Історія України - Гарін В. Б - Східнослов'янські племена

Племена сарматів з'явилися на території Причорноморських степів України у II ст. до н. е. Вони розгромили скіфів і більш, ніж на 500 років стали повновладними господарями цих земель. Сармати прийшли з областей Нижнього Поволжя і були іраномовними племенами. їх назва походить від іранського слова "са-оромант", що означає "опоясаний мечем". Дійсно, відповідаючи своїй назві, сармати були народом воїнів-вершників, що чудово володіють зброєю, агресивними і войовничими.

Військову могутність сарматів послаблювала лише та обставина, що вони не були єдиним народом, а були конфедерацією споріднених племен, які часто ворогували між собою. Проте, у І ст. до н. е. сармати почали все частіше вдиратися у володіння Римської імперії, а грецькі міста Північного Причорномор'я вимушені були платити їм величезну данину.

На початку III ст. сармати зазнали нищівного удару з боку бага-точисельного кочового народу - гунів, у результаті чого сармати зникли з історичної сцени. Вважається, що частина їх згодом влилася до слов'янського середовища.

Грецькі міста-колонії

Греки з'явилися у Північному Причорномор'ї в середині VII ст. до н. е. Тут вони знайшли родючі, практично незаселені землі і почали будувати свої міста-колонії. Причинами, що підштовхнули греків до колонізації, були такі: перенаселення міст у самій Греції, усобиці та війни на території Греції, необхідність пошуку нових джерел сировини і ринків збуту.

Першим грецьким поселенням на території сучасної України було місто Борисфен, побудоване на острові Березань, поблизу нинішнього Очакова. Потім у Дніпровсько-бузькому лимані з'явилася Ольвія ("Щаслива"), яка стала незабаром найбільшим грецьким містом у Північному Причорномор'ї. Наприкінці VII - початку VI ст. до н. е. були побудовані міста Херсонес (околиця сучасного Севастополя), Tipa (Білгород-Дністровський), Пантікапей (Керч), Феодосія, Фанагорія (Тамань), Танаїс (гирло Дону) та інші.

Населення грецьких міст поділялося на вільних та рабів. Вільні люди мали право брати участь у народних зборах, обирати та бути обраними на державні посади. Народні збори вирішували важливі державні питання. Політичний устрій, який склався в грецьких містах отримав назву рабовласницької демократії.

У 480 р. до н. е. утворюється політичне об'єднання грецьких міст-колоній у Криму - Боспорське царство зі столицею в Пантікапеї. Незабаром це царство значно розширює свою територію по берегах Азовського моря й у Східному Причорномор'ї. У І ст. до н. е. подальша експансія Боспорського царства зіштовхнула його з великою Римською імперією. Внаслідок невдалих війн з Римом Боспорське царство почало занепадати, а в 63 р. римські легіони вступили до його столиці Пантікапея. Всі грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я були вимушені визнати владу римлян.

У перші століття нашої ери Північне Причорномор'я стає об'єктом постійних атак з боку багаточисельних варварських племен, що просувалися зі сходу. У III ст. на територію Південної України вступають племена аланів і готів. У ході боротьби з ними римляни залишають Ольвію і Херсонес. Але незабаром у Північному Причорномор'ї з'явився новий страшний ворог, який прийшов з глибин Азії - гуни. Спустошуючи все на своєму шляху, гуни у 70-х рр. IV ст. вдерлися на територію Боспорського царства, перетворивши його міста на руїни. Завмерло життя і в Ольвії. Лише Херсонес уцілів на деякий час, опинившись на узбіччі головних шляхів нашестя гунів. Згодом слов'яни почали називати це місто Корсунем.

Східнослов'янські племена

Перші згадки про слов'ян відносяться ще до І ст. н. е. Такі визнані історики старовини, як Тацит, Птолемей, Страбон, Діодор, знаходили витоки слов'ян за півтори тисячі років до народження Христа, а дехто з них вважав слов'ян нащадками легендарного Афета, сина біблейського Ноя. Вони говорили про те, що слов'яни отримали свою назву від імені свого першого князя Славена, на чолі з яким вони переселилися з Азії до Європи після "вавілонського змішення мов". Існує інше пояснення походження терміну "слов'яни". На початку нашої ери ці племена познайомилися з готами, і, не розуміючи їхньої мови, почали називати їх "німцями", тобто "німими". Себе ж вони назвали "слов'янами", тобто що володіють "словом". Проте ні довести, ні спростувати такі твердження сьогодні неможливо.

Постійні та часті згадки про слов'ян містяться в арабських і європейських джерелах починаючи з кінця VI століття. Достовірно можна говорити про те, що на рубежі V - VI ст. слов'янські племена міцно закріплюються на світовій історичній арені, яку вже ніколи не покидають.

Сучасна історична наука вважає прабатьківщиною слов'ян північні схили Карпатських гір і басейни річок Вісли і Прип'яті. Саме з цих місць і походило розселення слов'ян по території всієї Східної та Центральної Європи. Часом найбільш активної міграції слов'янських племен є VII століття. На півночі територія слов'ян тягнулася до річки Двіни і берегів Ладозького озера; на сході - за течією річок Оки і Волги; на заході - по річках Одер і Ельба; на півдні - до гирла Дунаю і кордонів Північної Греції. На цьому величезному просторі, що включає і всю територію сучасної України, поступово виділилися три великі групи слов'янських племен: південна (склавіни), західна (венеди) і східна (анти). Відповідно до давньої загальнослов'янської мови склалися діалекти, що стали основами мов: польської, чеської, словацької (західні слов'яни); хорватської, сербської, болгарської та македонської (південні слов'яни); російської, української та білоруської (східні слов'яни). У свою чергу, кожна з великих слов'янських груп ділилася на ряд досить крупних племен. Державної організації та міст у V - на початку VI ст. слов'яни ще не мали. Найважливіші питання вирішувалися на народних зборах, в яких брали участь дорослі чоловіки. Народні збори у слов'ян називалися вічовими (віче). Віче могло обирати або проганяти князя, оголошувати війну та заключати мир. Таким чином, у слов'ян склалися традиції прямої демократії.

Східні слов'яни будували невеликі села, які розташовувалися недалеко одне від одного. У центрі кожного скупчення сіл знаходився укріплений "град" - дерев'яна фортеця. Оскільки на сході таких "градів" було досить багато, скандінави називали ці землі "Гардаріки", що означало "країна фортець".

На території сучасної України розташовувалися східні слов'яни або анти. Найбільш поширені відомості про ці племена та їхнє перше державне утворення містяться в "Повісті врємєнних лєт", написаній київським літописцем Нестором на початку XII століття. Згідно Київського літопису у східних словян існували союзи племен. У середній течії Дніпра жили поляни, що мали свій центр у Києві. На захід від них, у лісах мешкали древляни з центром в Іскоростені (сучасний Коростень). За течією річки Прип'яті, на північ від полян і древлян жили дреговичі; на заході, у верхів'ях Південного Бугу розташовувалися волиняни, а ще західніше, у басейні Дністра, жили уличі та тиверці. На північному сході, за течією річки Десни, мешкали сіверяни і радимичі, що мали центр у Чернігові. Волиняни і дуліби займали територію в басейнах Західного Бугу і південних притоках Прип'яті, а білі хорвати селилися у Карпатських горах. Таким чином, основою сучасного українського етносу стали племена полян, древлян, дреговичів, сіверян, радимичів, тиверців, уличів, волинян, дулібів і білих хорватів.

На північ від сучасної території України, у верхів'ях Дніпра, жили кривичі з центром у Смоленську, а ще північніше, у районі озера Ільмень - словени з центром у Новгороді. На північно-східній околиці слов'янських земель, по річках Москві й Оці, проживали в'ятичі, що не мали на той час свого центру.

Літописець особливо виділяє плем'я полян, яке значно обігнало у своєму розвитку інші слов'янські племена і було найбільш багаточисельним і сильним. Саме з полянами пов'язаний початок будівництва давньоруської держави. Територія їх проживання в VII - VIII ст. почала називатися Руссю, а самі племена - русичами або руськими.

Походження терміну "Русь" має декілька пояснень. Одні історики пов'язують його з назвою річки Рось, правої притоки Дніпра, території полян, що знаходиться в самому центрі. Інші ведуть походження цієї назви від імені легендарного слов'янського князя Русява. Треті вважають, що русами звали варягів (норманнів), що з'явилися на слов'янських землях у VII - VIII ст. Проте, жодне з цих припущень не підтверджується якими-небудь документальними джерелами або свідоцтвами. Отже, походження терміну "Русь" є значною мірою історичною загадкою до теперішнього часу, хоча не виключено, що вірна відповідь міститься в одному з трьох вищеназваних припущень. Достовірно відомо одне: вже у VIII - IX ст. територія східних слов'ян отримує стійку історичну назву Русі, а самі вони іменуються збірною назвою русичі або руські.

Першим руським містом, що виникло в середині VI ст., став Київ - "мати міст руських". Згідно літопису, Київ був заснований полянами на правому високому березі Дніпра і названий на ім'я їхнього князя Кия.

Услід за Києвом почали виникати інші міста східних слов'ян - Новгород, Іскоростень, Чернігів, Смоленськ, Полоцьк, Переяслав, Новгород-Сіверський та ін. Всі вони були у VII - IX ст. центрами самостійних князівств, але першим із них за своїм значенням завжди вважався Київ.

Зростання могутності Києва було пов'язане не лише з його історичною першістю, але і з чисельністю і розвиненістю полян, а також з його вигідним географічним положенням. Вже у VII - VIII ст. слов'янські племена вели жваву торгівлю з населенням Прибалтики і Скандинавії на півночі, Візантією на півдні. Торгівельний шлях з Північної Європи до Візантії, відомий як шлях "з варяг в греки", проходив значною своєю частиною Дніпром, і якраз у центрі його стояв Київ, що користувався від цього безперечними економічними перевагами. Крім того, Київ мав можливість широкого культурного обміну з Візантійською імперією, спадкоємицею високорозвиненої античної цивілізації. Вже на початку IX ст. Київ стає одним із найбільших міст Європи.

У VII - VIII ст. поляни та інші східнослов'янські племена потрапили у залежність від Хозарського каганату, держави в пониззі Волги зі столицею у місті Ітіль. Багато чисельні та войовничі хозари завдавали значних втрат слов'янам своїми постійними грабіжницькими набігами, і слов'яни вимушені були платити нападникам данину. Постійна загроза з боку хозар і необхідність об'єднання зусиль слов'янських племен для боротьби з ними, стали важливою передумовою створення єдиної східнослов'янської держави.



Схожі статті




Історія України - Гарін В. Б - Східнослов'янські племена

Предыдущая | Следующая