Юридична психологія - Александров Д. О. - А. Біологізаторські концепції особистості злочинця

Антропологічний напрям у визначенні природи злочинця звичайно пов'язують із іменем італійського лікаря-психіатра Ч. Ломброзо. Однак ще у 20-х рр. XIX ст. Ф. Галль намагався встановити зв'язок між злочинами і відділами головного мозку, де кожен керує тією або іншою властивістю душі. Він вважав, що всі здатності і нахили людини вроджені і знаходяться в прямій залежності від будови і розвитку певного відділу мозку. Вправи можуть посилити діяльність того або іншого відділу, лінощі - послабити. Зазначене є основою для виховання, яке може (але в певних межах) змінити на краще розумові та моральні якості людини. Внутрішній і зовнішній боки черепа є точними відбитками поверхні головного мозку.

Але Ф. Галль не став родоначальником антропологічного напряму. Його започаткував Ч. Ломброзо, який за свою понад 30-річну професійну діяльність вивчив близько 11 тис. злочинців, провів розтин тисяч тіл правопорушників І дійшов висновку: злочинець - атавістична істота, яка є носієм інстинктів первісної людини і нижчих тварин. Оскільки в злочинці відроджується дикун, він і за своїм зовнішнім виглядом повинен відрізнятися від законослухняного громадянина. Скляні, холодні, налиті кров'ю очі, великий, загнутий донизу ніс, розвинуті щелепи - це вбивця; особлива рухливість обличчя і рук, маленькі бігаючі очі. рідка борода, випнута, поставлена кутом вушна раковина, кривий, вдавлений ніс - крадій; блискучі очі, великі щелепи, припухлі губи, жіноча будова тіла - гвалтівник. Пізніше під впливом критики Ч. Ломброзо пішов на деякі поступки і ввів поняття "випадкового злочинця".

Конституціональний напрям був заснований Б. Кречмером та У. Шелдоном. Розроблена система так званих "соматотипів" і виділені три основні типи будови тіла (пікніки, астеніки, атлети), що дозволяло класифікувати індивідів за будовою тіла, а потім використовувати одержані дані як базу для визначення особливостей темпераменту. В одній із своїх робіт У. Шелдон доводив, що 200 молодих злочинців, які перебували на обліку в Бостонському агентстві з надання допомоги, відрізнялися за своїми тілесними характеристиками від незлочинців.

Генетичний напрям. Відкриття в галузі генетики оживили І загострили наукову дискусію щодо біологічних детермінант злочинності. На початку 50-х років у США в злочинця, якій вчинив декілька вбивств, при медичному обстеженні було виявлено наявність додаткової хромосоми типу "У". Майже одночасно цю додаткову хромосому було виявлено такожу злочинця, який вчинив вбивство у Франції. Було оголошено, що нарешті виявлено "хромосому насилля", "хромосому жорстокості".

Для перевірки цієї гіпотези в тюрмах США і Франції провели дослідження ув'язнених. За їх результатами, опублікованими в 1975 році Паризьким інститутом кримінології, наявність додаткової хромосоми типу "У" було встановлено у 1,0-1,4% осіб, що відбувають покарання. У ФРН було обстежено декілька тисяч осіб із метою порівняння. Виявилось, що серед правопорушників відсоток осіб, що мають таке хромосомне відхилення, не вищий, ніж серед населення загалом.

Фрейдизм. Жодне відкриття в сфері мотивації людської поведінки не залишало осторонь проблему протидії злочинності. Повною мірою це стосується вчення 3. Фрейда, австрійського психіатра і психолога, засновника психоаналізу. Він розглядав структуру особистості як таку, що складається з трьох інстанцій: "Воно", "Я", "Над-Я". "Я" людини пов'язане з свідомістю, від нього надходить ініціатива щодо витіснення з свідомості слідів психотравмуючих обставини. Однак всередині людини панує "Воно", яке сконцентровує неусвідомлювані потяги. Витіснення потягів супроводжується формуванням "Над-Я", яке є своєрідним цензором, містком, що поєднує "Я" і "Воно".

Сам 3. Фрейд не вивчав проблем злочинності, але його послідовники зробили чимало у напрямі пояснення причин злочинності, їхня думка полягає в тому, що в найпотаємніших надрах свідомості людини є злочинні імпульси, які неможливо відокремити від нормальних, тобто людська істота приходить у світ як злочинець, соціально непристосованою.

Кожен переживав обставини, що травмували психіку. Спогади про них викликають страх, сором або Інші неприємні почуття протягом років. їх намагаються забути, витіснити спогади про них з пам'яті. Іноді це вдається, але частіше це не вдається І тоді свідомість витісняє їх в глибини несвідомого.

3. Фрейд вважав, що цивілізованому суспільству постійно загрожує небезпека дезінтеграції через первісну ворожість людей один до одного. Інтерес до спільної праці тримає їх разом, але інстинктивні прагнення виявляються сильнішими за усвідомлені інтереси. На відміну від Ч. Ломброзо, він приписував ворожі інстинкти не лише злочинцям, а й кожній людині.

Аналітична психологія К. Юнга. Автор виділяв у несвідомому дві складові: особисте несвідоме і колективне несвідоме. Перше включає все, що людина прагне забути, витіснити із свідомості, але залишається як слід у несвідомому. Вміст колективного несвідомого не набувається протягом життя однієї людини, воно є вродженими інстинктами і первісними формами розуміння - так звані архетипи або ідеї. Колективне несвідоме, на думку К. Юнга, дозволяє пояснити причини злочинності: вони є результатом досвіду людського співжиття, переживаннями минулого у підсвідомості.

Схожі статті




Юридична психологія - Александров Д. О. - А. Біологізаторські концепції особистості злочинця

Предыдущая | Следующая