Філософія - Касьян В. І. - Григорій СКОВОРОДА ПОТОП ЗМІЇНИЙ

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. у с. Чорнухи на Полтавщині у козацькій родині середнього достатку.

Вже на 7-му році життя Григорій, за свідченням його біографа М. Ковалинського, "відзначався... талантом до музики, охотою до наук і твердістю духа". У 12-річному віці вступив до Києво-Могилянської академії, де навчався з перервами до 1753 р. З кінця 1741 по вересень 1744 р. служив співаком у придворній капелі цариці Єлизавети. В 1745-1750 pp. за добре володіння латинською, німецькою, грецькою мовами був запрошений до посольської місії. У складі місії відвідав Австрію, Угорщину, Словенію, Польщу. Після закінчення Києво-Могилянської академії (1753 р.) обіймав посаду вчителя у Переяславському колегіумі, звідки був звільнений за вільнодумство. Деякий час (1755- 1759) працював домашнім вчителем сина поміщика. В 1759 р. був запрошений у Харківський колегіум на посаду вчителя, де працював з перервами близько 10 років. Тричі його звільняли за вільнодумство. Викладав поетику, синтаксис, грецьку мову, етику.

Останні 25 років життя провів у мандрах по Україні, поширюючи своє філософське вчення серед народу.

Помер 9 листопада 1794 р. у с. Іванівні на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського р-ну.) На надгробному пам'ятнику (за заповітом філософа) зроблено напис: "Світ ловив мене, але не спіймав".

"Потоп зміїний" (1791) - останній передсмертний твір Г. С. Сковороди. У ньому автор висвітлює в найбільш закінченому вигляді теорію "трьох світів", а також приділяє подальшу увагу концепції "двох натур". У цілому, можна сказати, це є прагнення дати відповідь на фундаментальне питання, яке не дає спокою Григорію Савичу майже в усіх його працях: "Світ - що ти є?" Згідно з "теорією трьох" світів автор ділить усю навколишню дійсність на три гармонійно пов'язані світи: макрокосм, мікрокосм і символічний світ, або Біблію. "Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незліченних світ-світів, і є великий світ. Інші два - часткові й малі світи. Перший - мікрокосм, тобто малий світ, або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія" .

Макрокосм, на думку Г. Сковороди, - це природний світ відчутних, видимих речей і явищ, з якими ми стикаємося, які відчуваємо тощо.

Але цей світ є "тінню" справжньої невидимої "натури" - Бога. Макрокосм - єдиний. Це єдність двох складових - видимої і невидимої натури, які нерозривні і водночас "незілляні".

Г. Сковорода звертає увагу на існування скрізь і в усьому "двох натур". "Всі три світи складаються із двох сутностей, які одне становлять, названих матерія і форма. Ці форми у Платона називаються ідеї, тобто видіння, види, образи" . Вони первинні "першородні" відносно матеріальних тіл, тобто матерії. Тут Сковорода нагадує про вчення Платона відносно активної форми і пасивної матерії, а також його думка має подібність до поглядів Платона. Сковорода далі продовжує: "У великому й у малому світі речовинний вид дає знати про сховані під ним форми, чи вічні образи. Таке ж і в символічному, або біблійному, світі зібрання створінь становить матерію. Бо і в цьому світі є матерія і форма, тобто плоть і дух, видимість і істина, смерть і життя"1.

Виходячи зі своєї концепції "двох натур", Г. Сковорода і мікрокосм, тобто малий світ, людину, розглядає з позицій видимої і невидимої натури. Людина, як і весь існуючий світ, складається з тілесного і духовного, тлінного і вічного. Причому істинним у людині є невидиме, а тілесне виступає лише як "тінь" цього невидимого. Справжньою, дійсною людина стає лише тоді, коли стає не тільки тілесною, а й осягає невидимість, стає духовною людиною, осягаючи свою сутність, "внутрішність", суттю якої є Бог. Але Г. Сковорода розуміє під Богом не якусь окрему, надприродну особу, що стоїть над природою і людьми. Це не всемогутня надприродна сила. Бог тотожний природі, і Сковорода для його позначення використовує різні імена: "природа", "натура" тощо. Бог - всюдисущий, це - невидима натура. Отже, розуміння Бога у Г. Сковороди має пантеїстичний характер.

Третій символічний світ (Біблія) також характеризується як наявність антитез - видимої і невидимої "натур". "Видима натура" - це знак, образність, символ. "Невидима натура" - це смисл, тлумачення сенсу символу. Третій світ виступає в ролі посередника між макрокосмом і мікрокосмом. Кожний символ відображає певний зміст. "...Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх" . Так, сонце - це істина, змій - вічність і мудрість ("...зміїна фігура мудріша за всі звірині як така, що більш виразно зображує книгу вічності..."), якір - утвердження, зерно - думка та ін.

Критичне ставлення Г. Сковороди взагалі до Біблії чітко проявляється і в цьому творі. Він категорично заперечує істинність "видимої" сторони Біблії, тобто її знакову, предметну сторону. Це - брехня, нісенітниця. "...Біблію читати й брехню його рахувати - це І одне й те ж". "Видима натура" не є справжнім шляхом до пізнання, тобто до "невидимої" натури. Пізнати істину, Бога можна лише шляхом тлумачення символів натури "видимої".

Г. Сковорода чітко підкреслює безкінечність, незнищуваність, вічність зовнішнього, видимого матеріального світу. "Та дерево вічності завжди зеленіє. І тінь же її ні часом, ні місцем не обмежена. Світ цей і всі світи, якщо вони незліченні, це тінь Божа. Вона зникає з виду частинами, не стоїть постійно і перетворюється у різні форми, проте ніколи не відлучаючись від свого живого дерева; і давно вже освічені сказали оцю річ: materia aeterna -"речовина вічна", тобто всі місця й часи наповнила"1.

У зв'язку з розкриттям вчення про "дві натури" у "Потопі зміїному" спостерігаються також елементи діалектичного характеру. Тут мова йде про протилежності, суперечності в світі, його постійний рух. Декілька прикладів: "...із двох сутностей дві думки і два серця: тлінне й нетлінне, чисте й нечисте, мертве й живе!"2 Говорячи про Біблію, Сковорода звертає увагу на єдність протилежностей. "Вона ж і плоть, і дух, буйство і мудрість, море й гавань, потоп і ковчег.., всі світи складаються із двох сутностей: злої і доброї'". Можливість переходу однієї протилежності в іншу проявляється в таких словах: "Інакші й вічні думку, які перелітають із смерті в життя, із матерії у форму. Ось тобі паска, тобто перехід..." 1 ще: "Плач веде до сміху, а сміх у плачі ховається. Пристойний плач є те ж саме, що й сміх у добрий час. Ці дві половини становлять одне: як поживу-голод і ситість, зима й літо - плоди, тьма і світло-день, смерть і життя-всяке створіння, добро і зло-нужду й багатство..."

Схожі статті




Філософія - Касьян В. І. - Григорій СКОВОРОДА ПОТОП ЗМІЇНИЙ

Предыдущая | Следующая