Всесвітня історія - Гончар Б. М. - Культура та вірування первісних людей

Первісна культура відіграла значну роль у розвитку людства. Саме з цього культурно-історичного періоду розпочалася історія людської цивілізації, формувалася людина, зароджувалися такі форми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

З розвитком матеріальної культури, знарядь праці, підвищенням значення колективних форм праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мислення та мова, виникали зародки релігії, ідеологічних уявлень, з'явилися в праобщині й деякі елементи магії та зародки мистецтва: хвилясті лінії на стінах печер, зображення контуру руки. Однак більшість учених називає це протомистецтво натуральною образотворчою діяльністю.

Формування общинно-родового ладу сприяло розвитку духовного життя первісної людини. Доба ранньородової общини характеризувалася помітними успіхами в розвитку мови, основ раціональних знань.

Ще донедавна вважалося, що мови найменш розвинутих груп людства мають дуже незначний лексичний запас і майже позбавлені загальних понять. Проте подальше вивчення цього питання засвідчило, що лексикон навіть найвідсталіших племен, наприклад аборигенів Австралії, налічує не менше 10 тис. слів. З'ясувалося також, що у цих мовах переважають конкретні, деталізовані визначення, є в них і слова, що передають зміст загальних понять. Так, в аборигенів Австралії є позначення не лише різних порід дерев, а й дерева взагалі, не лише різних видів риб, а й риби взагалі.

Особливістю найпримітивніших мов є нерозвинутість синтаксичних форм. В усній мові навіть найрозвиненіших народів, на відміну від їх писемності, фрази також звичайно складаються з мізерної кількості слів.

Джерелом знань первісної людини була її трудова діяльність, під час якої накопичувався досвід, передусім про навколишню природу. Значно розширилися практичні галузі знання. Людина опанувала найпростіші способи лікування переломів, вивихів, ран, зміїних укусів, інших захворювань. Люди навчилися рахувати, вимірювати відстань, обчислювати час, зрозуміло, досить примітивно. Так, спочатку існували три - п'ять позначень числових понять. Великі відстані вимірювалися днями шляху, менші - польотом стріли або списа, ще менші - довжиною конкретних предметів, найчастіше різних частин людського тіла: ступні, ліктя, пальця. Звідси - назви давніх мір довжини, що як пережиток збереглися в багатьох мовах: лікоть, фут, дюйм тощо. Час обчислювався лише порівняно великими відтинками, пов'язаними з розташуванням небесних тіл, зміною дня і ночі, з природно-господарськими сезонами.

Навіть найвідсталіші племена мали досить розвинену систему передавання на відстань звукових або зорових сигналів. Писемності не було взагалі, хоча в аборигенів Австралії вже з'явилися зародки піктографії.

Зразки образотворчого мистецтва доби ранньородової общини відомі за численними археологічними пам'ятками: графічними та живописними зображеннями тварин, рідше рослин і людей, на-скельними малюнками тварин і людей, мисливськими та воєнними сценами, танцями та релігійними церемоніями.

В усній творчості найраніше розвинулися перекази про походження людей та їхні звичаї, подвиги предків, виникнення світу та різні явища природи. Незабаром з'явилися оповідання та казки.

У музиці вокальна або пісенна форма передувала інструментальній. Першими музичними інструментами були ударні пристрої з двох шматків дерева або натягнутого шматка шкіри, найпростіші щипкові інструменти, прототипом яких, мабуть, були тятива лука, різні сурми, флейти, сопілки.

До найдавніших видів мистецтва належать танці. Первісні танці були колективними і дуже образними: імітація (частіше у масках) сцен полювання, рибальства, воєнних сутичок тощо.

Поряд з раціональним світоглядом виникла релігія у таких ранніх, первісних своїх формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.

Тотемізм - це віра в тісний зв'язок між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом - певним видом тварин, рідше рослин. Рід носив ім'я свого тотема, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним предків, перебувають з ним у кровному спорідненні. Тотемові не поклонялися. Його вважали батьком, старшим братом тощо, який допомагає людям роду. Люди, зі свого боку, не повинні знищувати свій тотем, завдавати йому якоїсь шкоди. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв'язку роду з його природним середовищем, зв'язку, який усвідомлювався в єдиній зрозумілій на той час формі кровного споріднення.

Фетишизм - віра в надприродні властивості неодухотворених предметів, у те, що вони можуть якось допомагати людині. Таким предметом - фетишем - може бути певне знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше спеціально виготовлений культовий предмет.

Магія - віра у здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослин, явища природи. Не розуміючи справжнього взаємозв'язку певних фактів та явищ, хибно тлумачачи випадкові збіги, первісна людина вважала, що за допомогою особливих слів та дій можна викликати дощ або здійняти вітер, забезпечувати успіх полювання або збирання, допомагати або шкодити людям. Залежно від призначення магія поділялася на кілька видів: виробничу, охоронну, любовну, лікувальну.

Анімізм - віра в існування душі та духів.

З розвитком вірувань і ускладненням культу їх виконання потрібні були певні знання, уміння, досвід. Найважливіші культові дії почали виконувати старійшини або певна група людей - чаклуни, шамани.

Духовній культурі ранньородової общини було властиве тісне переплетення раціональних та релігійних уявлень. Так, лікуючи рану, первісна людина вдавалася і до магії. Протинаючи списом зображення тварини, вона одночасно практикувалася в прийомах полювання, показувала їх молоді, "магічно забезпечувала" успіх наступної справи.

З ускладненням виробничої діяльності первісної людини збільшувався і запас її позитивних знань. З виникненням землеробства і скотарства нагромаджувалися знання в галузі селекції - штучного добору найкорисніших сортів рослин і порід тварин.

Розвиток математичних знань зумовив появу перших засобів для лічби - в'язки соломи або купки камінців, шнурів з вузликами чи нанизаними на них черепашками.

Розвиток топографічних і географічних знань зумовив створення перших карт - позначень маршрутів, нанесених на кору, дерево або шкіру.

Образотворче мистецтво пізньонеолітичних і енеолітичних племен в основному було досить умовним: замість цілого зображувалася певна характерна частина предмета. Поширився декоративний напрям, тобто прикрашання ужиткових речей (особливо одягу, зброї та хатнього начиння) художнім розписом, різьбленням, вишивкою, аплікацією тощо. Так, кераміку, яку в ранньому неоліті не прикрашали, у пізньому неоліті орнаментували хвилястими лініями, колами, трикутниками тощо.

Еволюціонувала й ускладнювалася релігія. З нагромадженням знань про власну сутність і навколишню природу первісне людство менше ототожнювало себе з останньою, а дедалі більше усвідомлювало залежність від невідомих йому добрих і злих сил, які здавалися надприродними. Формувались уявлення про боротьбу доброго і злого начал. Сили зла люди намагалися умилостивити, добрим силам почали поклонятися як постійним оборонцям і заступникам роду.

Змінився зміст тотемізму. Тотемні "родичі" та "предки" стали об'єктом релігійного культу.

Водночас з розвитком родового ладу й анімізму зародилася віра в духів померлих прабатьків роду, що допомагають йому. Тотемізм зберігався в пережитках (наприклад, у тотемних назвах та емблемах родів), але не як система релігійних вірувань. Саме на цій анімістичній основі почав утворюватися культ природи, що уособлювався в образах різних духів тваринного і рослинного світу, земних і небесних сил.

З виникненням землеробства пов'язана поява культу вирощуваних рослин і тих сил природи, від яких залежало їх зростання, особливо Сонця і Землі. Сонце вважалося запліднюючим чоловічим началом, Земля - запліднюваним жіночим. Циклічність життєдайного впливу Сонця зумовила виникнення у людей уявлення про нього як про дух родючості, що вмирає і воскресає.

Як і на попередній стадії розвитку, релігія відображала та ідеологічно закріплювала визначну господарську і суспільну роль жінки. Розвинувся материнсько-родовий культ господарок та охоронниць родинного вогнища. Ймовірно, тоді зародився відомий у деяких розвиненіших народів культ жіночих предків-праматерів. Більша частина духів природи, і серед них насамперед дух Матері-Землі, виступала в образі жінок і мала жіночі імена. Жінки, як і раніше, часто вважалися основними, а у деяких племен навіть виключними носіями таємних знань і магічних сил.

Розвиток землеробства, особливо іригаційного, що потребувало точного визначення строків поливання, початку польових робіт тощо, сприяв упорядкуванню календаря, вдосконаленню астрономічних спостережень. Перші календарі звичайно грунтувалися на спостереженнях за зміною фаз Місяця.

Необхідність оперувати великими числами і розвиток абстрактних уявлень зумовили прогрес математичних знань. Спорудження укріплень, таких транспортних засобів, як віз та вітрильний корабель, сприяли розвитку не лише математики, а й механіки. А під час суходільних та морських походів, пов'язаних з війнами, накопичувалися астрономічні спостереження, знання з географії та картографії. Війни стимулювали розвиток медицини, а особливо хірургії: лікарі ампутували ушкоджені кінцівки" робили пластичні операції.

Повільніше розвивалися зародки суспільствознавчих знань. Тут, як і раніше, панували тісно пов'язані з релігією міфологічні уявлення про чудесну природу всіх основних явищ господарського, громадського та ідеологічного життя. Саме в цей час були закладені основи правових знань. Вони відокремилися від релігійних уявлень, звичаєвого права. Це добре видно на прикладі первісного (та й ранньокласового) судочинства, в якому вирішальну роль часто відігравали нереальні обставини, наприклад "знамення згори". Для того, щоб з'явилося таке знамення, застосовувалися випробування клятвою, освяченою їжею, отрутою. При цьому вважалося, що винний загине, а невинний залишиться живим.

Зведення оборонних споруд і розрахованих на тисячоліття усипальниць поклало початок монументальній архітектурі. Відокремлення ремесла від землеробства сприяло розквіту ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювалися ювелірні прикраси, коштовна зброя, посуд, ошатний одяг. У зв'язку з цим поширилися художнє карбування, тиснення металевих виробів, а також техніка емалі, інкрустація коштовним камінням, перламутром тощо. Розквіт художньої обробки металу, зокрема, відобразився у відомих скіфських і сарматських виробах, прикрашених реалістичними або умовними зображеннями людей, тварин, рослин.

З інших специфічних видів мистецтва слід вирізнити героїчний епос. Шумерський епос про Гільгамеша та епічний розділ П'ятикнижжя, "Іліада" й "Одіссея", ірландські саги, "Рамаяна", "Калевала" - ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в основному в епоху розкладу родового ладу, донесли до нас згадки про нескінченні війни, героїчні подвиги, відносини у суспільстві.

До усної народної творчості почали проникати класові мотиви. Заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли її благородне походження, воєнні подвиги, багатство.

Під час розкладу первіснообщинного ладу виникали та розвивалися адекватні новим умовам життя форми релігії. Перехід до патріархату супроводжувався становленням культу чоловічих предків-покровителів. З поширенням землеробства та скотарства утвердилися сільськогосподарські культи родючості з їх еротичними обрядами і людськими жертвами, широко відомими образами духів, які вмирають та воскресають. Звідси певною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осіріс, фінікійський Адоніс, грецький Діоніс і, нарешті, Христос.

З посиленням племінної організації та утворенням союзів племен утвердився культ племінних покровителів, племінних вождів. Деякі вожді залишалися об'єктом культу і після своєї смерті: вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм одноплемінникам.

Розпочалося виокремлення професійної розумової праці. Такими професіоналами насамперед ставали вожді, жерці, воєначальники, потім - співаки, оповідачі, постановники театралізованих міфологічних вистав, знахарі, знавці звичаїв. Виділення професійної розумової праці значно сприяло розвитку та збагаченню духовної культури.

Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованого письма.

Це відбувалося шляхом поступового перетворення піктографічного письма, що передавало лише загальний зміст повідомлень, на письмо1, що складалося з системи ієрогліфів2, у якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або склади. Таким було найдавніше ієрогліфічне письмо шумерів, єгиптян, критян, китайців, майя та інших народів.

Чимало явищ сучасного життя виникли саме в первісному суспільстві. Через таку найважливішу особливість цього етапу історії людства його вивчення має не тільки пізнавальне" а й світоглядне значення.

Схожі статті




Всесвітня історія - Гончар Б. М. - Культура та вірування первісних людей

Предыдущая | Следующая