Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 4. Припинення договору комісії

Договір комісії з урахуванням його особливостей також має і своєрідні підстави припинення. Ці підстави можна об'єднати у дві групи: а) відмова від виконання договору, причому в односторонньому порядку, при загальній презумпції про неприпустимість односторонньої відмови; б) друга група підстав припинення комісійного договору не залежить від волі сторін договору: щодо фізичних осіб - смерть особи, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною і позбавлення особи дієздатності; щодо юридичних осіб - ліквідація, позбавлення ліцензії, реорганізація. Особливість підстав припинення договору комісії обумовлена наданням комісіонеру права виступати від свого імені. У той самий час, якщо щось (за аналогією з дорученням) сталося із стороною договору-комітентом, сам по собі цей факт ніякого впливу на відносини за договором не має, допоки спадкоємці чи правонаступники не заявлять про інше.

Стаття 1025 ЦК України закріплює право комітента відмовитися в односторонньому порядку від договору. Ця норма носить імперативний характер і, на відміну від норми, яка регулює аналогічні питання в договорі доручення і містить додаткове застереження про недійсність угоди сторін про інше, по суті не впливає на беззастережність такого права комітента. Наслідками односторонньої відмови є відшкодування витрат, зроблених на виконання договору комісіонером, обов'язок попередити про відмову від безстрокового договору не пізніше ніж за місяць до розірвання та обов'язок розпорядитися майном, якщо воно знаходиться у контрагента. Комісіонер, на противагу повіреному за договором дорученню, не вправі відмовитися в односторонньому порядку від договору, крім випадків, коли такий договір було укладено на невизначений строк і комісіонер попередив комітента не пізніше 30 днів до моменту припинення відносин. При цьому він повинен ужити всіх заходів до збереження майна і продовжувати його зберігати впродовж 15 днів із дня отримання комітентом повідомлення про розірвання договору. У випадку відмови комісіонера від угоди на законних підставах за ним зберігається право на винагороду щодо тих правочинів, які були укладені на виконання комісійного зобов'язання.

Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу чи пошкодження майна за наявності його вини. Але таке положення закріплене як загальне правило. Якщо договором комісії був передбачений обов'язок застрахувати майно, а комісіонер не зробив цього, то звільнити його від відповідальності за втрату чи пошкодження майна може тільки непереборна сила або випадок. Відповідальність комісіонера не обмежується відповідальністю за втрату, недостачу чи пошкодження майна комітента. Неналежне виконання договору комісії може призвести до виникнення збитків у комітента. Обов'язок відшкодування збитків настає для сторони на загальних підставах, які передбачені для договорів про надання послуг.

Незалежно від наявності титульного володільця майна, комітент як власник несе ризик його випадкової загибелі чи втрати (ст. 323 ЦК). Витрати за зберігання майна відшкодовуються комітентом, якщо інше не передбачено законом чи договором (ст. 1024 ЦК).

На забезпечення своїх грошових вимог комісіонеру надане право утримання майна та грошових сум, які знаходяться у його володінні, але належать за договором комітенту. Право притримання є своєрідним правом сторони комісійного зобов'язання, яке, в першу чергу, було породжене його особливостями. Право притримання поширюється на всі законні грошові вимоги комісіонера, включаючи винагороду за делькредере, на відшкодування понесених фактичних витрат. Якщо в розпорядженні комісіонера є суми, що належать комітенту, то він вправі з них вирахувати заборговану оплату, яка належить йому за виконання договору. Право комісіонера на притримання речі має пріоритет перед іншими правами кредиторів у випадку оголошення його банкрутом чи звернення стягнення на його майно.

Однією з ознак підприємницької діяльності є ризик. Договірний же ризик означає обтяження сторони зобов'язання майново невигідними наслідками при зміні обставин, причому, якщо ризик падає на одну із сторін, вона повинна виконати договір, навіть коли для неї це збитково. Усе наведене повною мірою стосується і комісійних зобов'язань як виду підприємницьких. Прикладом із практики судового спору, який переконливо аргументує наведені вище положення щодо відповідальності посередника, є справа Арбітражного суду Російської Федерації.

Акціонерне товариство заявило позовні вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю про відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором комісії. Між позивачем і відповідачем був укладений договір комісії строком на два місяці, за яким відповідач приймав на себе зобов'язання укласти договори купівлі-продажу товару, який належав позивачу. Між сторонами в належній формі була погоджена мінімальна ціна продажу, від якої комісіонер не вправі був відступати без письмового дозволу комітента.

Упродовж строку дії договору комісіонер не уклав жодного з доручених йому договорів купівлі-продажу, а неодноразово звертався до комітента з пропозицією про зниження рівня мінімальної ціни продажу у зв'язку з пониженням загальносвітових цін на зазначений товар. Комітент не дав згоди на продаж товару за більш низькою ціною і після закінчення строку дії договору комісії вимагав відшкодування збитків. Як свої збитки комітент розглядав різницю між ціною, зазначеною в договорі комісії як мінімальна ціна продаж, і ринковою ціною на момент пред'явлення позовних вимог. Комісіонер заперечував проти позовних вимог, наводячи докази відсутності своєї вини у невиконанні доручення комітента.

Суд задовольнив позов комітента, зазначивши, що відповідно до п. З ст. 401 ЦК РФ комісіонер як особа, що здійснює підприємницьку діяльність, несе відповідальність за невиконання своїх зобов'язань незалежно від вини. Аргументи комісіонера не були взяті до уваги, оскільки комісіонер як професійний учасник ринку не міг не знати про ціни на зазначений товар, які склалися на ринку, та їх тенденції. Погодившись на визначений рівень мінімальної ціни продажу, він прийняв на себе відповідний ризик.

На підставі скарги відповідача суд апеляційної інстанції, вивчивши всі матеріали справи і вважаючи доказаною відсутність вини комісіонера у невиконанні зобов'язання, скасував рішення суду і виніс постанову про відмову в позові. При цьому суд зазначив, що за договором комісії комісіонер приймає на себе обов'язок не досягнути очікуваного результату, а лише прикласти до цього максимальні зусилля. Специфіка комісійних послуг полягає в тому, що правочини з третіми особами можуть бути і не вчинені через обставини, які не залежать від комісіонера. Оскільки комісіонер діє в чужому інтересі і підпорядковується вказівкам комітента, ризик неукладення правочинів для комітента може нести тільки зацікавлена особа, тобто комітент, а відповідальність на комісіонера можна покласти тільки за умов, які зазначені в п. 1 ст. 401 ЦК РФ. Тому при доведеності тієї обставини, що комісіонер доклав максимальних зусиль для досягнення потрібного комітенту результату, комісіонер не підлягає притягненню до відповідальності за невиконання своїх зобов'язань. Правила п. З ст. 401 ЦК РФ у даній ситуації не застосовуються, оскільки законом установлено інше. (При обговоренні фабули цієї справи і рішення арбітражного суду представники кафедри цивільного права МДУ висловили позицію, що комісіонер у наведеній ситуації повинен був доказувати не відсутність своєї вини, а відсутність "можливості продати майно по узгодженій ціні". Не зовсім вдале, на думку експертів, і обгрунтування, яке суд поклав в основу рішення, а саме: "дії в чужому інтересі" витлумачені дещо по-іншому, а "ризик" не поєднується гармонійно з "виною".)

Схожі статті




Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 4. Припинення договору комісії

Предыдущая | Следующая