Інтелектуальна власність - Базилевич В. Д. - 5.1. Концептуальний смисл власності

Перший, кому випала думка відгородити ділянку землі і сказати "це моє", хто знайшов людей, достатньо простодушних, щоб цьому повірити, був істинним засновником громадянського суспільства.

Ж. Ж. Руссо

5.1. Концептуальний смисл власності.

5.2. Античні мислителі про власність.

5.3. Власність і справедливість у поглядах середньовічних мислителів.

5.4. Еволюція теорії власності в ренесансному меркантилізмі.

5.5. Власність у теоріях мислителів Нового часу.

5.6. Проблема власності у класичній політичній економії.

5.7. Власність як свобода і право людини в німецькій класичній філософії.

5.8. Марксизм: подолання відчуження через заперечення приватної власності.

5.9. Приватна власність як "воля до життя".

5.10. Власність - основа духовності та свободи у софіології господарства.

5.11. Теорія власності в сучасних економічних концепціях.

Примітки.

Що таке "власність" як категорія людського буття? Відповідь на це питання впродовж усієї історії людства прагнули відшукати представники різних галузей науки, і, насамперед, філософії, політичної науки, соціології, права, економічної теорії. Власність - не лише економічна, господарська категорія. Вона - постійний об'єкт філософського аналізу, оскільки ніщо так не хвилювало й не хвилює людину, як спосіб її самореалізації. Остання не можлива доти, доки не буде вирішена проблема власності. В ній - надії, сподівання, розчарування, екзистенційні й раціональні смисли існування. У власності фокусувалися позиції мислителів, які визначали не лише шляхи теоретичного пошуку сенсу життя, а й практичну доцільність такого пошуку. У процесі вирішення проблеми власності активно задіювалися концепти свободи, відчуження, справедливості, волі, розсудку, розуму та інших найважливіших досягнень духовної культури людства. Тим самим здійснювався процес усвідомлення необхідності інтелектуальної власності - результату творчості людини.

5.1. Концептуальний смисл власності

Предметне поле філософських досліджень завжди включало в коло своїх інтересів власність, котра концентрувала в собі бажання, прагнення, надії, розчарування, злети, падіння, очікування людини. Відповідно до традиції загальноцивілізаційного розвитку людства, власність - це умова, яка забезпечує свободу людини. Ухвалення рішення про долю власності забезпечено системою законів - правових, адміністративних, моральних, котрі задають цій свободі певні рамки, призначені забезпечити врахування інтересів інших людей і суспільства в цілому. Власність є приватною справою її володаря, який "з власної волі та з власного розсуду, як самостійний власник чи пайовик і співвласник власності, що належить групі та колективу, може всім тим, чим він володіє, користуватися і розпоряджатися вільно: залишати спадщину, дарувати, продавати, переміщати1. Головний філософський смисл соціально-економічної проблеми, яка тут виникає, - важливість збереження в рамках установлюваних законів і норм регулювання волі індивіда у справі розпорядження ним своєю власністю. Свобода повинна бути достатньо широкою, давати можливість людині реалізувати незалежність, автономію і підприємницьку ініціативу. Це потрібно для активної стимуляції її зусиль, спрямованих на підвищення ефективності тих форм діяльності, які пов'язані з використанням і розпорядженням своєї власності.

Власність розрізняється як власність (володіння) на своє "Я" і власність (володіння) на речі. Право власності (володін­ня) на своє "Я" властиве кожній людині і є передумовою її пра­вового існування, існування як суб'єкта правових відносин, учасника суспільного договору Кожний громадянин держави володіє цією правовою якістю - бути володарем себе самого і стає внаслідок цього правовим партнером певної держави. Масштаби і розміри предметної, матеріальної власності абсо­лютно не однакові для всіх індивідів. Нерівність величини власності створює основу нерівності політичних прав участі.

П. Козловські

Теоретичний зміст "філософії власності" актуалізує питання про гносеологічний, онтологічний, антропологічний статус економічного буття у співмірності його емпіричних і духовних, раціональних та ірраціональних аспектів. Тим самим надається матеріал для інтелектуально-морального обгрунтування відношення людини до багатства, виявляютъся взаємодії свободи і необхідності в процесі становлення людини, місце і роль власності як умови існування багатства у житті особистості й суспільства. За твердженням Е. Муньє, проблема власності, перш ніж стає проблемою розподілу благ, є "проблемою становища людини: це не стільки проблема власника, скільки проблема володіння2. Володіння розташовується між легко досяжним і тим, що належить до сфери абсолюту. Це породжує множину перехресних антиномій, які реальний світ не тільки не зумів перебороти, а й позбавив їх життєдайного змісту. Володіння, що існує завдяки власності, вимагає уваги особистості, пропонуючи себе численним об'єктам, індивідам, масам; особисте володіння спрямоване до нескінченності, оскільки одночасно аналізує й оцінює надії; воно є бажанням іншої людини і в "той самий час прагне до того, щоб самому не загубитися в ньому цілком ". Справжнє володіння - це "внутрішній, тобто особистісний взаємообмін", який здійснюється між суб'єктом і об'єктом володіння, воно є "їх злиттям, яке зберігає своєрідність кожного з них"3. Такий висновок - чим і якою повинна бути власність, формувався впродовж усієї історії розвитку економічного знання, невід'ємного від стратегій філософського мислення.

Аналіз власності показує її взаємозв'язок з поняттям придбання: "досить абстрактного, хоч і реального; воно буває цілком конкретним, його потрібно розрізняти за формою і, власне кажучи, завжди можна визначити. Надбання необхідно розрізняти "взагалі і окремо, природне і культурне, суспільне і приватне, законне і кримінальне, чесне й обманне"4. Придбання пов'язане з присвоєнням, "звідси, - говорить Ю. М. Осипов, - і феномен власності у зв'язку з надбанням - як власності на об'єкт, який стає надбанням, і як прояв власності за лінією об'єктно-суб'єктивного моменту надбання. Розходження надбання і власності чітко виявляється в характеристиці грошей, як символу багатства і власності: самі по собі вони є достоїнством, а от вкрадені, привласнені, відібрані гроші - не складають честі та достоїнства, хоч і можуть слугувати власнику як показник його достоїнства. Разом із тим гроші - це власність, і якщо людини ними володіє, то виникає проблема, яким чином вони були придбані. Що цілком закономірно, оскільки "власність - це право розпоряджатися належними власнику речами, включаючи духовну й інтелектуальну продукцію"5.

Однак гроші, незважаючи на те, що вони як зручна, компактна річ, впливають на здобуття і придбання власності, визначають тим самим і спосіб володіння нею. Але вони не вичерпують сутності власності. Проблема власності набуває широкого соціоекономічного звучання, виокремлюючись у концепт інтелектуальної власності. Її суперечливий смисл, суспільне та особисте значення допомагають розкрити філософські розмисли передових представників розвитку мисленнєвої культури.

Схожі статті




Інтелектуальна власність - Базилевич В. Д. - 5.1. Концептуальний смисл власності

Предыдущая | Следующая