Українська мова за професійним спрямуванням - Шевчук С. В. - Акцентуаційні норми

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: Система, дипломатичний, фізика, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

Правильно Неправильно

[ідеал'но] - ідеально идеально

[ідейа] - ідея идея

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): Корупція, доручення, документ, популяризація.

3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теИНден'ц'ійа] - тенденція; [пеИР'іодизац'ійа] - періодизація; [се"ртиСФ'ікат] - сертифікат.

Акцентуаційні норми

З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.

Наголос - це виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одного й того ж слова: Збитки - збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж - багажем.

Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характерний і Характерний, прошу і Прошу, а також граматичного: сестри і Сестри.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми (див. Складні випадки наголошення с. 688-694).

Увага! Акцентуаційна компетенція Іменники середнього роду на - ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: Читати - читання, навчити - навч&;ння, завд&;ти - завдання В окремих випадках префікс ви - перетягає на себе наголос: видати - видання, вивчити - вивчання

Ненормативними є наголошення Читання, навчання, завдання.

Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомоги префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: виклик, відгомін, задум, заклик, напуск, надпис, оббіг, переспів, підкуп, нелюб, припис, притінок, пропуск, розголос, розвідка.

У числівниках від одинадцяти до Дев ятнадцяти наголос падає лише на склад на: одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять.

У відмінкових формах на - и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти.

У відмінкових формах на - ох, - ом наголос перетягується на останній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох тощо, Одинадцятьом, дванадцятьом, шістнадцятьом тощо.

У складних числівниках на - десят наголос на останньому складі: Шістдесят, сімдесят, вісімдесят.

У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п'ятдесяти (п'ятдесятьох), п'ятдесяти (п 'ятдесятьдм), п ятдесятьма (п 'ятдесятьома).

Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу - у значенні "звертаюся з проханням, клопочу"; прошу - у значенні "запрошую, будь ласка".

В українській мові є іменники Вигода (родовий множини Вигід) зі значенням "користь" і Вигода (родовий множини Вигод) означає "зручність". У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: вигода - вигоди - вигодою; вигідний "корисний" - Вигідність - вигідністю; вигода - вигоди - вигодою; вигідний "зручний" - вигідність - вигідністю.

Схожі статті




Українська мова за професійним спрямуванням - Шевчук С. В. - Акцентуаційні норми

Предыдущая | Следующая