Економіка підприємств - Горбонос Ф. В. - 25.4. Шляхи підвищення ефективності виробництва продукції тваринництва

Основними чинниками, які забезпечують підвищення рентабельності виробництва продукції тваринництва на підприємстві будь-якої форми власності, є підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин і птиці, зниження матеріально-грошових затрат з розрахунку на одну голову. З усіх чинників зовнішнього середовища, що впливають на рівень продуктивності тварин і птиці, найбільше має їх годівля, рівень впливу якої становить 50-60 %. Достатня і повноцінна годівля тварин і птиці - основа стабільності й зростання продуктивності. Розв'язання цього завдання можливе на основі досягнень науково-технічного прогресу, впровадження прогресивних технологій кормовиробництва і раціональних форм організації праці. Система годівлі, її повноцінність вимагають не лише достатньої кількості кормів і збалансованого раціону за поживними речовинами, а й економічного обгрунтування типів годівлі. Для кожного виду тварин обумовлено певний тип годівлі - це співвідношення різних видів кормів у раціоні. Залежно від зони може бути корм силосний, концентратний, силосно-коренеплідний, силосно-сінний, силосно-сінажний, силосно-сінаж-но-концентратний.

Економічне значення типу годівлі полягає насамперед у тому, що він вміщує біологічно допустимі норми різних за вартістю видів кормів у раціоні. Наприклад, для корів з продуктивністю 4000 кг молока на рік збалансований раціон може складатися з 15 % соковитих, 5 % коренеплодів, 20 % сіна й інших грубих, 35 % зелених і 25 % концентрованих кормів. У зв'язку з цим кожна кормова одиниця повинна мати не менше 110 г перетравного протеїну. Лише за цієї умови затрати корму в розрахунку на 1 ц молока можуть становити 1,1-1,3 ц кормових одиниць.

З розширенням асортименту кормів у раціонах і особливо зі збільшенням у них частки дорогих комбікормів собівартість кормової одиниці може значно зрости. Однак подорожчання, спричинене поліпшенням біологічної цінності кормів, позитивно впливає на продуктивність тварин, їх вартість, легко окуповується додатково отриманою продукцією.

Важливим чинником, що впливає на кінцеві результати молочних ферм, є раціональна система відтворення стада, поліпшення його породного складу та ліквідація яловості корів. Унаслідок яловості продуктивність корови знижується на ЗО-35 %, зменшується вихід телят і зростають непродуктивні витрати. Наукові дослідження засвідчують, що за збільшення виходу телят на 100 корів з 80 до 90 голів продуктивність основного стада зростає на 10 %. Яловість корів можна знизити внаслідок поліпшення системи відтворення молочного стада й удосконаленням племінної роботи, раціональної годівлі та догляду за тваринами. Досвід підтверджує, що молочне поголів'я стає продуктивнішим, якщо основне стадо щорічно поповнювати не менше ніж на 25 первісток з розрахунку на 100 корів. Це дасть змогу перевірити їх продуктивність і вибракувати низькопродуктивних тварин. Недоцільно утримувати корови віком понад 10 років, оскільки їх молочна продуктивність і абсолютна кількість жиру в молоці після п'ятого - шостого отелення знижується.

Для укомплектування основного стада підприємства необхідно придбати тварин з високим генетичним потенціалом, здатних для промислової технології виробництва молока, які мають продуктивність і м'ясні якості, високу життєздатність молодняку. Найповніше цим вимогам відповідають тварини чорно-рябої породи. Окупність кормів у цієї породи тварин на 25-ЗО % вища від інших.

Підвищити продуктивність молочного стада можна внаслідок планування рівномірності отелень. Доведено практикою, що корови осінньо-зимових отелень мають вирівнянішу лактаційну криву, і від них одержують молока на 400-600 кг більше, ніж від корів літніх отелень.

Певною мірою можна підвищити ефективність скотарства через поліпшення якості продукції. Підвищення вмісту жиру в молоці на 0,1 % понад основний (базова жирність) рівнозначне підвищенню продуктивності стада корів на 2,8 %. Ціни на молоко, реалізоване другим сортом, на 7 %, а на несортове - на 20 % нижчі, ніж на молоко першого сорту. Молоко, що відповідає стандартам першого сорту, повинно містити в середньому 3,4 % жиру, 3,3% білка і 4,7% молочного цукру, а також мати

Певний смак, колір, запах, показники кислотності, чистоти та бактеріального забруднення. Молоко першого сорту й охолоджене до + б*С може стимулюватись надбавкою до закупівельної ціни.

Неабияке значення у підвищенні ефективності скотарства мають концентрація та спеціалізація виробництва. Вони сприяють застосуванню індустріальних методів виробництва і впровадженню прогресивних технологій. Широка індустріалізація тваринництва на основі машинної технології з високим рівнем комплексної механізації й автоматизації всіх виробничих процесів не лише сприяє збільшенню виробництва продукції та підвищенню економічної ефективності галузі, а й поліпшенню умов праці. Характер праці тваринників змінюється, вона набуває вузької спеціалізації та високої кваліфікації, що значно підвищує її продуктивність. Зростає відповідно й оплата.

У спеціалізованих підприємствах середньодобові прирости живої маси молодняку великої рогатої худоби становлять не менше 700-800 г, а термін вирощування і відгодівлі скорочується до 12-15 міс. При цьому досягається жива маса однієї голови до 450-500 кг, що забезпечує реалізацію продукції вищої вгодованості. Реалізаційна ціна на худобу вищої вгодованості на 35 % вища, ніж ціна на худобу нижчої вгодованості.

Основним напрямом збільшення та здешевлення виробництва свинини є послідовна інтенсифікація галузі. Вона передбачає зміцнення кормової бази, поліпшення племінних і продуктивних якостей поголів'я, запровадження нових технологій, індустріалізацію виробництва й удосконалення організаційних форм у галузі. Повинні зрости середньодобові прирости тварин, скоротитись терміни вирощування та відгодівлі, а також має зменшитись падіж тварин.

Важливим заходом зниження собівартості продукції і збільшенням її обсягів є концентрація та спеціалізація. Підприємства, які мають поголів'я понад 2000 голів, виробляють на 100 га ріллі свинини на 20-25 % більше, а собівартість 1 ц приросту на 25-ЗО % нижча, ніж у підприємствах, де поголів'я не перевищує 500 свиней.

Підвищення ефективності свинарства досягається, насамперед, унаслідок інтенсивного використання основних свиноматок. Висока плідність може стати результатом лише повноцінної та різнотипної годівлі тварин, доброго утримання й догляду за ними, відбору в основне стадо свиноматок від багатоплідних і крупноплідних помісей. Удосконалення племінних і продуктивних якостей свиней забезпечує підвищення плідності на 7-10 % і прискорює ріст поросят. Утримання свиноматки, від якої отримують щорічно менше 12 поросят, - збиткове.

З метою збільшення кількості приплоду практикують утримання молодих свинок для разових опоросів. Використання свинок разового опоросу дає змогу виявити з-поміж них високоплідних, і це дешевше, ніж здійснювати селекційний підбір через придбання.

Застосування системи турових опоросів (а це є можливо внаслідок переходу до штучного осіменіння маток) дає змогу отримувати поросят у сприятливий час року і краще організувати працю на фермі. Через турові опороси можна підвищити виробництво свинини на 10-15 % і знизити її собівартість на 14-18 % порівняно з цими ж показниками за циклічної системи.

Важливим заходом у збільшенні виробництва свинини й її здешевленні є нові прогресивні технології годівлі. Суха відгодівля свиней з використанням преміксів забезпечує середньодобовий приріст тварин 600-800 г, сприяє широкому впровадженню промислових методів у свинарстві, спрощує характер і підвищує рівень продуктивності праці, знижує собівартість продукції.

Економічно доцільним уважається виробництво свинини тоді, коли на 1 ц приросту витрачати не більше 6-7 кормових одиниць упродовж відгодівельного періоду (6-7 міс) і досягти за цей час живої маси однієї голови 100-110 кг.

Незважаючи на те, що вівці найменш вибагливі до утримання та годівлі, вирішальною умовою зростання ефективності галузі є створення міцної кормової бази. Підприємствам необхідно в середньому на вівцю, від якої настригають 4-5 кг вовни й отримують до 15 кг приросту живої маси, заготовити 5-6 ц кормових одиниць, причому вміст протеїну в кожній має бути не менше 105-110 г. Раціони повноцінної годівлі тварин упродовж року повинні містити грубі корми, збагачені концентрованими кормами та білково-мінеральними добавками.

Важливим у системі заходів, спрямованих на поліпшення кормової бази, є докорінне та поверхневе поліпшення природних

І створення культурних пасовищ. На культурних пасовищах щільність овець у розрахунку на 1 га можна збільшити у б-6 разів, а вихід вовни і баранини - в 4-5 разів. Затрати, понесені на створення культурних пасовищ з постійною огорожею, скуповуються за 3-4 роки.

Продуктивність галузі можна підвищити внаслідок удосконалення структури стада. Доцільно, щоб у стаді тонкорунних овець було не менше 60-65 % маток, а м'ясо-вовнових і каракульних - не менше 70-75 %. Особливе значення для розвитку вівчарства має штучне осіменіння маток, яке дає змогу регулювати окоти з перенесенням їх на зимовий і ранньовесняний періоди. Досвід підприємств засвідчує, що залежно від спеціалізації та способу утримання, від 100 маток можна одержати 110-120 ягнят у тонкорунному і напівтонкорунному та 150-170 у каракульному вівчарстві. Затрати праці на 1 ц вовни можуть сягнути 120-130 людино-годин.

У м'ясному вівчарстві доцільно запроваджувати промислове схрещування маток з плідниками м'ясних порід і для виробництва вовни високої якості. Завдяки цьому прирости відгодівельного молодняку зростають і зменшуються витрати кормів на одиницю продукції, внаслідок чого збільшується вихід продукції на вівцематку на 15-18 %. Отримання якісної продукції вівчарства особливо актуальне, оскільки дефектна і надмірно засмічена вовна має великі скидки на забруднення та низьку закупівельну ціну. На практиці через недостатню Годівлю підприємства продають до 40 % овець нижче від середньої вгодованості, худих, ціна на цю продукцію на 25-40 % нижча від цін на тварин середньої вгодованості.

Подальший розвиток і підвищення ефективності вівчарства вимагає зміцнення матеріально-технічної бази, спеціалізації й концентрації виробництва. Як засвідчує досвід, раціональним розміром вівчарської ферми у Степу та Лісостепу є 6-10 тис, а на Поліссі - 3-6 тис овець.

Найважливішим із заходів, спрямованих на поліпшення ефективності птахівництва, є його спеціалізація й концентрація. Вони дають змогу застосовувати науково обгрунтовану технологію виробництва продукції, що сприяє підвищенню продуктивності праці, зменшенню витрат кормів, а відтак, - собівартості яєць і м'яса птиці. Дуже важлива система відтворення стада і тривалість використання птиці. У виробництві товарного яйця доцільно використовувати курей упродовж року, оскільки в наступний рік їх несучість знижується на 20-25 %. Індиків і качок доцільно вибраковувати у 1,5-2-річ-ному віці, а гусей - після 6 років використання, оскільки продуктивність їх з віком підвищується. Заміна повинна відбуватися з поліпшенням племінних і продуктивних якостей поголів'я. Гібридна птиця не лише сприяє підвищенню продуктивності, а й стійкіша до хвороб, має триваліший строк несучості й характеризується високою оплатою корму.

Не менш важливим чинником підвищення ефективності є годівля повноцінними сухими і гранульованими комбікормами, у складі яких - необхідні поживні речовини, вітаміни та мікроелементи. На продуктивність праці й собівартість продукції впливає система утримання птиці. На зміну вигульному утриманню в підприємствах з невеликими птахофермами птицю утримують у клітках і в великогабаритних пташниках на глибокій підстилці, планчастій і сітчастій підлозі. Використання багатоярусної системи утримання курей дає змогу розмістити на одиниці виробничої площі в 4-5 разів більше птиці, ніж за будь-якої іншої системи. За такого утримання забезпечується ретельний догляд за птицею. Можна виявити курей, котрі припинили нестися або мають ознаки захворювання. Витрати кормів на виробництво яєць зменшуються приблизно на 10 % порівняно з витратами за напільного утримання. Як недолік виникає потреба переміщати птицю з клітки в клітку в міру її росту. Тому технологія вирощування курей у багатоярусних кліткових батареях потребує вдосконалення з метою використання безпересадочного утримання птиці до 150-денного віку і запровадження автоматизованого технологічного обладнання, яке забезпечує миття яєць, обробку маслами, маркування та розфасування.

Важливим напрямом підвищення ефективності виробництва м'яса птиці є також поглиблення спеціалізації галузі. Лише розведення м'ясних порід і ліній, їх гібридизація і широкий розвиток на цій основі бройлерної промисловості та впровадження передової технології, що сприяє зростанню продуктивності поголів'я, може забезпечити потреби населення в дешевому дієтичному м'ясі.

Схожі статті




Економіка підприємств - Горбонос Ф. В. - 25.4. Шляхи підвищення ефективності виробництва продукції тваринництва

Предыдущая | Следующая