Філософія - Касьян В. І. - АРІСТОТЕЛЬ МЕТАФІЗИКА

Арістотель (384-322 pp. до н. е.) - видатний старогрецький мислитель. Його батько був придворним лікарем македонського царя Філіпа II. 17-літнім юнаком Арістотель вступив до платонівської Академії, у якій пробув двадцять років до самої смерті Платона. Внаслідок серйозних розбіжностей і довгих дискусій з Платоном він заперечує погляди платонізму й покидає Академію. Декілька років був вихователем Александра Македонського. Заснував у Афінах Лікей, який став одним із головних центрів розвитку науки у Стародавній Греції. Філософська школа Арістотеля називалась перипатетичною, тобто школою філософів, що прогулюються.

Філософію Арістотель ділить на три галузі:

1. Теоретичну - про буття, називаючи її "першою філософією", наукою про перші причини та начала. Метою її є знання заради знання.

2. Практичну - про діяльність людини. Метою практичної філософії є знання заради діяльності.

3. Поетичну, або творчу, метою якої є знання заради творчості.

Теоретичну філософію Арістотель називає також "метафізикою" і основні її положення висвітлює в головній своїй філософській праці "Метафізика". У часи Арістотеля такого терміна не було. Його застосував систематизатор творів Арістотеля - Андронік Родоський. Під такою назвою він об'єднав групу трактатів Арістотеля, що були написані "після фізики". "Метафізика" складається з 14 книг.

Арістотель піддає критиці вчення Платона про ідеї, зокрема, про відділення ідеї-сутності від чуттєво сприйнятої речі. Тут він висвітлює своє тлумачення питання про співвідношення в бутті загального й одиничного. За Арістотелем, одиничне - це те, що існує лише "де-небудь" і "тепер", воно сприймається чуттями. Загальне - це те, що існує в будь-якому місці ("скрізь") і в будь-який час ("завжди") і проявляється за певних умов в одиничному. Воно є предметом науки і пізнається розумом. Загальне існує лише в одиничному і пізнається лише через чуттєво-сприйнятливе одиничне.

Для розуміння всього існуючого слід виділити, на думку Арістотеля, чотири причини існування речей.

1. Матеріальна причина, або матерія. Тобто те, з чого виникають речі. Такими, наприклад, є мідь для статуї, срібло для чаші, глина для горщика.

2. Формальна причина, або форма. Кожна річ є оформленою матерією. Форма становить "сутність" буття. Вона перетворює пасивну матерію і робить річ саме цією річчю. Поняття форми в Арістотеля як начала речей близьке платонівському поняттю ідей як моделі речей.

3. Рушійна причина. Це - джерело, звідки бере початок рух. Так, людина, що дала пораду, є причиною, батько є причиною дитини.

4. Кінцева причина, або мета. Кінцеву причину Арістотель розуміє як "те, заради чого" відбуваються всі природні явища, всі зміни. Кожне явище природи немовби має в собі первісну внутрішню мету свого розвитку (ентелехію). Наприклад, здоров'я - мета прогулянки.

Завдяки сумісній дії всіх чотирьох причин й існують речі, що містять свої начала в самих собі.

Свої роздуми Арістотель ілюструє таким порівнянням: архітектор, що будує будинок, і саме мистецтво архітектора - це рушійна причина; план - це форма; будівельний матеріал - матерія; закінчений будинок - мета.

Арістотель розглядає матерію і форму в їх єдності взаємозв'язку, розвиває думку про розвиток природних явищ як про оформлення матерії. При цьому форма - активна, матерія - пасивна. Матерія - лише можливе буття речі, форма надає речам їх дійсне буття. Сутністю буття речі, за Арістотелем, є її форма. Отже, форму він ототожнює з суттю речі. Форма - це не якість, не кількість, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Вона вічна і незмінна.

Матерія, на думку Арістотеля, вічна, пасивна, нежива. Вона є чистою можливістю, а форма - реалізація цієї можливості. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.

Життя, за Арістотелем, є прагненням матерії до оформлення, до прояву закладеної в ній ідеї руху та сили. Життя Всесвіту також є прагненням проявити закладену в нього форму. Вихідним моментом будь-якого життєвого процесу є поштовх (імпульс), який річ отримує із зовнішнього світу. Цей поштовх надає рух силам, що закладені в цій речі. Первинний імпульс, який привів у рух весь світ, виходив від творчого розуму ("нус"), який називає Арістотель по-різному: "мислення мислення", "чисте мислення", "актуальність", "принцип будь-якого руху", "божество". Подальший процес, який становить світоустрій, створюється природним шляхом як закономірність причин та наслідків.

Без руху не існує ні часу, ні простору, ні матерії, як і взагалі не існує світу та життя. Життя та світ - це рух. Джерелом руху є нерухоме, а рушійним началом є Бог. Рух, за Арістотелем, є перехід чого-небудь із можливості в дійсність. Він виокремлює такі роди (види) руху: 1) якісний, або зміни; 2) кількісний - збільшення і зменшення; 3) переміщення - просторовий рух. До них приєднується четвертий рід, що зводиться до перших двох - виникнення і знищення.

Схожі статті




Філософія - Касьян В. І. - АРІСТОТЕЛЬ МЕТАФІЗИКА

Предыдущая | Следующая