Українська мова за професійним спрямуванням - Шевчук С. В. - 2.3.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування

План

2.3.1. Особливості усного спілкування.

2.3.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.

2.3.3. Функції та види бесід.

2.3.4. Співбесіда з роботодавцем.

2.3.5. Етикет телефонної розмови.

2.3.6. Етичні питання використання мобільних телефонів.

Людина виокремилася зі світу, що її оточує, і піднялася над ним завдяки мислення свій і мовленнєвій діяльності, спілкуванню за допомоги виняткової знакової системи - природної мови.

Ф. С. Бацевич

2.3.1. Особливості усного спілкування

Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, писемне та друковане.

Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.

Фахівці з проблем спілкування46 чітко визначають найважливіші особливості усного спілкування у порівняння з писемним.

№

Усне

Писемне

1

2

3

1.

Первинне

Вторинне

Монологічне, діалогічне, полілогічне

Монологічне

3.

Розраховане на певних адресатів у конкретній ситуації

Найчастіше - з невизначеним адресатом, без урахування ситуації

4.

Непідготовлене заздалегідь (здебільшого)

Попередньо обдумане

5.

Живе, без старанного мовного оформлювання

Реальний, дбайливий добір фактів та їх мовне оформлювання

1

См

3

6.

Імпровізоване

Докладний і грунтовний виклад думок

7.

Інтонація, міміка, жести (невербальні засоби)

Відсутність цих засобів

Со

Чітко індивідуалізоване

Поглиблена робота над словами і текстом

О)

Емоційне й експресивне

Редагування думки і форми її вираження

10.

Повтори, перебивання, повернення до вже сказаного тощо

Самоаналіз написаного, можливість багаторазового переписування і вираження

11.

Обмежене в часі

Можливість перечитування

12.

Особливості комунікативної ситуації

Текстові характеристики

Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комун іканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.

2.3.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування

Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:

1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:

O монологічне (говорить один учасник спілкування);

O діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);

O полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).

2. За кількістю учасників виокремлюють:

O індивідуальне (спілкуються двоє);

O колективне спілкування.

3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:

O безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");

O опосередковане (телефон, радіо, телебачення).

4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:

O побутове (обговорення щоденних проблем);

O наукове (обговорення наукових проблем);

O фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);

O естетичне (передавання естетичної інформації).

Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.

Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:

O безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;

O швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

O ситуативна залежність реплік;

O можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);

O використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

O зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;

O важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

^ безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

^ посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).

Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення "про себе", міркування, роздуми.

Найважливіші ознаки монологу:

O однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;

O підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);

O певна тривалість у часі;

O індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;

O розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;

O композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.

Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

O залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;

O високий рівень непідготовленості;

O істотне значення правил ведення полілогу;

O більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.

Схожі статті




Українська мова за професійним спрямуванням - Шевчук С. В. - 2.3.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування

Предыдущая | Следующая