Землеробство - Гудзь В. П. - Побудова грунтозахисних сівозмін та їх орієнтовні схеми

Зони України відрізняються грунтово-кліматичними умовами. У Степу через недостатню родючість змитих грунтів, часті посухи, а місцями - солонцюватість та засоленість грунтів створюються несприятливі умови для вирощування сільськогосподарських культур. На схилах, де частина води втрачається із стоком, менш сприятливі умови, ніж в інших природних зонах України. Основою грунтозахисних сівозмін у Степу є багаторічні трави. На родючих грунтах тут можна вирощувати такі бобові трави, як люцерну, на інших - еспарцет звичайний і піщаний (останній урожайніший). Із злакових - сто-колос безостий, райграс високий, пирій безкореневищний, а в південних районах - житняк посухостійкий. На південних схилах схожість насіння багаторічних трав у 1,5-2 рази менша, ніж на північних.

У цій зоні рекомендуються приблизно такі орієнтовні схеми грунтозахисних сівозмін:

I. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - кукурудза у фазі викидання волотей; 4 - озима пшениця; 5 - ярі зернові з підсівом багаторічних трав;

II. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - озиме жито; 4 - кукурудза на зелений корм та ранній силос; 5 - озима пшениця + післяжнивна сівба багаторічних трав. На дуже еродованих грунтах вирощують культури звичайної рядкової сівби. Прикладом може бути така схема: 1, 2 - багаторічні трави; 3 - озиме жито або однорічні трави на зелений корм; 4 - озимина; 5 - ярі з підсівом багаторічних трав.

Дослідження Інституту землеробства УААН і Миколаївської зональної дослідної станції по кормовиробництву переконують, що основою грунтозахисних сівозмін у Степу є багаторічні трави. На родючих грунтах тут можна вирощувати такі бобові трави, як люцерну, на інших - еспарцет, із злакових - стоколос безостий та ін. При порівнянні сівозмін кращою стосовно грунтозахисту виявилася сівозміна з трьома полями багаторічних трав, змив грунту в якій був найменший. Ці наукові установи рекомендують для господарств Степу такі схеми грунтозахисних сівозмін:

I. 1, 2, 3 - багаторічні трави; 4 - кукурудза у фазі викидання волотей; 5 - озима пшениця на зерно; 6 - ячмінно-горохова сумішка на зелений корм з підсівом багаторічних трав (люцерна + стоколос безостий).

II. 1, 2, 3 - багаторічні трави; 4 - озима пшениця на зерно; 5 - однорічні сумішки (вико-вівсяна) на зелений корм; 6 - ярі зернові з підсівом багаторічних трав.

III. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - озима пшениця на зерно; 4 - кукурудза молочно-воскової стиглості (смугове розміщення); 5 - озиме жито на зелений корм або на зерно; 6 - ячмінь з підсівом багаторічних трав.

IV. 1, 2, 3 - багаторічні трави; 4 - озиме жито або однорічні трави на зелений корм; 5 - озима пшениця на зерно; 6 - ярі з підсівом багаторічних трав.

V. 1 - еспарцет на зелений корм; 2 - озима пшениця на зерно; 3 - кукурудза молочно-воскової стиглості (смугове розміщення); 4 - озиме жито на зелений корм; 5 - озима пшениця на зерно; 6 - ячмінь на зерно з підсівом еспарцету (П. І. Бойко, Б. М. Кім, Г. В. Омельченко, 1991).

У Лісостепу грунтозахисні сівозміни розміщують на середньо - та дуже змитих грунтах, які мають невелику родючість, на схилах, що перевищують 5°. Для них підбирають культури, які сприяють продуктивнішому використанню цих земель та підвищенню їхньої родючості.

За даними Інституту землеробства УААН, тут найпродуктивніша травосумішка, що складається з люцерни (30%), конюшини (10%) та стоколосу безостого (30%).

У сівозмінах, де передбачене дворічне використання трав, доцільніше висівати бобові (конюшина + люцерна), які забезпечують більші, ніж злакові сумішки, урожаї зеленої маси, а також зерна наступної озимої пшениці.

У цій зоні з однорічних культур найпродуктивнішими є озима пшениця, озиме жито, просо, однорічні трави (вико-вівсяні сумішки). З просапних - високоврожайна кукурудза.

Для Лісостепу можна рекомендувати такі грунтозахисні сівозміни:

I. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - озима пшениця; 4 - горох; 5 - озима пшениця; 6 - ячмінь з підсівом багаторічних трав.

II. 1, 2, 3 - багаторічні трави; 4 - кукурудза на зерно; 5 - горох; 6 - озима пшениця; 7 - овес або ячмінь з підсівом багаторічних трав.

На дуже змитих грунтах:

III. 1, 2, 3, 4 - багаторічні трави; 5 - кукурудза на зелений корм; 6 - озима пшениця або жито; 7 - овес з підсівом багаторічних трав.

У районах достатнього зволоження багаторічні трави висівають у сумішці: конюшина із злаковими травами і люцерна з еспарцетом, а в районах нестійкого й недостатнього зволоження ефективні сумішки люцерни з еспарцетом та злаковими травами.

У гірських районах Карпат на дерново-буроземних змитих грунтах сумішки конюшини лучної (30%), лядвенцю рогатого (40) та райграсу високого (30), а також конюшини лучної (40), лядвенцю рогатого (30) та тимофіївки лучної (30%) мають найбільшу продуктивність та грунтозахисну ефективність. Після багаторічних трав дво-, трирічного використання однорічні культури в перші два-три роки дають задовільні врожаї. Серед культур звичайної рядкової сівби у практиці гірськокарпатсько-го землеробства найпоширеніші посіви озимих (зокрема жита), а серед ярих - вівса. Сумішки багаторічних трав підсівають під ці культури. Картоплю доцільно вводити в грунтозахисні сівозміни та використовувати як попередник озимих чи ярих культур звичайної рядкової сівби. Льон-довгунець, як попередник озимої пшениці, стоїть в одному ряду з конюшиною.

У гірських районах Карпат можна впроваджувати такі польові грунтозахисні сівозміни:

I. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - картопля; 4 - бобові; 5 - озимина і овес з підсівом багаторічних трав.

II. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - озиме жито; 4 - картопля; 5 - ярі зернові з підсівом сумішки трав конюшини лучної, лядвенцю рогатого та райграсу високого або тимофіївки лучної.

У лукопасовищних сівозмінах застосовують сумішки конюшини лучної і повзучої (білої) з тимофіївкою та кострицею.

На Поліссі водна ерозія найбільшої шкоди завдає на крупнопилуватих легкосу-глинкових сірих лісових грунтах, які розповсюджені на "лесових островах". Дерново-середньопідзолисті супіщані грунти також досить інтенсивно еродуються. Тому боротьба з ерозією грунтів Полісся - дуже важлива справа. Але тут майже не виділяють спеціальних грунтозахисних сівозмін, оскільки схили на Поліссі, як правило, короткі й пологі.

На схилах південного Полісся та в перехідній його частині (до Лісостепу), де рельєф більше розчленований і дає змогу виділити окремі поля для грунтозахисної сівозміни, їх насичують багаторічними травами до 40%, зокрема конюшиною та її сумішками з кострицею лучною чи стоколосом безостим. Щоб забезпечити нормальну густоту травостою, доцільно широко впроваджувати післяукісні та післяжнивні посіви багаторічних трав та їх сумішок. На особливу увагу заслуговують рекомендації При-деснянської станції щодо використання люпину в боротьбі з ерозією на сірих лісових крупнопилуватих грунтах, на яких доцільно залишати посіви люпину або його стерню до весни для боротьби із змивом грунтів талими водами; ущільнювати зернові просапні культури люпином для боротьби зі зливою та вітровою ерозією; впроваджувати післяукісні посіви люпину для боротьби з ерозією в період між вегетацією основних культур.

На легкосуглинкових опідзолених змитих грунтах Полісся вводять сумішки конюшини із злаковими травами, а також сіють люпин при такому чергуванні: 1, 2 - багаторічні трави; 3 - озимі + післяжнивні; 4 - картопля (смугами між люпином); 5 - озимі та ярі з підсівом сумішки багаторічних трав.

Грунтозахисні сівозміни Степу, Лісостепу, гірських районів Карпат та Полісся необхідно будувати тільки зі смуговим розміщенням культур у їхніх полях.

Ефективність розміщення сільськогосподарських культур смугами значною мірою залежить від ширини смуг, крутості схилу, гранулометричного складу грунту та інших факторів. Смуга має бути однаковою за всією довжиною й забезпечувати ефективне використання сучасних машин і знарядь. Так, на парах буферні смуги створюються з одно - і багаторічних трав, висіяних під покрив попередників чорного пару, з посівів озимої пшениці й озимого жита, ярого ячменю і гороху. На схилах крутістю 1-2° буферні смуги розміщуються через 50-70 м в один-два проходи сівалки, а при крутості 2-3° через 30-50 м у два-три проходи сівалки. Схили крутістю понад 3° не рекомендується відводити під чорний пар.

Смуги, зайняті культурами, які добре захищають грунт від ерозійних процесів, називають буферними. Їх у полях просапних культур на схилах, що зазнають слабкої ерозії (до 3°), роблять шириною 4-6 м з відстанню між ними 50-60 м. На схилах 3-7°, де ерозія виявляється сильніше, ширину смуг збільшують до 8-10, а відстань між ними зменшують до 30-40 м.

На полях, де поширена вітрова ерозія, ширина смуг на важких грунтах не повинна перевищувати 100-120 м, на середньосуглинкових грунтах і грунтах, які містять у верхньому шарі понад 4% карбонатів, - 75, а на легких грунтах - 50 м.

Схожі статті




Землеробство - Гудзь В. П. - Побудова грунтозахисних сівозмін та їх орієнтовні схеми

Предыдущая | Следующая