Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 4. Зміст договору доручення

Договір доручення, як і всі посередницькі договори, є взаємним, а це означає, що права й обов'язки за договором виникають в обох сторін. Активною стороною договору доручення є повірений, і тому законодавець приділив особливу увагу його обов'язкам. Дії повіреного, як і всіх посередників, повинні бути правомірними, мають базуватися на повноваженнях і бути зорієнтованими на максимальне обслуговування інтересів довірителя.

Презюмуючи довірительний характер відносин між сторонами, законодавець закріпив обов'язок повіреного вчиняти дії особисто. Проте повірений має право за умови, якщо це передбачено договором або цього вимагали інтереси довірителя, передати виконання доручення іншій особі (ст. 1005 ЦК).

У результаті передоручення у правовідносини з довірителем вступає новий суб'єкт (замісник). При цьому першопочатковий договір доручення не припиняється. Якщо повірений не відмовився від договору доручення, то він залишається зобов'язаним за договором. Підтвердженням цього є відсутність передоручення серед підстав припинення договору. Більше того, якщо повірений не відмовився віл доручення, то, як тільки відпадуть обставини, що перешкоджали особистому виконанню, він вправі продовжити виконання, усунувши замісника.

У випадку передоручення повірений повинен негайно сповістити довірителя про факт передоручення під загрозою несення відповідальності за всі дії замісника. При цьому довіритель вправі в будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений. З урахуванням особливостей комерційного представництва, яке вимагає негайної реакції на зміну ситуації на ринку, може бути встановлений більш вільний режим щодо узгодження всіх дій посередника, в тому числі й передоручення. Йдеться тільки про єдину умову: якщо це відповідає інтересам уповноважуючої особи. Фідуціарність відносин між сторонами договору доручення впливає на переважну частину положень, що його регулюють. Серед таких є обов'язок повіреного повідомляти довірителю на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення, а після його виконання, не зволікаючи, подати звіт із долученим підтверджуючих документів, якщо йдеться про відшкодування витрат, або звіт за використані кошти, надані довірителем на виконання доручення. Повірений повинен негайно передати довірителю все отримане у зв'язку з виконанням доручення і у випадку припинення договору повернути довірителю довіреність (ст. 1006 ЦК).

Коло обов'язків довірителя значно вужче, ніж у повіреного. Існує думка, що довіритель не завжди приймає на себе обов'язки щодо повіреного, а лише в тих випадках, коли доручення від платне і повірений має право на винагороду; коли необхідно видати аванс або коли повірений зробив необхідні витрати на виконання доручення і довіритель зобов'язаний їх відшкодувати. З цією позицією можна погодитись, якщо виходити з того, що договір доручення є односторонньо зобов'язуючим. Але договір доручення є двосторонньо зобов'язуючим, і це випливає з обов'язку довірителя прийняти все виконане за дорученням без зволікань. Ухилення довірителя від виконання цього обов'язку слід вважати простроченням кредитора, яке дає повіреному право на відшкодування завданих простроченням збитків і знімає з нього відповідальність за власне прострочення, якщо воно викликане простроченням довірителя. Від прийняття виконання здійсненого повіреним із відступленням від договору або вказівок довірителя, за відсутності обставин, які дозволяють повіреному відступати від вказівок довірителя, останній вправі відмовитися. До забезпечуючих виконання договору обов'язків довірителя належить наділення повіреного засобами, які необхідні для виконання доручення, якщо сторони не передбачили інше.

Введення у загальну частину ЦК України норми про комерційне представництво дозволяє говорити про можливість двох моделей договору доручення. Перша - це власне договір доручення, а друга - договірна модель, яка обслуговує представницькі відносини в особливій комерційній сфері. Такий шлях законодавця слід визнати половинчастим, оскільки і далі ігнорувати наявність посередницьких відносин як виду підприємницьких, які, у свою чергу, вимагають адекватного регулювання, уже неможливо. Але, окресливши групу відносин комерційного представництва, швидше за економічним критерієм, ніж за правовим, у той самий час законодавець не забезпечив їх регулювання нормами договірного права, як, наприклад, за конструкцією агентського договору відповідно до Цивільного кодексу Російської Федерації. Безперечно, що застосування такої договірної моделі, як договір доручення, у різних сферах економічного життя - на транспорті, в торгівлі, зокрема біржовій, тощо, а також здійснення посередницької діяльності із залученням конструкції доручення для операцій з особливими матеріальними об'єктами, якими є нерухомість, цінні папери, не може не впливати на особливості тих індивідуальних умов, які сторони передбачають у договорі. Але, незважаючи на це, правова природа, суті і ієна характеристика відносин між сторонами, які реалізовуються в умовах договору, залишається тією, яка своїм витоком ще з часів римського права мала інститут договірного прямого представництва, а саме - договір доручення.

Посередницькими договорами, незважаючи на їх нематеріальний характер, можуть бути передбачені умови про надання і використання посередником для якнайкращого виконання посередницької послуги певних предметів або спеціальних приладів, наприклад автомобіля чи засобів зв'язку. Щодо договору доручення, то в ст. 1007 ЦК передбачається обов'язок довірителя, якщо інше не передбачено договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення. Це пояснюється тим, що дії повіреного мають бути вчинені за рахунок довірителя. Отже, на довірителя також покладені обов'язки, серед яких: видати повіреному довіреність; забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; прийняти негайно все отримане за дорученням; відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення, і оплатити послугу, якщо вона повіреному належить. На сьогодні щодо договору доручення встановлена презумпція оплатності, якщо інше не передбачено договором або не встановлено законом (ст. 1002 ЦК).

Прикладом правозастосовчої практики цієї норми є справа за позовом підприємця М. І. Сенчука до TOB "Хімнафтопласт" про стягнення оплати за надані послуги за договором доручення, який передбачав надання підприємству послуг юридичного характеру та відшкодування фактично понесених витрат. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2004р. позов було задоволено тільки в частині відшкодування фактично понесених витрат, а в оплаті послуг відмовлено, оскільки сторони цю умову не погодили при укладенні договору.

В апеляційній скарзі її подавач просив відмінити прийняті у справі судові акти в частині відмови в оплаті наданих послуг і справу направити на новий розгляд. Перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваних судових актів, суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу підприємця М. І. Сенчука. Як випливає з матеріалів справи, між підприємцем М. І. Сенчуком (повірений) і TOB "Хімнафтопласт" (довіритель) був укладений договір доручення від 1 вересня 2003 р. Оскільки в даному договорі не передбачена умова про його безоплатний характер, то сторона після виконання доручення має право на оплату наданих послуг. Крім того, виконання договору було пов'язане із здійсненням обома сторонами підприємницької діяльності. Отже, він згідно з положенням ч. 1 ст. 972 Цивільного кодексу, презюмується як оплатний.

Для оплатного договору доручення домовленість про розмір винагороди не є істотною умовою, і за її відсутності в договорі відповідно до ч. 2 ст. 1002 Цивільного кодексу розмір винагороди визначається виходячи із звичайних цін за подібного роду юридичні послуги. Таким чином, посилання суду першої інстанції на відсутність погодженої умови про оплату виконання доручення не можна визнати обгрунтованими. Критерієм оплати надання підприємцем М. І. Сенчуком юридичних послуг суд апеляційної інстанції правомірно вибрав розмір ставки юрисконсульта на підприємствах, що належать до однієї економічної галузі.

Схожі статті




Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 4. Зміст договору доручення

Предыдущая | Следующая