Історія України - Кормич Л. І. - ХРОНОЛОГІЯ ІСТОРІЇ




Хронологія або періодизація історії - це встановлення хронологічно послідовних етапів у суспільному розвитку людства. В основу цих етапів мусять бути покладені вирішальні фактори, загальні для всіх країн світу.

Існує безліч хронологічних систем, серед яких ми наводимо три найбільш характерні.

Так, американський історик і етнограф Льюїс Генрі Морган, грунтуючись на критерії рівня розвитку продуктивних сил, виділив три епохи в історії людства: дикунства, варварства і цивілізації ("виробництво засобів життя "). Проте Л. Г. Морган не врахував у своїй схемі принципові грані, які відокремлюють етап зрілості первісного суспільства від етапів його становлення і занепаду. Значне розширення в подальшому фактичного матеріалу зробило необхідною розробку нової історичної періодизації первісної історії.

К. Маркс, виходячи з принципу матеріалістичного розуміння історії, поклав в її основу спосіб виробництва, або формаційну концепцію. Тому, за Марксом, історія людства являє собою послідовну зміну суспільно-економічних формацій - первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної.

Започаткована К. Марксом періодизація історії людства була сприйнята далеко не всіма суспільствознавцями Заходу.

У цьому посібнику ми пропонуємо таку періодизацію історії:

- первісна епоха;

- стародавній світ;

- середньовіччя;

- новий час;

- новітній час.

ВИДАТНІ ДОСЛІДНИКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПОГЛЯДИ

Вивчення історії України почалося давно, однак перетворення історичних знань в науку почалося впродовж XIX ст. Для розвитку наукової історії України в цей час найбільше зробили Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський. В перші десятиліття XX ст. вивчення історії України продовжили М. Грушевський, Д. Багалій, М. Слабченко, Д. Яворницький, Д. Дорошенко, І. Крип'якевич та інші.

Тенденція до денаціоналізації української історичної науки з особливою силою проявилась в кінці 20-х pp. Була збудована марксистська схема історії України. Найбільшим доробком (за обсягом) українських радянських істориків є восьмитомна (10 книг) "Історія Української РСР". Поруч з наявністю багатьох невідомих документальних даних, узагальнень, імен, томи цієї роботи пронизані марксистсько-ленінською ідеологією, яка особливо пишно розрослася в роки брежнєвського правління. Всупереч всьому деякі радянські історики - І. Гуржій, К. Гуслистий, М. Брайчевський, О. Апанович, Я. Дашкевич, Я. Ісаєвич - писали об'єктивну історію України. В діаспорі історію України розробляли Н. Полонська-Василенко, П. Феденко, Т. Гунчак, О. Пріцак, Л. Винар, О. Оглоблин, С. Томашівський та інші.

Особливістю історії як науки є те, що вона не тільки накопичує факти, а й дає їм оцінку згідно з тією чи іншою історіософською концепцією. Ці проблеми сьогодні є найменш розробленими, а тому найбільш складними для засвоєння студентами.

Наприклад, що таке історія України? Це не тільки історія українського народу, а й половців, держава яких (1050-1240 pp.) зі столицею під назвою Шарукань містилася на території сучасного Харкова. Це й історія Кримського ханства (1450-1783 pp.). Населення цих двох держав увійшло в український етнос, через те їх територія стала українською етнографічною територією протягом XVI-XX століть. Тому українська історіографія має вивчати минуле усіх людських історичних спільнот і держав, що проживали на сучасній українській території, а не обмежуватись тільки державами українського етномовного кола. Це думка такого відомого історика, як О. Пріцак.

Отже, історик княжої доби повинен вивчати не тільки Руську Київську державу, а й Тюрко-Монгольсько-Половецьку державу. Історик козацької доби повинен паралельно і безсторонньо вивчати як державу Війська Запорізького, так і Кримське ханство. У свій час акад. Б. Д. Греков запропонував відмовитися від традиційного спрощеного погляду на кочовиків як на чисто "зовнішню силу" у відношенні до Русі. Кочові орди у відношенні до Русі виступали то найманцями, то федератами, поступово вростали в щоденний побут шляхом змішаних шлюбів і прийняття християнства. Завдяки взаємному звиканню йшла зміна політичних взаємовідносин між половцями і руськими людьми.

Доречно було б згадати, що в середині XVI ст. єдиною українською княжою династією після Рюриковичів були князі Ружинські-Половці. Свій родовід вони вели від половецького хана Тугор-Торкана (помер у 1096 p.), тестя київського великого князя Святослава Ізяславича (1093-1113 рр.).

Продуктом культурної інтеграції з Заходом були: Галицько-Волинське князівство, західноукраїнська "гербова" шляхта, козацька станова держава XVI 1-Х VIII ст. (Гетьманщина), окрема від цієї держави греко-католицька церква. Це все були унікальні явища у патримоніальній православній Східній Європі. Крім того, другою державою на теренах України в той час було Кримське ханство, подібне за своєю структурою до Гетьманщини.

Кримське ханство виникло завдяки розпаду Золотої Орди, коли частина татарських ханів з дозволу князя Вітовта оселилась в Криму. Місцеве населення, яке складалось з українців, італійців, греків та інших народів, стало основою нової держави. Проживаючи впродовж століть поряд, українці і татари не могли не впливати один на одного. Характерно, що як причини формування, так і причини занепаду у XVIII ст., для обох народів було однаковими. Особливо це стосується 1783 року - часу знищення як козацької держави - Гетьманщини, так і Кримського ханства.

Отже, історія України - це не тільки історія українського народу, а й історія усіх держав і народів, що проживали на її території.

Джерела та література

Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.- К.,1991.

Декларація про державний суверенітет України.- К.,1991.

Конституція України.- К., 1996.

Величко Самуїл. Літопис.- К., 1991.

Геродот. История в 9-ти книгах.- Л.,1972.

Грабянка Григорий. Летопись.- К., 1854.

Лев Диакон. История.- М.,1988.

Літопис Руський.- К., 1989.

Літопис Самовидця.- К., 1971.

Прокопий из Кессарии. Война с готами.- М.,1950.

Слово про Ігорів похід.- К., 1974

Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. К., 1993.

Багалій. Д. І. Нарис історії України на соціально-економічному грунті. - Харків., 1993.

БрайчевськиЙ М. Ю. Утвердження християнства на Русі.- К, 1988.

Брайчевський М. Ю. Конспект історії України.- К., 1994.

Грушевський Михайло. Історія України-Руси: В 11 т.- К., 1990.

Грушевский М. Очерк истории украинского народа.- К., 1993.

Добролюбский А. О., Мохненко С. С., Добролюбская Ю. А. Школа "анналов" - "новая историческая наука" - Одесса-Херсон-Москва, 2000.

Добролюбський А. О., Мохненко С. С, Добролюбська Ю. А. "Нариси історії "нової історичної науки". - Одеса-Херсон, 2001. Ефименко А. Я. История украинского народа. - К., 1990. История Русовъ. - К.,1991.

Історія України / Під загальною ред. проф. В. А. Смолія.- К., 1997. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. - Львів, 1998. Крип'якевич І. П. Історія України. - Львів, 1990. Макарчук С. Писемні джерела з історії України. - Львів, "Світ", 1999.

Полонська-Василенко Н. Історія України. Т.1-2. К., 1995. Чмихов М., Кравченко П.. Черняков І. Археологія та стародавня історія України. - К., 1991.

Схожі статті




Історія України - Кормич Л. І. - ХРОНОЛОГІЯ ІСТОРІЇ

Предыдущая | Следующая