Філософія - Касьян В. І. - Тарас ШЕВЧЕНКО "I МЕРТВИМ, I ЖИВИМ..."

Це поема-послання, повна назва якої "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє" (1845). У цьому "Посланії" Тарас Григорович порушує найважливіші питання суспільного та національного життя українського народу.

Насамперед, Шевченко звертається з гірким словом правди до своїх земляків-українців, які немов би "оглухли, не чують", в якому становищі знаходяться самі, їхня Батьківщина. Гостро засуджує тих, хто продався чужинцям, знущається над рідним народом, "людей запрягають в тяжкі ярма". Закликає схаменутися цих "недолюдів" доки не пізно: "...будьте люди, бо лихо вам буде". Це - основна думка "Посланія", тобто протест проти кріпацтва, заклик до любові до рідного краю й народу, до єдності. Якщо не схаменутися, то українському народові загрожує катастрофа. Вкрай необхідно звернути народові з того шляху, яким він іде, перестати запрягати людей в "тяжкі ярма, орати лихом та лихом засівати", в противному разі "настане суд... і потече сторіками кров у синє море дітей ваших..."

З тугою T. Шевченко говорить про розвиток освіти і культури, який не відповідає потребам часу та інтересам України. "Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя". Нав'язує чужу культуру, диктує свою волю "куций німець узловатий". Що той скаже, продиктує, з тим ми, українці, й згодні. Назве нас монголами - погоджуємося, чи "слав'янами" - теж згодні, як "славних прадідів великих правнуки погані". Тобто відсутня гордість, достоїнство, самостійність в судженнях, думках, поведінці тощо. Шевченко закликає пізнати свою мову й свою історію, пишатися ними, бо тільки на своїх власних основах, позиціях можна побудувати національну культуру і лише це може привести до об'єднання українського народу.

Слід пишатися героїчним минулим своїх предків.

З болем говорить Тарас про насаджування чужої мови. Висміює і засуджує тих, хто цурається і не знає рідної української мови:

"...I всі мови

Слов'янського люду -

Всі знаєте. А своєї

Дастьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

...

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа..."

Майбутнє українського народу Шевченко пов'язував з його минулим. Слід знати своє походження, не позбуватися своєї історії. Треба, щоб минуле жило, постійно нагадувало про себе. У зв'язку з цим Тарас Григорович закликає українців воскресити пам'ять про минуле, про його славу:

"Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?...

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..."

Насамперед, на думку Шевченка, треба позбутися соціальної несправедливості." Розкуйтеся, братайтеся", - закликає Тарас. Обов'язково треба плекати й розвивати любов до рідного краю й народу, яким би цей край не був: "Полюбіте щирим серцем велику руїну". Адже:

"Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину,

Шукати доброго добра..."

І лише тоді, говорить Т. Шевченко, коли українці виконають усі поетові бажання, коли обіймуть "найменшого брата", настануть для України кращі часи:

"І забудеться срамотня

Давня година,

І оживе добра слава.

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє..."

З упевненістю можна сказати, що ідеї поеми "І мертвим і живим..." служили дороговказом українському народу на шляху національного відродження.

Памфіл ЮРКЕВИЧ СЕРЦЕ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ДУХОВНОМУ ЖИТТІ ЛЮДИНИ...

Памфіл Юркевич (1827-1874) - український філософ і педагог. Народився на Полтавщині (Золотоніський повіт, тепер Черкаська область) в родині священика. Після Полтавської семінарії вступив до Київської духовної академії. Тут пройшов шлях викладача, магістра, професора. У1861 р. запрошений до Московського університету на посаду завідувача кафедри. Потім - декан історико-філологічного факультету. Його учнями були, зокрема, відомий російський філософ В. Соловйов та історик В. Ключевський.

У праці "Серце..." (1860) (повна назва: "Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого") П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті серця - переживаннях, почуттях і реакціях - виражається індивідуальність особистості.

Вихідною думкою П. Юркевича є його посилання на священні книги: "...серце людське розглядається як осереддя всього тілесного й духовного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче містили - ще всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками".

Далі П. Юркевич конкретизує це твердження, посилаючись при цьому на аргументи, взяті зі "Священного Писання". Він виділяє такі основні, на його думку, функції серця:

- серце є хранителем і носієм усіх тілесних сил людини;

- серце є осереддям душевного і духовного життя людини;

- серце є містилищем всіх пізнавальних дій душі;

- оскільки слово є вираженням думки, то й воно виходить із серця;

- серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей;

- серце є осереддям морального життя людини,

Ці положення Ц. Юркевич підтверджує численними посиланнями на священні книги, а потім висловлює свої доведення.

Якщо серце людини поєднує в собі всі тілесні сили, є їх "скарбником і носієм", то воно має бути визнаним і найближчим органом душевного життя. За П. Юркевичем, "...діяльність людського духу має своїм безпосереднім органом у тілі не саму лише голову або головний мозок з нервами, що до нього йдуть, але простирається значно далі й глибше всередину тілесного організму". І далі: "Тілесним органом душі може бути ні що інше, як людське тіло. Тому, позаяк серце поєднує в собі всі сили цього тіла, воно і є щонайглибшим органом життя душевного".

Серце є джерелом рішучості людини в певних випадках, різноманітних намірів і бажань, воно - місце волі та бажань людини.

Серце є також центром морального життя, в ньому "поєднуються всі моральні стани людини". Воно є "вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках людини".

Серце є також центром релігійних переживань людини.

П. Юркевич розглядає проблему пізнання. Знання, за П. Юркевичем, народжується внаслідок діяльності душі, пов'язане з духовно-моральним устремлінням. Знання може бути засвоєне лише проникаючи в серце. Серце є центром в усіх пізнавальних діях душі. Розум, "голова", керує, планує, диригує процесом пізнання, а серце - породжує.

Будь-яке поняття входить у нашу душу як внутрішній стан її, а не тільки як образ речі. "Дерево пізнання не є деревом життя", - говорить П. Юркевич. Не мислення формує сутність людини, а життя її серця, безпосередні та глибокі переживання, які походять від серця. Якщо розум - це світло, то духовне життя виникає навіть раніше від цього світла, у пітьмі людської душі. Розум - вершина, а не корінь душевного життя. Істинні знання лише тоді стануть корисними, коли знайдуть своє місце в серці.

П. Юркевич прагне віднайти "гармонійне відношення між знанням і вірою", вважаючи, що саме вчення про серце відображає основи релігійної свідомості людства. Він ставить завдання пов'язати біблійне вчення про серце, згідно з яким серце є прихованим, але основним життям духу, з християнським началом моральності й таким чином виявити значення її для потреб практичної філософії.

Схожі статті




Філософія - Касьян В. І. - Тарас ШЕВЧЕНКО "I МЕРТВИМ, I ЖИВИМ..."

Предыдущая | Следующая