичини (від VII віку до Христа).- Львів, 1897.

Петров В. Походження українського народу.- К.,1992.

Ростовцев М. И. Эллинство и иранство на юге России.- СПб.,1918.

Смолій В. А., Гуржій О. І. Як і коли почала формуватися українська нація?-К.,1991.

Тереножкин А. И. Киммерийцы.- К., 1976.

Чмихов М., Кравченко Н., Черняков І. Археологія та стародавня історія України.- К.,1991.

Шовкопляс І. Г. Стародавній кам'яний вік на Україні.- К.,1955.



Схожі статті




Історія України - Кормич Л. І. - ЛІТОПИСНІ СЛОВ'ЯНСЬКІ ПЛЕМЕНА В УКРАЇНІ. ПОЧАТКИ ЇХ ДЕРЖАВНОСТІ

Предыдущая | Следующая